Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

- Я зміг! Я обернувся!  - і мужній чоловік, у якого за ці роки встиг перетворитися Кіт, ледь не зайшовся в маруанській чечітці від надлишку емоцій.

Мій братик жадав навчитись обертатись з дня налагодження кільцевого артефакту. Однак наш рід не обертався довше за інших, робота древнього менталіста давалась взнаки, тож поки ніхто із Чаусів не зміг отримати крила. Та ми з ним одної крові, а в мене ж вийшло, от і Кіт не здавався. Його бажання досягнуло піку, коли його дружина, Софія, обернулась в прекрасну драконицю, рятуючи їхнього первістка від падіння з висоти. Після цього Кіт навіть хотів кинутись з Дракової ущелини і просив, щоб я його підстрахувала. Та я тоді його відговорила.

Зараз же я вскочила і кинулась братику на шию,  радіючи, здавалось, не менше за нього:

- Ого! Вітаю! Це так чудово! І як це сталось? Сподіваюсь, нічого небезпечного на цей раз...

- Та ні, - вдоволено відповів Кіт. - Софія залишила на мене нашу молодшу. На цілий день, уявляєш? І ввечері, коли в мене голова уже, здавалось, вибухне... Ну знаєш, як це з дітлахами буває...

- Ага, - ствердно кивнула я.

- ... доня випустила повітряну кульку. Останню. В небо. Ох і крик вона тоді здійняла... Такий, що я був ладен на все, щоб повернути цю дракову кулю... І я обернувся! Кульку тоді не спіймав, звісно, та маленька заспокоїлась і так.

- Уявляю... Ой!  - до моєї ноги раптом доторкнулось щось м'яке і пухнасте.   - Комиш!

Всі ці роки очеретяний кіт постійно з'являвся десь поряд з нами, хоч в замку жити навідріз відмовлявся. Ось тільки недавно він влаштувався у дуплі цього самого величезного дерева, під яким ми зараз стояли, та не сам, а з кицькою. Тепер же в цьому дуплі щось шаруділо, мурчало і пищало. Що ж, не лише рід драконів ширився і множився... 

Комиш же гордо підняв хвіст,  дозволяючи його погладити, і навіть забув про свій ореол відособленості і недоторканності. Втім ненадовго. Він легенько куснув мене за палець, тут же забувши про моє існування, і  з найнезалежнішим виглядом юркнув у дупло.

Через дванадцять років

Замок ходив ходуном. Стіни тремтіли і надривно стогнали. То там, то тут чувся дзвін чогось, що б'ється і ламається.

- Арденсе, гаразд, іди вже, бо запізнишся.

- Та ні, краще я перенесу зустріч і допоможу тобі. Який із мене Головнокомандувач, якщо я не можу забезпечити мир у своєму домі?

- Впевнений? День народження сина – це тобі не якась війна. У нас у будинку п'ятнадцять дракончиків та сім магів пубертатного періоду. І ще купа меншого дріб'язку, навряд чи їх взагалі порахувати можна...

Раптом з вікна вилетіло два дракончики і помчали прямо на величезне дерево.

Арденс спокійно провів їх поглядом і видав:

- Треба Арагварду сказати, що його найменші чудово виконують фігури вищого пілотажу. Гаразд, Анно, ти заходь із лівого флангу, а я - з правого. Разом ми з усім упораємося!

- Стривай, - притримала я чоловіка за рукав, поки той не видав якийсь дикий бойовий клич.

- Що таке?

- Нічого, - я ніжно усміхнулася. – Просто хотіла сказати, що я щаслива.

Арденс дбайливо обійняв мене і поцілував у губи:

- Я теж щасливий, кохання моє, - прошепотів проникливо. - А тепер давай покажемо цій крилатій дрібноті, хто в домі господар. Інакше вони за вечір цей самий дім на купу кам'яної крихти перетворять...

Ні, не перетворять. Я раніше думала, що такі міцні замки драконам потрібні для оборони. Я помилялася: вони призначені для благополучного вирощування потомства.

Я ще секунду зволікала і рвонула слідом за чоловіком. Ми з ним якось війну пережили, так і з дітлахами маємо впоратися. Головне - діяти спільно.

Дорогі читачі і читачки!

Дуже дякую усім, хто витратив свій час на цю історію. Ви всі вже стали ніби рідними для мене)

Окрема подяка за активність - вподобайки та коментарі дуже-дуже важливі для мене! Ну а кому книга сподобалася, але ви посоромилися поставити сердечко, так не стримуйте себе! ;)

І я зараз уже працюю над наступною книгою "Спокуса темряви" (назва ще не остаточна). Планувала її почати відразу після завершення цієї, але такмедична робота зараз найважливіша. До того ж відсутність дитсадочка, та й реальні наші події не дуже сприяють натхненню... Для себе поставила строки - Новорічні свята, та зараз важко щось точно обіцяти.

Якщо ж вам сподобалася ця історія, то наступна, я думаю, сподобається також. Вона ж буде ще гострішою, емоції будуть на межі, багато цікавих подій і тд. А ще це буде перша книга циклу "темна проти інквізитора".

Як не пропустити - відстежувати автора;)

Про що буде книга? Про кохання)) Точніше - від ненависті до кохання, адже її головними героями будуть темна відьма та інквізитор. Втім, ця історія буде про дещо більше...

Отже, вона  - відьма, він - інквізитор. Вона вчинила найважчий злочин і тепер її чекає страта на багатті, він же її повинен спіймати і доставити до місця суду. Та хто знає, що може трапитися в дорозі...

Зацікавились? Тож підписуйтесь, щоб не пропустити!

Якщо ще вас не переконала, ось ще декілька цитат:

"Я біжу від нього майже  половину свого життя. Плутаю сліди, ховаюся і ніколи не залишаюся на одному місці... Але він все одно  дихає мені в спину і навіть приходить у снах. О, ці сни... Я боюся його, але чому ж сни такі солодкі?

І сьогодні я зупинюся. Я вийду йому назустріч, зустрінуся віч-на-віч. Адже більше тікати просто нікуди.

Помилує він мене? Навряд чи. Адже я справді скоїла найважчий злочин".

"Вісім чортових років він вистежував її. Вісім. Чортових. Років.