Ян Фей - Бурштиновий Меч 3, Ян Фей

Розділ 1001

Леді Мейнільд! Метиша, Срібна Казкова Принцеса, штовхнула двері і увійшла зі списом у руці. Вона побачила, як чорноволосий Лицар обернувся і приклав палець до її губ, даючи знак мовчати. Метіша був трохи приголомшений. Вона допитливо подивилася на Метішу і запитала: Що трапилося? На неї напали кілька відьом, коли вона була на вулиці. Розібравшись з битвою, вона зрозуміла, що небо над усією гаванню Сажень потемніло. Вона злякалася, що ворог проник у будинок, тому прибігла і побачила цю сцену. Мейнільд нічого не сказала. У мовчазній бібліотеці пролунало дивне дзижчання. Вони обоє опустили очі і впали на поясну сумку жіночого лицаря.

.

Поясна сумка жіночого лицаря злегка затремтіла. Щось ніби оживало всередині, видаючи тихе дзижчання. Метіша виглядав пильним. Вона запитала Мейнільд, чи не потрібна їй допомога з очима, але Мейнільд похитала головою. Вона, здається, щось придумала. Якусь мить вона вагалася, потім поклала руку на поясну сумку і відкрила ґудзик. Дзижчання раптово посилилося. Сріблясте джерело світла повільно підіймалося з поясної сумки жіночого лицаря. Нарешті Метіша це ясно побачив. Це був металевий диск сріблястого кольору. Він тремтів і повільно піднімався з поясної сумки, випромінюючи сліпуче світло на всі боки.

Війна Шифер! Метіша впізнав це одразу. Це був військовий шифер, який вони знайшли у Варгосі. Що відбувається?

Настала вічна ніч Прокинулася Війна Шифер. — пробурмотіла сама до себе Мейнільд. Раптом на її обличчі промайнув вираз паніки. Вона інстинктивно зробила крок назад, бажаючи зійти з дороги, але срібний диск уже вистрілив стрічкоподібним променем світла, влучивши їй прямо в лоб. Міс Мейнільд! У панічному крику Метиші лоб жінки-Лицаря злегка відкинувся назад, і все її тіло піднялося в повітря. Світловий промінь, що потрапив їй на лоб, неначе змусив її парити в повітрі. Її тіло злегка відкинулося назад, а чорне волосся розвіялося без вітру. Її очі були міцно заплющені, а брови міцно зчеплені. Вона виглядала так, наче їй було боляче.

. 100729401 —

Полиця . 100729401, Знання, Початковий , Школа Королівського Прокляття, Успадкування Магічної Струни —’

Спадкоємець, Залізний Родовід — Кровний Збіг.

Початок спадкування

.

Від Арбітражної ради.

.

Все поринуло в темряву.

.

Брандо підвів голову і подивився на небо.

-

Це було непроглядно чорне небо, схоже на чорну діру, яка поглинула все. Не було ні зірок, ні місяця, ні світла зовсім. Небо і земля немов злилися воєдино. Вона була величезною і безмежною, не було ні верху, ні низу. Це було схоже на сцену до створення світу. Однак на величезній землі з’явилися вогні цивілізації. Міста, містечка і села біля Сажневого порту освітлювалися одне за одним. Вони загорялися один за одним, зблизька і здалеку. Це було схоже на вогняну нитку, яка з’єднувала різні місця, різні раси та розумних істот, які керували різними мовами. Ці вогняні зерна були розкидані по суші, і вздовж довгого узбережжя піднесеного внутрішнього моря вони спалахували одне за одним.

.

Це була цивілізація.

.

Самотня і горда цивілізація.

.

Брандо нічого не сказав, і Ромен теж нічого не сказав. Ко Хуа нічого не сказала. Побачивши, що на подвір’ї з’явилося багато вельмож, вона мовчки відступила в темряву. У величезному дворі якийсь час ніхто не видав ні звуку. Така сцена відбилася в очах кожного. Вогняне світло, подібне до зірок, що падають на землю, відбивалося в глибині їхніх чорних, карих або блакитних очей. Самотня і темна земля була схожа на бездиханну пустелю. Однак вогняного світла над пустелею було достатньо, щоб потішити серце кожного.

.

Імовірно, багато років тому, коли цивілізація вийшла з пустелі, коли грім вперше обрушив вогняне зерно і змусив його люто горіти в пустелі, очі предків також відбивали такий вогонь.

Той вогонь знищив усе, але міг принести тепло і світло.

Здавалося, що мить минула, але присутнім людям здавалося, що минуло ціле життя. Раптом чиїсь очі відбили інше світло. Дивись, дивись на небо! Люди кричали. У темному небі спочатку нічого не було, але в той момент воно ніби стало дзеркалом. Це дзеркало стояло навпроти неосяжної землі, і на ньому відбивалися розсіяні світлові плями на землі. Спочатку ці світлі плями були рідкісними, але потім ставали все щільнішими і щільнішими, і поступово з’єднувалися між собою. Це було схоже на групу падаючих зірок, що яскраво сяяли на темному нічному небі.

, -

Але люди швидко зрозуміли, що це не відображення, а група падаючих зірок. Вони з’єдналися разом, наче зоряна область, що колапсує, рухається в повітрі, тягнучи за собою довгий хвіст, і в одну мить усі зірки на небі засвітилися.

.

Цей момент став незабутньою дивиною для багатьох людей.

Усі затамували подих, Сіель око роззявивши роти, а очі немиготливо дивилися на цю неймовірну сцену. Але Брендел був єдиним, хто здавався байдужим. На його обличчі навіть був невимовний вираз, тому що ця сцена .

.

Він бачив це раніше.

.

Перша падаюча зірка нарешті приземлилася. Це була миготлива дуга світла, що падала з неба. Яскраве світло малювало пряму сріблясту лінію на темному нічному небі, вказуючи в напрямку гір на схід від Меца. Однак був другий, а потім і третій. За частку секунди половина неба наче наповнилася сріблястим дощем світла. Весь світ був оповитий нескінченними срібними лініями. Вони пронизували нічне небо, сліпуче сяючи. Потім вони поступово згасали, а потім їх знову запалила інша падаюча зірка.

.

Настала ера меча, тому зірки падали на землю, повертаючи знання мудреців.

– É .

Це був рік іскор в історії. Брандо ще пам’ятає, що в тому році відкрилася третя глава гри – . Того року минуло десять років до одужання Екіса. Того року настала вічна темрява, і в світі з’явився шифер.

Імперія Крус, імператорська столиця, в саду білих троянд. В очах Констанції відбивалося яскраве зоряне світло, а королева Імперії голосно сміялася під дощем світла.

–

Відкрилася завіса, і настала наша епоха, Есмеральда –

. - ,

Вальгалла, Світова фортеця дерев. Фрея ошелешено дивилася на грифельну дошку, яку їй подарував Брандо. Цей грифель колись врятував їй життя в Смертельному Морозному Лісі і наділив її магічними здібностями. Але після цього знову замовк. Як би вона його не вивчала, він уже не виявляв ніякої сили, наче це був звичайний грифель. Однак у цей момент кам’яна плита раптом піднялася з її столу. Золоті слова миготіли на кам’яній плиті одне за одним. Ці слова, здавалося, плекали якусь закономірність. Вони з’являлися двадцять