Арістотель - Метафізика

довелося пояснити в іншому місці [25]. Якщо сказане тут є істинним взагалі, а саме, що жодна сутність не є вічною, якщо вона не є дійсністю, і якщо елементи є матерією сутності, то, мабуть, вічна сутність не має жодних елементів, з яких би вона складалася.

Є й такі[222], хто вважають невизначену двійку елементом разом з єдиним, натомість [30] відкидають нерівне, уникаючи неможливих наслідків. Проте вони позбуваються тільки тих труднощів, які неминуче виникають через покладання елементами нерівного і відношення. Натомість окрім такої думки, в цих мислителів з необхідністю виникають також інші труднощі незалежно від того, утворюють вони з цих елементів [35] видове число чи математичне.

Отже, є багато причин їхньої помилки і [1089α] [1] найбільша — одна задавнена трудність. Вони гадали, що всі речі мають бути єдиним, сущим самим по собі, якщо не спростувати слова Парменіда: «Ніколи ти не доведеш того, що існує не-суще». [5] Натомість вони вважали, що необхідно показати, що існує не-суще, тому що так із сущого і чогось іншого може утворитися суще, якщо воно є множиною.

Однак, по-перше, якщо суще має багато значень (бо воно означає то сутність, то якість, то кількість та інші категорії), то яким же чином усе суще може бути єдиним, якщо не буде [10] не-сущого? Чи ж його утворюють сутності, або їхні властивості і таке інше, або все разом, і тоді єдиним будуть «це», і «таке», і «стільки» та інші слова, які означають щось єдине? Однак безглуздо, ба більше, неможливо, щоб одна якась природа була причиною того, щоб суще було то «цим», то «таким», то «стільки», [15] то «де». Крім того, з якого не-сущого і сущого складаються сущі? Адже не-суще також має багато значень, якщо їх має суще; і не бути людиною означає не бути «цим», не бути швидким — не бути «таким», не бути трьох ліктів у довжину — не бути «стільки». То з якого сущого і не-сущого утворюється багато сущих?

Прихильник цього вчення[223] має на увазі «хибне» і називає цю природу не-сущим, яке разом із сущим утворює багато сущих. Тому й було сказано, що потрібно припустити щось хибне, як-от геометри припускають, що лінія має одну стопу завдовжки, хоч насправді не має. Але це не може бути так. Адже ані геометри не припускають нічого такого хибного ([25] бо такий засновок не входить в умовивід), ані з такого не-сущого не виникають сущі й не знищуються в ньому. Але оскільки не-суще за формами слова вживається в стількох же значеннях, що й категорії, а крім того вживається в значенні хибного і потенційно сущого, з якого відбувається виникнення, — то виходить, що людина виникає не з не-людини, а потенційно людини, [30] біле — не з не-білого, а з потенційно білого, і так само все інше, незалежно від того чи виникає якась одна річ, чи багато речей.

Вочевидь питання полягає в тому, яким чином суще, про яке говорять як про сутності, є множиною, адже те, що тут виникає, — це числа, лінії та тіла. Але ж безглуздо, коли запитується, яким чином суще може бути множиною як щосність, [35] а от яким чином у сенсі якості й кількості — ні. Адже ані невизначена двійка, ані велике й мале не є причиною існування двох чи багатьох білих фарб, запахів чи фігур, [1089β] [1] бо тоді вони були б числами та одиницями. Проте, якби вони принаймні розглянули це, то побачили б причину також у сутностях, тому що причиною є те саме або аналогічне.

Адже це відхилення — причина також того, що [5] шукаючи протилежне сущому і єдиному, з якого і яких походять сущі, вони запропонували відношення і нерівне, котрі не є ані протилежністю, ані запереченням сущого і єдиного, а натомість один із видів сущого, як-от також «що» і «яке».

А варто було б запитатися також, яким чином є багато відношень, а не одне. Натомість вони запитують, як може існувати багато одиниць [10] поруч із першим єдиним, а про те, як може існувати багато нерівних поруч із нерівним, не питають. Одначе вони користуються багатьма відношеннями і говорять про велике і мале, багато й мало, з яких утворюються числа, довге й коротке, з яких утворюється лінія, широке й вузьке, з яких утворюється площина, глибоке й мілке, з яких утворюються обсяги; і також вони згадують ще більше видів відношення. [15] То що є причиною існування багатьох відношень?

Отже, необхідно, як ми казали, припустити для кожної речі потенційно суще. Це також запропонував той, хто виклав це вчення: що таке потенційно «це» і сутність, але не суще саме по собі, а відношення, наче якби він сказав про якість, що не є ані єдине чи потенційно суще, ані заперечення єдиного або [20] сущого, а натомість щось одне із сущого. І якщо він шукав відповіді на питання, як існує багато сущих, то, як вже було сказано, значно більше треба було шукати не в межах однієї і тієї самої категорії, тобто як може існувати багато сутностей або багато якостей, а натомість, як може існувати багато сущих взагалі, адже одні сущі є сутностями, другі — властивостями, треті — відношеннями. Натомість щодо інших категорій маємо ще одну [25] проблему, а саме: як утворюється множина. Адже оскільки якість і кількість не існують окремо, то вони є множиною, тому що стає і перебуває множиною те, що лежить в основі. Принаймні потрібно, щоб для кожного роду існували якась матерія, тільки неможливо, щоб вона існувала окремою від сутностей. Утім, для «цих» щось можливе певне пояснення, яким чином щось «це» є множиною, [30] якщо тільки «щось» не означатиме і щось «це», і певну таку природу. Сама трудність же полягає радше в тому, яким чином у дійсності існує багато сутностей, а не одна.

Проте якщо «це» і кількість не одне й те саме, то таке пояснення не говорить, як і чому багато сущих, а лише як багато за кількістю. Адже будь-яке число означає кількість, [35] а одиниця, якщо вона не міра, також кількісно неділиме. Тому якщо кількість і щосність є різні речі, то таке пояснення нічого не говорить про те, із чого складається щосність і як вона є множиною. [1090α] [1] Якщо ж вони одне й те саме, то на того, хто стверджує, чекає чимало суперечностей.

Можна було б також звернутися до дослідження про числа, а