Крістіна Логоша - Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша

Розділ 19 (2)

Стіни почали зрушуватись. Крістоф з усієї сили бився у двері, але вони були запечатані магією. Їхні серця роздирав страх, коли відстань між стінами стала меншою за метр. Упираючись руками та ногами, вони не могли зупинити смертельний прес. Стіни починали повільно здавлювати їх.

Різкий спалах світла повернув стіни на свої місця.

- Що це було? — спитала Клара. - Ерік передумав?

— Сумніваюсь, — сказав Крістоф, гладячи в далекий кінець підземелля, де в тьмяному світлі стояла вже знайома йому стара з каптуром, що закривав обличчя. Немов привид, двома ривками вона наблизилася до них.

- Феноменально, - сказав професор, - ще один демон!

— Бачу, тобі таки вдалося змусити цвісти своє благородне дерево, Крістофе. Похвально, я в тобі не сумнівалася. Але шкода, що Морока тобі не вдалося вигнати, вона повернулася до Клари, і та сховалась за професора. — Тепер лишилося тільки повернути Морока додому.

— Я нікому нічого не винен. Я заберу в нього Ів, і він нас ніколи не знайде.

Він знову кинувся в залізні двері, але вони так само були зачинені.

— Яка невдячність! І це після всього, що я тобі зробила? Після всього, що тобі зробила Ів! Адже це ти винен, що Морок втік.

Крістоф обернувся, уважно подивившись на неї.

- Ти брешеш! Я ніколи не пропонував Мороку стати його носієм.

Страх за Ів переборов інстинкт самозбереження. Крістофа вела одна думка — будь-що-будь звільнити кохану. Решта не мала значення.

— П'ять років тому на перехресті, коли ти вмирав від куль, Ів прийшла на допомогу і самовіддано тягла тебе з того світу. Її прагнення було настільки сильним, що, пам'ятаючи про ту допомогу, яку надали її предки багато століть тому, я не змогла не допомогти їй. Але, на жаль, час було втрачено. Лише кілька секунд — і ми врятували б тебе, але не встигли. Ти вмер, Крістофе, і твоя душа полетіла на небеса. Твоя смерть тягла за собою Ів. Я не могла цього допустити. Вона – остання аристократка, яка може відкрити печатку. Більше до вашого часу не дожив жоден із нащадків, які виганяли Морока. Вибір у мене був невеликий. І я розділила душу Ів між вами двома…

Троє слухала розповідь старої, затримавши подих.

— …Тому ви бачили на відстані, відчували торкання один одного, коли були далеко, тяглися один до одного.

- Феноменально! — захоплено вимовив Альберт.

Не помічаючи його репліки, привид продовжував:

— …Але тих пар секунд, які ти був мертвий, було достатньо, щоб у твоє тіло зміг вселитися Морок.

- Навіщо тобі це потрібно? Хіба ви, демони, не повинні стояти один за одного?

— Я — вартовий, який стежить за порядком. Я — темрява ночі та світло сонця. Я все і нічого. Я не добро і не зло. Але я знаю одне: хто на боці Морока мій ворог, хто проти нього мій друг. Тобі нема про що турбуватися, Ів знає, як вигнати демона, я давно їй все показала. Я можу трохи допомогти вам, але обряд мають провести люди. А печатка може відкрити лише Ів.

Чорний балахон упав на підлогу. Демон зник. Альберт підійшов до кинутої тканини - під нею лежав ланцюг. Той самий, що тримав Морока.

Зі скрипом відчинилися двері підземелля.

— Вибачте, але решта без мене. Я в цьому божевіллі не беру участі, — похитала головою Клара.

Ерік майже волоком тягнув мене по замку, підганяючи йти швидше магічними розрядами енергії, що хльостали наче батогом.

- Куди ти мене ведеш?

- О? Тобі стало цікаво? Я із задоволенням розповім. Ерік в обмін на своє тіло попросив мене про одну послугу: він хотів, щоб ти належала тільки йому. Хоча я б із задоволенням придушив тебе в затишному куточку, але, на жаль, це може призвести до того, що носій дуже засмутиться і стане чинити опір моєму пануванню. Занадто він прив'язаний твоїм печивом.

- Печивом?

— Так, тим самим, яким ти хотіла зачарувати Крістофа. Але вийшло трохи інакше.

- Я ніколи не буду з ним. Краще одразу убий або на все життя закрий у клітці.

— Навіщо такі варварські методи? Я ж не Крістоф, щоб садити під замок, — відчинивши двері в малу бальну залу, Морок жбурнув мене всередину. У центрі кімнати стояла печатка. Демон підвівся поруч із нею і з задоволенням промовив: — Нарешті вона в мене! Як же зрадіють мої друзі демони, коли я відчиню браму і впущу їх у цей світ! Ми повернемо старі порядки, і цього разу Ясна не завадить мені.

Я піднялася і, доки він говорив, бічним зором намагалася розглянути можливі шляхи відступу.

— …Як же приємно після стільки років ув'язнення знову опинитися в тілі! Якщо на чистоту, я навіть трохи прив'язався до Крістофа. Він мав цей… стрижень, який змушував прогинатися всіх навколо.

- І тебе?

— Іноді… Люблю гідних суперників. Мабуть, Ясна теж це відчувала і придумала це марення з тисовим деревом. Мені було так смішно дивитись, коли він шукав ці дерева. Бездар! Людство приречене на вимирання, якщо не шанувати своєї історії.

- А що з ним не так? - я невеликими кроками намагалася непомітно наблизитися до вікна - воно здалося гідним варіантом для втечі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍