Олександр Павлович Бердник - Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник

заглядала в обличчя літнього бородатого пілота.

— Чи не можна швидше? Швидше, друже.

Він дивився на неї жалібно, безпомічно розводив руками.

І знову блискавично крутилася стрілка на хронометрі і злочинно повільно пливли масиви гір.

Нарешті внизу забіліли граціозні будівлі Інституту Енергії Серця. На широкому бетонованому майдані серед столітніх кедрів стояли сотні легких вертольотів. Біля них приземлився і вертоліт з Зорею. Вона ластівкою метнулася до Інституту по широкій доріжці.

Шлях перегородила густа черга юнаків і дівчат. Яка дивна раптова мішанина. Тут негри і малайці, ескімоси і китайці, індуси і міднолиці патагонці. А втім, нічого дивного нема: вся планета боліє серцем за свого сипа.

Зоря хоче щось запитати останніх в черзі, але їй суворо показує на губи високий кучерявий негр, а потім — на споруду Інституту. Там над входом пломеніють слова:

ПОВНА ТИША. В НЕБЕЗПЕЦІ СЕРЦЕ!

Їй показали на останнє місце, дружньо кивнули — ставай!

Як? Ждати, як всі інші? Ждати, коли залишилось менше двох годин? Ні, так не можна. Вона не може ждати.

Зоря рішуче протиснулася крізь чергу психодонорів, перескочила через ряди квітів за межі доріжки і, не зважаючи на відчайдушні жести людей у білих халатах — певно, працівників Інституту, — побігла до входу.

Ось колонада. Вхід. її хоче затримати хтось. Вона навіть не дивиться на нього. Далі, далі, до Суона. Вона чула про нього, що він читає душу. Хай прочитає її душу. Він зрозуміє, чому вона тут.

Зоря біжить, задихавшись, коридорами. М’які килими скрадають шум кроків. Горять на стінах світляні спалахи. Вони попереджають:

СЕРЦЕ В НЕБЕЗПЕЦІ!

«Я врятую тебе, Серце! Я вже зовсім поряд!»

За нею поспішають кілька людей у білих халатах. Вони махають руками, вони хочуть затримати її. Ще, чого доброго, — вважають її за божевільну!?

Відчиняються двері. Одні, другі. Спалахують тривожні сигнали. Перед нею виростає якась постать. На плече лягає тверда, владна рука.

Зоря піднімає лице вгору. На неї дивляться темні пронизливі очі. Вони допитливо заглядають в саму душу. Золотиться м’яка борідка, здригаються вуста незнайомця, промені біжать в усі боки від очей.

Який він рідний, знайомий! Це, безумовно, Суон. Серце калатає сильно і впевнено. Тепер все буде гаразд.

— Я поспішала, — шепоче вона. — Я була на Місяці… Я почула біль серця…

Суон сяє прихованою внутрішньою радістю. Він робить застережливий жест працівникам, які здивовано з’юрмились навколо, веде її з собою.

Все наче у сні. Апарати, непорушні, як привиди, люди в халатах.

Де вона? Що з нею? Чи вони покажуть його?

Ні. її ставлять в якусь нішу, роздягають до пояса. Вона соромливо щулиться, прикриває долонями ледве помітні груди.

Спалахує матовий екран. На ньому біжить світловий зиґзаґ. Він слабий, повільний, інертний. Він згасає, знову виникає, знову згасає, ніби вогник маленької свічки серед урагану.

Та поряд з’являється інший зиґзаґ. Він пульсує впевнено і сильно. Його амплітуда займає весь екран. Він наближається до того, слабого, зливається з ним, і ось уже нема двох — є один-єдиний голубий струмінь. Він злився, як один потік, і ніхто не відрізнить, не скаже, де імпульс одного серця, а де іншого.

Зоря нічого не розуміє, але душа в неї співає, торжествує, чуттєзнання підказує: вона не помилилася! Вона вчасно прийшла!

Жвавий рух за екраном, приглушений шепіт:

— «Космічна половина»!

І владний голос Суона:

— Приготуйте Ясноцвіта до експерименту!

А потім вона стояла перед ним — маленька, худенька, напівдівчина, напівквітка — і дивилася в очі Суону — знаменитому на всій планеті вченому. Він не соромився того, що в його очах тремтять сльози. Він любовно оглядав її, ніби чудо, і вуста його ронили сердечні слова:

— Ти вчасно прилетіла, Зоре. Ми врятуємо його!

Битва з чорним серцем

Її вели мимо лабораторій. Вона втомлено оглядалась, здивовано відзначала, що в Інституті зовсім мало апаратів і машин. І ніби порожньо. Тільки кольори приміщень дуже гармонійних тонів заколисуючі, ласкаві.

Миготіли інтригуючі написи:

ПЕРЕДАЧА ДУМКИ ЗАПИСИ МИНУЛОГО ПЕРЕДБАЧЕННЯ ГРЯДУЩОГО ФІЗІОЛОГІЯ СЕРЦЯ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АСПЕКТ СЕРЦЯ

Вона нічого не розуміла, тільки відчувала, що потрапила в якийсь казковий, незвичайний світ. Вона знала, що попереду буде щось велике і відповідальне і що їй належить виправдати віру цих чудових людей і перш за все свою власну віру.

Її поклали на м’яке ліжко в блакитній кімнаті. До грудей приклали щось еластичне. Воно охопило її тісними обіймами, зігріло. Суон прикрив її тонкою ковдрою, прошепотів:

— Заплющ очі. Повний спокій фізично. Всі думки — до нього. До того, хто на грані смерті. Пошли йому серце своє, всю енергію його. Ти боєць. Твоє серце — щит. Так зробив він, захистивши Учителя. Так зробиш і ти, захищаючи його.

І ось вона па самоті.