Аліна Скінтей - Злочинна союзниця - імператриця? , Аліна Скінтей

***

Весільна ніч в собі вміщувала тріумф і поразку одночасно. Та все ж попри всі образи, недовіру, союз Естар таки скріпив з Еліанорою, а після відправив її до своєї кімнати. Від цього було гірко, вона до останнього сподівалася, що ця весільна ніч розтопить його лід. Та глиби виявилося надто вкорінилися в його серце.

Не було ні охорони, ні приставлених служниць. Ніч оповила кімнату темрявою, і Еліанора залишилася наодинці з власними думками, які важким каменем тиснули на душу. Її руки злегка тремтіли, коли вона знімала весільну сукню, а розкішні прикраси, корону - символ її нового титулу, лежали на столику - холодні й чужі. Вона відчувала, як у ній прокидається гіркота. Союз з коханим чоловіком, виявився водночас радістю і відчаєм. Стати імператрицею - це те, про що мріяли всі претендентки, для Еліанори ціна корони була страшною: зраджена довіра, спустошена душа і серце, сковане обіцянками, які вона, вже не могла порушити.

Вона обережно торкнулася свого безіменного пальця правої руки, де на шкірі тепер палала невидима мітка, що з’єднувала її з Естаром. Німріан зняв свою прокляту мітку рубець, і натомість дав іншу. З цим знаком він тепер завжди міг знати де вона знаходиться. Мітка дарована божествами, яка зв'язувала їх як пару, було більше, ніж просто магічний зв’язок - це була межа, через яку їй не втекти, навіть якби вона захотіла. Стосовно Естара, вона не знала чи це діяло так само.

Тільки залишившись на самоті, Еліанора дозволила своїй захисній масці розпастися. Сльози, стримувані довгими години, вирвалися назовні, гірким потоком змиваючи залишки гордості. Вона плакала довго й нестримно, не думаючи більше про те, хто вона зараз і що мала робити вранці. Тільки зараз, нарешті вона відчула весь біль цього союзу, його непоправність і тягар свого помилкового вибору. З моменту, як вона переступила поріг цього палацу, кожне її рішення було помилковим.

Сльози закінчилися, залишивши її з порожнечею. Вона більше не намагалася стримувати відчаю. Холодне кам’яне обличчя імператора, відлуння його слів - усе це залишилося в її пам’яті, як напружений, нещасний спогад, що тепер став її долею, тільки чи надовго?!

"Завтра я позбавлю його тягаря! Завтра… все станеться завтра!"