Міхаель Андреас Гельмут Енде - Нескінченна історія

Бастіян відвернувся і не відповідав.

Ксаїда чудово розуміла, що зараз їй у жодному разі не можна залишати його на самого себе. Ще трохи - і він ви­слизне, вирветься з-під її впливу. Треба розрадити і підба­дьорити його, але, звичайно, в особливий спосіб. Вона має змусити його залишатися на шляху, котрий вона визначила для нього - і для себе. Та тепер уже не обійтися чарівним подарунком чи якоюсь простенькою, невибагливою штуч­кою. Треба вдатися до засобів значно сильніших. Або й до найсильнішого з тих, над якими вона була владна, - до Бас- тіянових потаємних бажань.

Вона сіла поряд із ним і зашепотіла:

- І коли ж, о мій повелителю і учителю, ти збираєшся вирушати до Вежі Зі Слонової Кості?

- Не знаю, - сказав Бастіян, обкладений подушками, - чого мені там шукати, раз у Вежі немає Місяцівни? Я вза­галі не знаю, що робити.

- Ти міг би ввійти у Вежу і там почекати на Дитинну Царівну.

Бастіян подивився на Ксаїду.

- Думаєш, вона повернеться?

Йому довелося вдруге, вже наполегливіше, повторити це запитання, перш ніж Ксаїда, зволікаючи, відповіла:

- Ні, не думаю. Мені здається, вона назавжди покину­ла Фантазію, і тепер ти - її наступник і правитель, о мій повелителю і учителю.

Бастіян поволі підвівся. Він заворожено дивився в дво­барвні Ксаїдині очі, і минуло ще чимало часу, перш ніж він до кінця усвідомив, що вона сказала.

- Я? - видушив він зі себе. Його щоки взялися черво­ними плямами.

- Тебе аж так лякає ця думка? - прошепотіла Ксаїда. - Вона ж дала Знак свого всевладдя саме тобі. Вона залишила тобі всі свої володіння. Відтепер ти будеш Дитинним Царе­вичем, о мій повелителю і учителю. І ти маєш на це цілко­вите право. Ти не тільки врятував Фантазію, прийшовши сюди, а просто-таки заново її створив! Усі ми - і я в тому числі - витвори твого фантазування! Ти - Великий Всевід, то чому ж ти так боїшся перебрати на себе всю повноту вла­ди, яка, так чи інакше, належить тільки тобі?

І Ксаїда почала розповідати йому про нову, цілком нову Фантазію - світ, де геть усе, аж до найменших дрібниць, буде влаштовано за Бастіяновим велінням, де він, коли тільки захоче, зможе створити і знищити все, що заманеть­ся, де вже не буде обмежень і умов, де кожне створіння - добре чи лихе, гарне чи огидне, дурне чи мудре - завдячу­ватиме своїм існуванням йому і тільки йому, а він велично і таємничо вознесеться над усім сущим, керуючи долями у вічній грі.

І поки вона про це все говорила, Бастіянові очі дедалі більше блищали від гарячкового збудження.

- Лише тоді, - сказала вона наостанок, - ти станеш во­істину вільним, вільним від усього, що тебе обмежує, віль­ним чинити все, що тільки забажаєш. До того ж, хіба ти не хотів знайти своє Істинне Прагнення? Оце воно і є!

Ще того самого ранку табір знявся з місця, і багатоти­сячна колона, на чолі з Бастіяном і Ксаїдою, які сиділи у кораловому паланкіні, вирушила до Вежі Зі Слонової Кос­ті.

Довга, майже нескінченна процесія просувалася звиви­стими стежками до осердя квіткового Лабіринту. І коли го­лова колони над вечір уже досягла Вежі Зі Слонової Кості, її хвіст ще тільки вступав на зовнішній пруг квітника.

Прийом, влаштований Бастіянові, був таким урочис­тим, що про щось подібне він міг тільки мріяти. Весь почет і всі придворні Дитинної Царівни, всі її слуги - геть усі - були на ногах. На зубцях фортечних мурів, на стінах пала­цу і на дахах стояли вартові сильфи і щосили роздимаю­чись, дуділи в осяйні сурми. Витівники і штукарі показу­вали фокуси, звіздарі пророчили Бастіянові щастя і велич, пекарі пекли торти заввишки як гори, міністри та інші дос­тойники йшли поряд із кораловим паланкіном, супрово­джуючи його у вируванні юрми. Вони піднімалися вгору головною вулицею, яка закручувалася спіраллю, все біль­ше звужуючись із кожним поворотом. Ця вуличка оббігала конусоподібну Вежу Зі Слонової Кості, піднімаючись аж до того місця, де Велика Брама вела всередину власне палацо­вої частини. Бастіян у супроводі Ксаїди, а також усіх дос­тойників та вельмож піднявся сніжно-білими широкими сходами, пройшов крізь безліч залів і коридорів, далі - че­рез другу браму, тоді - через сад, де звірі, квіти і дерева - все було зі слонової кості, потім - через вигнуті аркою мос­ти; все вище і вище - аж до останньої брами.

Він хотів потрапити у павільйон у формі магнолієвої квітки, який становив верхівку велетенської вежі. Однак виявилося, що пелюстки квітки стулені, а останній відрізок шляху - від останньої брами й аж до осердя квітки - такий гладенький (без натяку на східці, без ніяких виступів) і та­кий стрімкий, що ніхто не може його здолати. Бастіян при­гадав, що важко поранений Атрею свого часу також не зміг потрапити на самісінький верх і опинився у Магнолієвому Павільйоні аж ніяк не самотужки: ніхто з тих, хто туди по­трапляв, не знав, як йому вдалося це зробити. Таке має бу­ти тільки подароване.

Проте Бастіян - не Атрею. Якщо хтось і заслуговує на те, щоби йому була дарована найвища милість, то це саме він. І він зовсім не збирається миритися з тим, що хтось або щось зупинило б його на півдорозі.

- Покличте майстрів! - наказав він. - Хай видовбають мені в цій гладкій поверхні сходи. Або хай виготовлять ме­ні драбину. Або хай придумають ще щось - що завгодно. Бо я хотів би оселитися там, нагорі.

- Пане, - наважився проказати найстарший радник, - там, нагорі, мешкає наша Золотоока Повелителька Бажань, коли вона з нами.

- Робіть, що я наказую! - прикрикнув на нього Бас- тіян.

Достойники зблідли і відсахнулися. Але скорилися. Прикликали майстрів, і ті, взявшись за свої важкі молотки, долота і різці, взялися до праці. Одначе, хоч як вони стара­лися і надсаджувалися, їм не вдалося відколупати й найме­ншого друзка. Долота і молотки виривалися їм із рук, не залишаючи на гладенькій поверхні ані подряпинки.

- Вигадайте щось іще, - сказав Бастіян і роздратовано відвернувся, - бо я хочу потрапити туди. Але майте на ува­зі: мій терпець незабаром урветься.

А тоді повернувся на нижчий ярус і разом зі своїм поч­том, який складався передусім із Ксаїди, трьох лицарів - Гісбальда, Гікріона і Гідорна, а також синього джина Іллюана, спершу обійшов, а тоді зайняв усі інші покої па­лацової частини.

Ще тієї-таки ночі він скликав усіх достойників, мініст­рів