Ренделі Фрейкс - Термінатор

хлопчика нового змісту. Ніщо не приховувалося від уважного кіборга, який запам’ятовував кожне його слово, щоб потім, у разі потреби, вивчити його окремо.

— Коли маму злапали, мене віддали до школи. Хлопці там були як хлопці. Гралися в ігри.

Джон згадав, як він сам донедавна вважав усе це грою. Тепер, опинившись посеред такої кількості знарядь убивства, раптом усвідомив, що вони з матір’ю майже зіткнулися зі смертю.

— Ти колись боявся? — запитав Джон у Термінатора.

Термінатор на секунду завмер. Боятися? Подібне ніколи не спадало йому на думку. Він старанно покопирсався в пам’яті й відповів:

— Ні.

Страх заважав виконувати завдання. Проте десь на периферії запрограмованої відповіді зблиснула малесенька іскра розгадки.

Люди відчувають страх, тому що вони смертні.

І все-таки, незважаючи на цей страх (або навіть завдяки йому), вони часом жертвують своїм життям заради іншого почуття, яке теж здавалося Термінаторові абсолютно непотрібним. Заради любові. Так, дуже цікаво…

Займаючи цими міркуваннями частину мозку, Термінатор перекинув через плече гвинтівку М-79 і нишпорив підвалом у пошуках гранат.

— Ти навіть смерті не боїшся?

Робот не вагався й секунди.

— Ні.

— Тобі що, це взагалі байдуже?

Термінатор відповів автоматично. Здавалося, він усе ще розмірковує над парадоксом життя та смерті:

— Я маю функціонувати до завершення завдання. Після цього моє існування не має сенсу.

Джон безцільно крутив на пальці дев’ятиміліметровий «зауер» сюди-туди.

— Так. Я теж маю функціонувати, — сказав він і додав, копіюючи матір: — Я дуже цінний.

Це лейтмотив його життя. Дожився — сповідатися ходячій смертоносній машині! «Сумно», — подумав Джон, розмовляючи сам із собою. Він часто робив це. Адже, окрім родини Сальседи, він не мав справжніх друзів. Що він міг сказати хлопцям свого віку? Він кілька разів намагався їм відкритися. Але однолітки дивилися на нього з острахом. Джон згадав Тіма. Його майже можна було назвати справжнім другом. Але насправді Джон несвідомо шукав у цій дружбі порятунку від самотності, так що Тіма, швидше, можна вважати гарним приятелем, з яким весело згаяти час. Але й Тім почав ставитися до нього з острахом, варто було Джонові згадати про те, що його мати божевільна.

Ні, Джонові Коннору було холодно в цьому світі, холодно навіть у найспекотніших краях. І раптом тут, у брудному підвалі, повному зброї, він розкрив душу кіборгові з майбутнього й відчув, що той його слухає. «Чи можна назвати Термінатора товаришем?» — думав Джон.

За останню добу той кілька разів урятував йому життя.

Термінатор давав Джонові поради.

І слухався його.

І не робив безлічі безглуздих помилок. «Так, — вирішив Джон, — можливо, це нерозумно, але Термінатор — мій друг». Механічна людина, чия стриманість так контрастує з невгамовною енергією Сари, був, власне кажучи, чудовим хлопцем.

Термінатор стягнув брезент, що прикривав «скват» — могутню шестиствольну зброю, кулемет — шість тисяч пострілів на хвилину. Набої калібру 7,62 мм на кулеметній стрічці подавалися зі спеціальної коробки, що стояла поруч. Це була найстрашніша протипіхотна зброя часів в’єтнамської війни. Термінатор поклав коробки для патронів до нейлонового рюкзака і підняв із землі важку зброю.

Джон кивнув і серйозно сказав:

— Так, це якраз для тебе.

Сара порозкладала рушниці, автомати й решту зброї на два кривоногі столики, щоб почистити й упакувати. Мапи, рація, документи, вибухівка, детонатори — все необхідне. Наступного разу, коли до них підкрадеться Т-1000, вони зустрінуть його в повній бойовій готовності. Сара спритно розбирала гвинтівки й ретельно їх чистила.

Поруч Джон і Термінатор морочилися зі зламаним всюдиходом. Вимастившись по лікоть в машинному маслі, вони лежали на спині і прикріплювали нового водяного насоса.

Джон говорив:

— Якось ми зустріли чудового хлопця. Це він навчив мене лагодити двигуни. Але мама, звичайно, все зіпсувала. Рано чи пізно вона всім розповідала про Судний День і про те, що я стану світовим лідером людства, а вона напише про це книжку.

Одна з частин мозку Термінатора перетворювала Джонові слова та вчинки на складну матрицю. Кіборг дійшов висновку, що Джону не вистачає в житті чогось дуже важливого. Того самого, без чого людина не може існувати. Але для усвідомлення цього був потрібен додатковий розумовий процес. А поки що Термінатор далі лагодив машину. Добре що ця діяльність не вимагала надмірних розумових зусиль.

— Подай мені, будь ласка, гайкового ключа, — попросив кіборг.

— На. Знаєш, мені хотілося б побачити мого батька.

— Ти його побачиш.

— Так. Напевне. Мама каже, що коли я стану дорослим, то пошлю його назад, у 1984-й рік. Але поки він ще не народився. Чорт, прямо голова обертом йде!

— Передай мені отого прогонича, — сказав Термінатор, у якого всі ці віражі часу, а також інші світи не викликали жодного здивування.

Джон простягнув йому інструмент і провадив далі:

— Вони з мамою були разом усього лише одну ніч, але, здається, вона й досі його кохає. Я бачив, як вона інколи плаче. Звичайно, вона не зізнається. Каже, ніби їй щось просто потрапило в око.

— А чому ви плачете? — запитав Термінатор, зметикувавши, що це теж одна зі складових частин складної матриці.

— Ти про людей?.. Не знаю. Просто плачемо — та й усе. Коли боляче.

— Ви плачете від болю?

— М-м… Не зовсім. Трапляється, що людина не поранилася, а їй все одно боляче. Розумієш?

— Ні.

Джон знизав плечима.

— Мабуть, щоб це зрозуміти, треба вміти відчувати.

— Напевне, — погодився Термінатор, залазячи в машину й повертаючи ключ запалювання.

Мотор заревів.

— Чудово! Молодець! — вигукнув Джон і ляснув кіборга по долоні.

— Жодних проблем, — криво всміхнувся Термінатор.

Джон посміхнувся на знак схвалення й підняв догори великий палець. Термінатор незграбно відтворив жест, не розуміючи його значення. Джон розреготався й наказав кіборгові вилізти з машини та зробити другу спробу.

Сара облишила роботу, щоб подивитися на Джона з Термінатором. Вона була дуже далеко і могла лише бачити, як Джон навчає кіборга людських жестів. Намагаючись виробити в кіборга невимушену ходу, Джон пройшовся перед ним сюди-туди і наказав Термінаторові зробити те ж саме. Потім він почав несамовито жестикулювати і, захлинаючись, пояснювати, яким має бути крутий хлопець. Незграбний Термінатор таки спромігся зрештою пройти кілька кроків, похитуючи стегнами точнісінько як Джон.

Дивлячись на сина, що жваво розмовляв з людиною-машиною, Сара раптом зрозуміла, як виконати один з пунктів її плану. Термінатор ніколи не припинить охороняти Джона, він ніколи його не залишить. І житиме, доки живий її син, лише заради нього. При цьому він ніколи не скривдить Джона, не нагримає на нього, не нап’ється, не вдарить, не скаже, що дуже зайнятий і не має часу. Термінатор ладен умерти, захищаючи