Жюль Верн - 20 000 льє під водою

те, що деякі кити такі самі великі, як слони! Ви тільки уявіть, пливе собі така гора, на повних парах!

— А чи правду кажуть, що кит може потопити корабель? — запитав Консель.

— Корабель? Сумніваюся, що це йому під силу, — відповів я. — Хоча розповідають, що у 1820 році у цих же південних морях кит кинувся на корабель «Есекс» і почав його штовхати у зворотному напрямку зі швидкістю чотирьох метрів за секунду. Судно зачерпнуло води кормою і відразу ж потонуло!

Нед недовірливо подивився на мене.

— Одного разу кит як ляснув по мені хвостякою… не по мені, звичайно, а по моїй шлюпці… нас з товаришами підкинуло у повітря десь на шість метрів! Що й казати, проти кита пана професора мій кит — просто китеня!

— А скільки живуть кити, мабуть, довго? — поцікавився Консель.

— По тисячу років, — не задумуючись, відповів Нед Ленд і додав, — але тільки ті, які не зустрілися зі мною!

— Це без сумніву, — пожартував я. — А звідки ви це знаєте, Неде?

— Так кажуть.

— А чому так кажуть?

— Знають — і кажуть.

— А от і ні, Неде. Не знають, а лише припускають, — зауважив я. — У первинний період китобійного промислу приблизно чотириста років тому, порода китів була значно крупнішою, ніж зараз. От і подумали люди, що кити — наші сучасники — це молоді кити і їм ще рости й рости! Тому-то Бюффон і сказав, що ці китоподібні мають жити по тисячу років. Зрозуміло?

Але Нед Ленд мене не чув, та він і не слухав. Кит наближався. Китобій поїдав його очима. Увесь світ для нього перестав існувати, окрім кита.

— Гай-гай! Кит, та ще й не один! Десять… двадцять… та їх тут ціле стадо! А я лише стою і мушу на це спокійно дивитися…

— Послухайте, друже Неде! — сказав Консель. — Ви ж можете попросити дозволу пополювати у капітана Немо.

Консель не встиг договорити, як канадець прожогом кинувся до трапу і зник у люку. Через декілька хвилин він повернувся із капітаном. Капітан трохи поспостерігав за китами, які мирно плавали за милю від «Наутилуса». А потім сказав:

— Південні кити. Тут вистачило б поживи для цілої флотилії китобоїв!

— Капітане, — миттю відреагував Нед Ленд, — дозвольте пополювати на них. Інакше моя рука забуде, як тримати гарпун!

— А навіщо даремно вбивати тварин? Нам китовий жир не потрібен.

— Але, капітане, — заперечив гарпунер, — у водах Червоного моря ви дозволили нам полювати на дюгоня!

— Це зовсім інша справа, тоді екіпаж потребував свіжого м'яса. А ви пропонуєте вбити кита лише заради того, щоб вбити. Люди часто зловживають тим, що мають зброю! Але я не визнаю такого варварства. Ваші колеги, які так холоднокровно винищують південних китів, наївних, добрих тварин, заслуговують бути осудженими. Спочатку вони виб'ють усіх китів у Баффіновій затоці, а потім знищать їх усіх. Дайте спокій нещасним китам, вони ж бо не лише миролюбні, а й корисні. У них і без вас ворогів вистачає: кашалоти, меч-риба, риба-пила! В останньої спереду є довгий виріст із зубчиками, яким вона врізається у жертву.

Можете собі уявити, з яким виглядом слухав ці повчання капітана Нед Ленд! Проте наставляти на путь істинний мисливця — даремна справа. Нед Ленд не розумів, чому не можна полювати на китів. А щодо мене, то я цілком поділяв точку зору капітана Немо. Варварське винищення цього виду тварин може призвести до того, що скоро в океані не залишиться жодного кита.

Нед Ленд був розчарований. Він просвистів мелодію «Янки-Дудль»,[54] заклав руки у кишені і демонстративно повернувся до нас спиною.

А тимчасом капітан Немо, спостерігаючи за стадом китів, говорив мені:

— Я не перебільшив, коли сказав, що, крім людини, у китів багато ворогів. Ось просто зараз ми станемо свідками, як китам доведеться захищатися від сильних противників. Ви ще не бачите? За вісім миль під вітром рухаються чорні точки.

— Еге ж! Тепер бачу, капітане.

— Це кашалоти. Страшні тварини! Я бачив цілі стада кашалотів, від двохсот до трьохсот особин! Ось якраз цих тварин, хижих, підступних, треба винищувати.

Зачувши останні слова капітана Немо, канадець миттю обернувся.

— Гадаю, серед нас є охочі зробити добру справу і порятувати китів? — запитав я, натякаючи на Неда Ленда, якому було байдуже, у кого цілити гарпуном.

— Навіщо ж наражатися на небезпеку, пане Аронаксе? «Наутилус» сам розсіє їхнє вороже військо. Гадаю, що його сталевий таран впорається з цим не гірше, ніж навіть гарпун Неда Ленда.

Канадець лише плечима знизав, я прочитав його думки: «Світ такого не бачив, аби бити кашалотів судновим тараном!»

— Наберіться терпіння, пане Аронаксе, — сказав капітан Немо. — Ми вам покажемо таке полювання, якого ви ще зроду не бачили. Ні краплі жалю до цих кровожерних тварюк! У них же більше нічого немає, тільки паща і зуби!

Паща і зуби! Дуже точний опис великоголового гігантського кашалота, до двадцяти п'яти метрів завдовжки! Величезна голова цього китоподібного займає майже третину всього тіла. На відміну від беззубих китів, у яких верхня щелепа замість зубів вимощена роговими пластинками, так званим китовим вусом, у кашалота, з підгрупи зубатих китів, у нижній щелепі є двадцять п'ять великих загострених зубів, завдовжки двадцять п'ять сантиметрів і вагою два фунти кожен. У заглибинах кісток гігантського черепа знаходиться об'ємна порожнина, розділена перегородкою на дві камери і наповнена дорогоцінною маслянистою масою, так званим спермацетом, якої може бути від трьох до чотирьох сотень кілограмів. Кашалот — неповоротка тварина, вайлувата, це більше пуголовок, аніж риба, як слушно зауважив Фредоль. Його комплекція нескладна: дві сторони тіла непропорційні; у кашалота лише одне видюще око — праве, так що вийшов він кривобокий.

А страхітливе стадо наближалося. Кашалоти уже помітили китів і групувалися, готуючись до бою. Можна було не сумніватися, хто вийде переможцем у цій боротьбі — звичайно ж кашалоти. І це має два пояснення: перше — те, що кашалоти краще пристосовані до боїв, ніж їхні беззубі супротивники, а друге — те, що нападники можуть довше за китів залишатися під водою, їм не потрібно так часто переводити дихання.

Настав час виступити на захист миролюбних китів. «Наутилус» за командою капітана занурився під воду. Консель, Нед Ленд і я примостилися біля ілюмінаторів у вітальні. Капітан Немо пішов у штурвальну рубку і сам став за стерно, щоб особисто керувати власним судном, яке мало виконувати роль грізного невблаганного винищувача. Оберти гвинта прискорилися, судно пішло досить швидко.

Коли «Наутилус» вийшов на поле бою, кашалоти уже напали на китів. І дуже скоро нападники відчули силу