Скотт Ферріс - Інґа

Інґа розповіла Джекові, що прочитала книжку «Востаннє, коли я бачив Париж» Елліота Пола, «яка мені сподобалася напевно тому, що я любила Францію і її столицю, де провела так багато часу», а також «Ліхтарі на греблі» Уїльяма Александра Персі (дядька Уокера Персі), бо її поїздки в Чарлстон закохали Інґу в Південь{733}.

Але найбільше в Інзі відгукнулася книжка Дафни дю Мор’є — історичний роман «Французова бухта» про одружену англійську шляхтянку XVII сторіччя на ім’я Донна, яка відкидає своє пусте звичне життя при дворі, закохується у французького пірата Обрі й долучається до його команди. Коли її коханця схоплюють, Донна вбиває охоронця, допомагаючи йому втекти, але потім вирішує, що її місце — поруч із чоловіком та дітьми, і прощається з піратом.

Ця історія сподобалась її «романтичній душі, яку я 1942 року Божого мушу ховати, бо зараз їй тут не місце. Лише у дуже рідкісних випадках, та й то, дівчина занадто соромиться показувати, що любить місяць, який висить низько в небі, і зорі, що спалахують над головою». Якщо Джек ще не зрозумів натяку, Інґа пояснила, що в Донни та Обрі було те, що й колись у них: «Двоє, чиї серця, хай і на кілька секунд, б’ються в унісон. Я чула, що це рідкість, але вони були впевнені, називаючи це “раєм на землі”»{734}.

Наче прокидаючись після сну, Інґа написала: «Ми мусимо змінити тему» — і привітала Джека із майбутнім днем народження, який припадав на 29 травня. «Відповідальність і життя лише починаються, — зазначала вона, удаючи мудру, старшу за Джека лише на чотири роки. — Щастя й біль. Сподівання і помилки. Кохання і ненависть. І, знаючи тебе, ти матимеш цього вдосталь. Цей золотий келих з еліксиром життя ти спрагло вип’єш»{735}.

Вона все одно цікавилася планами Джека і тим, чи він колись розповість їй їх всі, «бо у тебе їх завжди сотня. Ти розкриваєш 99, а ще один, який ти дуже сподіваєшся, стане реальністю, тримаєш при собі. Можливо, це розумно. Можливо, правильно. Гадаю, людина має право на власне життя; ми не можемо монополізувати одне одного, навіть якщо є найкращими друзями. Навіть коханцям цього не слід робити, але вони часто цим нехтують»{736}.

Плани Інґи були неясні. Щойно утрясеться з розлученням — треба вертатися у Times-Herald, але, мабуть, ненадовго. «Я хотіла б зробити щось для Сполучених Штатів, — повідомила вона. — Записатися в армію не можу, бо напевно буду жахливим солдатом… але виграти війну можна по-різному. І я не збираюся сидіти і нічого не робити»{737}.

Ще одна працівниця Times-Herald вирішила внести свою лепту в перемогу, і це не випадково збігалося з її іншим палким сердечним бажанням. Кік зізналася Джеку, що зрозуміла, як сильно кохає Біллі Кавендіша — маркіза Гартінґтонського, і хоче бути його дружиною. Вона планувала повернутись у Великобританію працівницею Червоного Хреста, але Джек закликав її забути маркіза Гартінґтонського. «Я наполегливо не раджу їхати у Англію одружуватися з англійцем, — писав він. — Настав час писати некролог Британської імперії»{738}. Невідомо, чому Джек вважав, що майбутнє імперії мусить бути ключовим для шлюбу двох закоханих людей, але Інґа зауважувала, що він занадто довіряв розуму і замало серцю.

Третього червня 1942 року суд другого судового округу штату Невада задовольнив позов Інґи про розірвання шлюбу з Фейошем на підставі «умисного залишення» на понад річний термін. Фейош не бачив Інґу впродовж своїх понад двох років у Перу{739}. Інґа та її адвокат у справі Берт Ґолдуотер — далекий родич майбутнього сенатора від Арізони Баррі Ґолдуотера, не вимагали аліментів, ще кілька місяців тому вони з Фейошем домовилися, як розділять власність і статки.

У своїй ухвалі суд постановив, що, оскільки розлучення набуло остаточної сили, немає жодних перешкод для повторного шлюбу. Фейош прийняв це близько до серця. 22 червня, менше ніж через три тижні після розлучення з Інґою, він одружився в Балтиморі з Маріанною Арден, яка останні півроку була його коханкою[61]. Уолтер Уїнчелл відгукнувся про це в своїй колонці, називаючи Арден «чудовою віденською піаністкою-співачкою», зазначивши, що «вашинґтонська журналістка… забезпечила шлюб поїздкою в Ріно»{740}. Вона вже вдруге опинилася в колонці Уїнчелла, але тепер і Фейош потрапив туди, що з сарказмом називав «гучною появою у царині журналістики США».

Інґа сподівалася, що її розлучення із Фейошем, яке перервало її зв’язок із Акселем Веннер-Ґреном, покладе край стеженню ФБР. Як і прогнозував Джек, незабаром її в цьому розчарували. Бюро справді збиралося припинити справу, але в президента Рузвельта були інші плани.

Кілька агентів, що займались Інґою, як і сам Джон Едґар Гувер, почали сумніватися в її практичній користі. Вони вже майже п’ять місяців стежили за нею, і хоч екзотичне минуле та активне світське життя Інґи обіцяли щось цікаве, конкретних доказів шпіонажу не було.

На додачу до її розлучення із Фейошем (і заразом із Веннер-Ґреном), роман Інґи з Джеком здавався закінченим, а це означало, що вона вже на спить із офіцером УВМР. Будь-хто, прослухавши плівки