Джордж Мартін - Вмираюче світло, Джордж Мартін

- Ви маєте рацію. Ну і що? Примарі не потрібні прикраси. Мій тейн уже тридцять років як мертвий. Гадаю, він мешкає в одному з поселень Редстила, а я мешкаю тут, на Уорлорні. У Лартейні, якщо казати правду. Мешкати на малій планеті дуже втомливо.

- О, - посміхаючись, промовив Дерк. - Значить, ви теж привид?

- Так, звичайно, - відповів старий. – Ось, стою тут, розмовляю з вами, бо я не маю ланцюгів, щоб гриміти ними. Хто я, на вашу думку, як не привид?

- Я думаю, - відповів Дерк, - що ви можете виявитися Кіраком Редстілом Кавісом.

- Кірак Редстіл Хавіс, - монотонно повторив старий хриплуватим голосом.

- Я знайомий з ним. Привид людини, якщо сама людина колись існувала. Йому призначено долею мешкати у трупі кавалаанської поезії. Він бродить ночами, стогнучи і декламуючи рядки з елегій Джейміс-Лайона Таала і деякі з кращих сонетів Еріка Високорідного Айронджейда Девліна. Повною мірою він співає брейтські військові гімни і іноді старі похоронні пісні людожерів Глибоких Вугільних Шахт. Справжнісінький привид, і один з найжалюгідніших до того ж. Коли хоче особливо помучити жертву, він декламує свої власні вірші. Запевняю вас, що, коли вам колись доведеться почути, як Кірак Редстіл читає свої вірші, ви подумаєте, що краще б він гримів ланцюгами.

– Так? – відповів Дерк. – І все-таки я не розумію, чому поет обов'язково має бути примарою.

— Кірак Редстіл пише вірші старокавалаанською мовою, — відповів старий, хмурячи брову. - І цього достатньо. Це мертва мова. Хто читатиме те, що він пише? У його рідній спільноті діти ростуть, говорячи лише стандартною, міжзоряною мовою. Можливо, його вірші переведуть, але ця праця навряд чи вартує таких зусиль, хай буде вам відомо. У перекладі втрачається рима, а ритм кульгає, як поранений перевертень. Нічого хорошого від віршів не лишиться. Ні дзвінких ритмів Гейлена Глоустоуна, ні зачарування церковних гімнів Сліпого Лааріса Високорідного Кенна, ні смутку шанагейтських чотиривіршів, що оспівують залізо-і-вогонь, навіть пісень ейн-кеті, які важко зарахувати до поезії, нічого не збережеться. багатства. Лише мала його живе ще в пам'яті Кірака Редстила. Так, він привид. Тільки тому він прийшов на Уорлорн. Це планета примар. - Старий подивився на Дерка, смикаючи бороду. – Ви – привид якогось туриста, наважусь припустити. Безперечно, ви заблукали, коли пішли шукати ванну кімнату, і з того часу її шукаєте.

- Ні, - відповів Дерк. – Ні. Я шукав дещо інше. - Усміхнувшись, він простягнув на долоні камінь, що говорить.

Старий уважно оглянув його, примруживши строгі сині очі. Вітер розвівав його плащ.

- Що б це не було, воно, мабуть, мертве, - сказав він.

Далеко знизу, з боку річки, води якої блищали в зелені Парку, до них долинуло ледь помітне віддалене виття баньші. Дерк різко повернув голову, намагаючись розгледіти щось у тому боці, але нічого не побачив. Не було нічого - тільки двоє людей на стіні, і вітер, що кидається на них, і Хеллей високо в сутінковому небі. Жодного баньші. На цій планеті час для лазні вийшов. Вони усі вимерли.

– Мертво? – перепитав Дерк.

- Уорлорн сповнений мертвих речей, - сказав старий. – І людей, які шукають мертві речі, та привидів. - пробурмотівши щось незрозуміле старокавалаанською мовою, він повільно поплентався геть.

Дерк подивився йому вслід, потім - у бік далекого горизонту, затягнутого сіро-блакитними хмарами. Десь там був космодром і – він був у цьому певен – Бретан Брейт.

- Ах, Джіні, - прошепотів він каменю, що говорить, і кинув його, як хлопчик кидає звичайний камінчик. Він летів далеко-далеко, перш ніж почав падати. Дерк хвилину міркував про Гвен і Джаан і кілька хвилин про Гарса.

Потім він повернувся у бік людини, що йшла, і гукнув її.

- Привид! – крикнув він. - Зачекайте! Виконайте, будь ласка, моє прохання, прохання примари до примари!

Старий зупинився.

ЭПИЛОГ

Це було заросле травою поле у ​​центрі Парку, неподалік Космодрому. Колись, у роки Фестивалю, атлети одинадцяти із чотирнадцяти планет Запокров'я змагалися тут за вінці із залізного кришталю.

Дерк та Кірак Редстіл прибули туди задовго до призначеного часу.

Коли призначений час наблизився, Дерк почав хвилюватися. Але його сумніви незабаром розвіялися. Як за розкладом, у небі з'явився аеромобіль з куполоподібним дахом у формі голови вовка. З пронизливим вереском імпульсних труб він повільно облетів поле. Пілот переконався, що вони справді тут, і повів машину на посадку.

З неї вийшов Бретан Брейт і кинувся їм назустріч мертвою коричневою травою, приминаючи чорними черевиками зів'ялі квіти. Настав вечірній сутінок, і його око почало світитися.

– Отже, мені сказали правду. - У хрипкому голосі Бретана звучало здивування. Це був голос, який Дерк так часто чув у своїх кошмарних снах, голос надто низький і надто скрипучий для такої стрункої і підтягнутої людини, якою був Бретан.

- Ти й справді прийшов, - сказав брейт, зупинившись за кілька метрів від них. Бездоганно чистий, одягнений у розкішний дуельний одяг білого кольору з пурпурною головою вовка, вишитий на лівій стороні грудей. На чорному ремені висіла зброя: лазерний пістолет з лівого боку та масивний автоматичний пістолет із сіро-блакитного металу з правого боку. У його залізному браслеті каміння не було.

- Чесно кажучи, я не повірив старому Редстілу, - промовив Бретан. - Але я подумав, що місце зустрічі недалеко, і я зможу швидко повернутися до порту.

Кірак Редстіл опустився на коліна і почав креслити у траві квадрат.

— Ти наважився розраховувати на те, що я тобі надаю честь, погодившись на дуель, — сказав Бретан. – Я не маю для цього підстав. - У повітрі майнула його права рука, і наступного моменту на Дерка дивилося дуло автоматичного пістолета брейта. - Чому б мені не пристрелити тебе? Зараз же на цьому місці?

Дерк знизав плечима.

- Убийте, якщо вам так хочеться, - відповів він, - тільки спочатку дайте відповідь на кілька запитань.

Бретан мовчки дивився на нього.

- Якби я прийшов до вас у Челленджі, - почав Дерк, - якби я спустився до вас, як ви вимагали, ви пішли б зі мною на дуель? Чи вбили б мене, як перевертня?

Бретан забрав пістолет у кобуру.

- Я пішов би на дуель. У Лартейні, у Челленджі, тут не має значення, де. Я бився б з тобою. Я не вірю в перевертнів, т'Ларієн. Я ніколи не вірив у перевертнів. Я вірив тільки Челлу, який зв'язав себе узами зі мною, незважаючи на моє обличчя.

- Розумію, - сказав Дерк.

Кірак Редстіл прокреслив половину квадрата смерті. Дерк глянув на нього і подумав, як багато часу в нього лишилося.