Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Целую тебя и жду скорой встречи. Как хочется получить от тебя письмо; так мало из телеграммы узнать можно обо всем. Скорее бы два звонка, и отошел поезд от ненавистного Харькова. Целую, люблю и жду, жду увидеть твои глаза… Какой ты?? Дорогой мой, милый хлопчик… Твоя Варя. Мура целует – крепко и все вспоминает тебя.
Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні
19 червня 1934 р.
19 червня 1934 р., Харків
Здорова, 21-го выезжаю [на] Котлас.
Лист Губенка В. П. до Остапа Вишні
26 червня 1934 р.
26 червня 1934 р., Харків
Дорогой тата! Живу я у тети в Южном поселке.
Перешел в четвертый класс. В[арвары] А[лексеевны] очень долго не видели. Мне починили велосипед, и я катаюсь. Починили мне два дяди с нашего двора. Им было жалко смотреть на меня, потому что сын одного катался, а я нет.
Целую. Вяч[еслав].
Привет от бабушки, Жоржа и Бори.
Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні
26 червня 1934 р.
26 червня 1934 р., Котлас
Чибью, Ухтпечлаг, КВО. Спецбюро. Остапу Вишне.
Приехала [в] Котлас. Проси свидание. Разрешение телеграфируй [на] имя котласского перпункта. Целую. Варя.
Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні
Червень 1934 р.
Червень 1934 р.
Усть-Вим.
Дорогий Мум!
Доїхала до Усть-Вимі і стоп; дозволу на побачення ще немає. Зроби що-небудь, бо досадно – добралася аж сюди і прийдеться чекати місяцями, як інші жінки тут. Я зробила дурницю, що просиділа в Котласі, чекаючи на дозвіл; вирішила їхати без дозволу, і от тут знову – стоп. Якщо можеш що зробити – зроби, голубочка любая моя… Не можу дочекатися зустрічі. Швидше б. Посилаю тобі чотири огірки і лимон, а то поки я доїду, то вони зовсім зіпсуються.
Та невже я тебе побачу? Ой, швидше б!
Якщо можеш, то натисни там.
Ну, цілую – чекаю —
твоя Варя.
Із щоденника Остапа Вишні
30 липня – 6 серпня 1934 р.
30. VII.34 року. Сьогодні прибула з Москви якась комісія, із НКВД (б[увшого] ОГПУ) на чолі з т. Бєлєньким.
Яка мета комісії, – ніхто нічого не знає…
Але скільки чуток, скільки розмов серед лагерників…
І що достроково звільнятимуть, і що лагеря Ухтопечорські ліквідуються, і що всі ми переводимо[ся] в область Комі – всі підприємства Ухтпечлага, а ув’язнені переводяться далі на будівництво залізниці Воркута – Югорський Шор…
Ах, цей лагерь!
Скільки тут найдивовижніших, найфантастичніших, найхимерніших чуток!
Всі вони зв’язані з «волею».
Як хочеться всім на «волю»!
Як манить усіх ця недосяжна «воля»!
І все це переказується з такою певністю, і одна чутка авторитетніша другої!
А потім… все поволі заспокоюється. Чутки притихають, фантазія засипає, до другого аналогічного випадку!
Розповідали мені старі лагерники, що на 15-річчя Жовтневої революції такі тут забуяли чутки, що всі, буквально всі почали готуватися «додому».
Щодо «битовиків» (не к[онтр]р[революційна] стаття) – та ті були настільки певні в тім, що їх позвільняють, що спродувалися і, поскільки мало бути масове звільнення з лагеря, а транспортні засоби могли затримати, – робили санчата, щоб пішки, з санчатами на мотузочці довезти як-небудь своє «барахлишко» до залізниці!
А до залізниці «всього тільки» 600 кілометрів!
Контрреволюціонери (58 ст[аття]) – ті теж чекали, – ну, коли не звільнення, то, принаймні, зменшення терміну на третину, а то й на половину…
«Блажен, хто вірує!..»
Як людство повинно боготворити надію за те, що вона дає йому в найтяжчі часи його життя хвилини радості!!
Комісія обходить лагері, підприємства, знайомиться з усіма боками життя і виробничого, і побутового.
Але з якою метою – загадка!
Я гадаю, що в зв’язку з п’ятиріччям Ухтинської експедиції – мусить же центр знати й на власні очі пересвідчитися, що тут зроблено і що далі треба робити.
І все!
Це так нормально, і нічого дивного в тому, що приїхала комісія, – нема!
Погода тиха.
Після дощів пожежі лісові ніби вщухли, бо обрій чистий і не пахне з усіх боків горілим.
31. VII.34. Сьогодні подав рапорт і проект роману т. Морозові. Особисто його побачити ніяк не втнеш, бо він то з московською комісією, то на II промислі.
Подав через секретаріат.
Що буде – невідомо.
Чекаю.
1. VIII. Антивоєнний день.
Уранці був мітинг на стадіоні «Динамо», а потім різні спортивні змагання: стрільба, біганина, футбол і т. д.
Непогані футбольні команди вже витренірувались: збірна м. Чиб’ю і збірна ІІ промисла.
Футболісти – і «кадровики», і вільнонаймані, і лагерники.
Грають непогано.
Сьогодні збірна Чиб’ю виграла у ІІ промисла з рахунком 5: 3.
Після обіду я, Варя і І. Г. Добринін ходили вниз по Ухті, за лагерь, у ліс по ягоди.
Ягід цього року мало.
Із ягід тут особливо багато: черніки, голубики, морошки, чорної смородини, порічок, клюкви.
Вже вони поспіли, крім клюкви, але урожай їх, принаймні в районі Чиб’ю, невеликий. Кажуть, що вимерзли на цвіту.
Знаходили й суниці. Суниць тут теж не мало.
Ходили ми не далеко, біля шляху – отже, тут усе вже повизбирувано. А далі в тайгу – там, звичайно, більше.
Лагерники носять черніку повними казанками й міняють на хліб, на махорку і т. д. Пізніше, кажуть, носитимуть багато ягід.
Увечері були на концерті в клубі городському.
Звичайні естрадні №№, більше агітаційного характеру.
Добра – арт[истка] Капустіна.
А решта – слабенькі все.
Нема путніх естрадників, нема співців, музик і т. д.
Готується зараз хор.
Керує укр[аїнський] композитор Боцюк (з Полтави). Набрав, – казав він мені, – чоловіка з 20. Є чоловіки й жінки. Здебільша українці.
А хто ж? Хто ж співає, крім українців?
Скрізь тепер їхні пісні лунають – по тайгах, по тундрах…
Аби не плакали – хай співають!!
2. VIII. З книгою нашою щось зовсім невиразне. «Редактори» її держать, ніхто, очевидно, не читає і читати чи то не хоче, чи то боїться.
Рамзі подав рапорта Н[ачальни]кові про те, що книга готова, що її можна друкувати і що для остаточного її ухвалення слід скласти редакційну комісію з авторитетних осіб з тим, щоб у ту комісію ввійшли Рамзі й я.
Я. М. Мороз сказав погодити це все з Кузьміним.
Був Рамзі у Кузьміна. На редкомісію він погодився, але сказав, що все це треба погодити з тов. Морозом. Наш проект про залишення спецбюро надалі у вигляді комісії по історії підприємств Ухтпечлага одкинув і сказав, що нічого не треба і спецбюро буде ліквідовано.
Дивно, їй-богу. Так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.
