Ян Фей - Бурштиновий Меч 3, Ян Фей

Жадеїтський саміт здригнувся втретє. Тремтіння було настільки сильним, що Тіа зіткнулася з сестрою. Інші також втратили опору і інстинктивно підняли очі.

Цього разу всі чітко відчули, що над ними прилетіла гігантська істота.

?

Яке гарне видовище, — посміхнулася дівчина-купець і подивилася на кожного з них, заклавши руки за спину, Але, боюся, я не маю тут багато часу, щоб витрачати його даремно. Брандо, ти не хочеш побачити свого маленького коханого?

Брандо був злегка приголомшений, і в його серці раптом промайнуло погане передчуття.

?

Римлянин підняв руку і легенько клацнув пальцями. Позаду неї поступово з’явилася людина. Хто це ще може бути, як не Амандіна? Всі бачили, що вираз обличчя Амандіни порожній. Вона, очевидно, перебувала під контролем закляття.

Міс Амандіна? — вигукнув Метіша тихим голосом.

.

Очі Бренделя горіли гнівом. Він простягнув руку, і Священний Меч Одерфейс з’явився в його руці майже миттєво. Його постать поворухнулася, і він, не замислюючись, вдарив ножем у бік Сутінкового Дракона . Але римлянин не поворухнувся. Простір перед нею злегка зігнувся, і з повітря з’явився гігантський кришталевий кіготь заввишки в десятки футів, який заблокував атаку Брандо з брязканням.

é

Дівчина-торговець спокійно витягла меч в руку і поклала клинок на шию нерухомої Амандіни. Вона неквапливо сказала: Чому ти переживаєш за свого маленького коханого? Невже ви забули, що я справжня господиня Абів? Я твоя наречена, дорогий Брандо.

Брандо зціпив зуби і подивився на неї, зробивши крок назад.

1545

Розділ 1545

Небо за вікном було вже темно-червоним. Золоті метеори час від часу падали з хмар і врізалися в землю. На високогір’ї здалеку і зблизька було видно спалахи вогню. Було вже пізно, але бій ще тривав.

У північному небі плавучий флот і дракони все ще билися проти Арака Безформного. Після втрати майже всіх своїх найкращих бійців битва перетворилася на запеклу війну на виснаження. Дельфіна обережно поклала перо в руку і тупо дивилася у вікно, спершись підборіддям на руку. Час від часу можна було почути перелякані крики. У цей момент навіть фортеця Вальгалла перебувала в хаосі.

!

Вона злегка повернула фіолетові очі і подивилася в інший бік. Під фортецею Фалафель Заблудлий вже був на межі краху. Однак кількість валькірій, які підлітали на бій, зменшувалася. Тільки сяючий срібний вогонь у темряві все ще залишався центром битви.

,

Донька прем’єр-міністра якусь мить мовчала. Скрипіти. Двері за нею відчинилися. Вона обернулася і побачила, що Мітріл постукав у двері і зайшов. Срібна Драконяча Дама переодяглася в чисту мантію, але її обличчя все ще було бліде. Вона відкинула добру волю народу і просто промила своє поранене око.

.

Мітріл стояв перед Дельф’єном. Донька прем’єр-міністра також підвела очі. Двоє в кімнаті мовчки дивилися один на одного.

,

Я чув, що ти тут, — тихо сказав Мітріл. Я думала, що ти підеш з ним.

Ваше око? — спитав Дельфайн.

Мітріл похитала головою, показуючи, що вона не заважає.

?

Дельфайн якусь мить мовчав. Вона знову взяла перо і щось нашкрябала на папері. Але Мітріл подивився на руку Дельфайна і тихо сказав: Ти боїшся, правда?

.

Перо Дельфайна зупинилося.

.

Всі будуть боятися. Вона навмисне подивилася на золотисто-червоне небо за вікном і посміхнулася. Я не екстраординарний.

. —

Але те, чого ви боїтеся, відрізняється від інших, чи не так? — сказала Срібна Драконяча Леді. —

.

Ні. Донька прем’єр-міністра похитала головою. Різниці немає.

.

Вона опустила голову, розгорнула сторінку документа і підписала його.

Але Мітріл тихо подивився на неї і сказав: Вона перевернута.

Що? Дельфайн була приголомшена і підняла голову.

Мітріл показав на документ у руках і сказав: Ти тримаєш його догори ногами.

Рука Дельфайна зупинилася, і перо впало на папір.

Вона стояла, припавши корінням до землі, її розум був у безладді.

,

Вітер був тихий, і кришталеві дерева в долині випромінювали слабке флуоресцентне світло. Світло зібралося докупи, наче могло освітити темряву всього підземного світу. Вершина гори з жадеїту була схожа на маяк, що випромінював нескінченне світло в Царстві мертвих, височіючи в темряві і тумані.

.

Пролунав ще один глухий гуркіт. Велетенська істота все ближче і ближче підносилася над їхніми головами. Пил і крижана крижана крихта падали з перехресного коріння Світового Дерева в тумані.

?

Брандо мовчки подивився на клинок на шиї Амандіни. Він подивився на Ромена і холодно запитав Сутінкового Дракона, чого ти хочеш?

?

Чого я хочу? Я просто хочу, щоб міс Амандіна зробила мені маленьку послугу. Якби не її зв’язок з Мечем Левове Серце, мені знадобилося б багато зусиль, щоб знайти це місце. Римлянин радісно посміхнувся. І це ще не все.

Як тільки вона закінчила говорити, в руці Амандіни раптом з’явився срібний кинджал. Перш ніж Брандо встиг зреагувати, вона підняла кинджал і без вагань встромила його собі в груди.

.

Багряна кров миттєво просочилася крізь шари одягу і вихлюпнулася назовні.

.

Брандо ледве повірив своїм очам.

Сутінковий дракон! — люто вигукнув Брандо і вдарив кулаком гігантський кришталевий кіготь перед римлянином. Власник кігтя, Кришталевий тиран Астоні, з’явився позаду римлянина і ледь не полетів від удару.

.

Брандо більше ні про що не дбало. Він блиснув на бік Амандіни і спіймав падаючу Амандіну обома руками.

.

Римлянин не мав наміру його зупиняти. Замість цього вона стояла осторонь і з цікавістю спостерігала за цією сценою. Вона підійшла до Астоні, взялася за кіготь Кришталевого Тирана і маленькими кроками підстрибнула вгору. Кришталевий тиран підвівся і пройшов повз Брандо. Його величезне тіло змушувало долину злегка тремтіти з кожним кроком.

!

Брандо навіть не глянув на них. Він лише обережно влив святу воду в рот Амандіни. Амандіна захлинулася і закашлялася. Вона розплющила очі, і її темні очі нарешті набули ясності. Коли вона побачила Брандо, по її щоках потекли сльози. Господи мій.

Брандо вже збирався говорити, але раптом завмер.

!

Тому що він побачив, як кинджал у грудях Амандіни піднявся сам собою. Незважаючи на те, що рана на грудях Амандіни загоювалася під дією святої води, кров у крові все ще плавала. Однак кров на кинджалі плавала навколо. Крапельки крові вилетіли з кинджала і попливли в повітрі.

.

Незліченні краплі крові, здавалося, втратили свою гравітацію і полетіли в небо. Вони злилися один з одним і утворили кров’яну кулю розміром з кулак.

І в цій кривавій кулі жевріло слабке золоте світло.

.

Брандо заціпеніло дивився на цю