Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

семінарії. Вона опублікувала два томики віршів їдишем: Фігури дня (Tog Figurn, 1930) і Манекени (Manekinen, 1934), а в 1935 році — том прози Цвітуть акації у двох мовних версіях: їдишем та — у власному перекладі — польською.

У 1930 (?) році Дебора близько десяти днів перебувала в Закопаному, де запропонувала Віткаци переглянути її докторську дисертацію Естетика Геґеля (Estetyka Hegela). Від того моменту почалися її філософські диспути й суперечки з Віткевичем. Вона надіслала йому рукописні полемічні зауваги з приводу його теорії, вони листувалися, Віткаци намалював її портрет… Саме там і за таких обставин вона зустріла Шульца. Уже незабаром почалися їхні інтелектуальні контакти, як особисті, так і — частіше — листовні, які їх навзаєм творчо надихали. В 1931 році в листах до Дебори Шульц заходився снувати незвичайні історії про батька — то був початок Цинамонових крамниць. Листи обох партнерів з тієї листовної дискусії загинули.

До одруження між Деборою та Бруно не дійшло. Цьому завадив опір її матері. Їхні шляхи на певний час розійшлися; Дебора вийшла заміж за львівського архітектора Баренблюта, народила сина. Однак приязнь відновилася після кількалітньої перерви, коли Шульц знову почав відвідувати Дозю (так її називали) та її чоловіка, відновив листування. Навіть після вторгнення гітлерівців вони ще обмінялися якимись листами…

Разом із чоловіком, синочком і матір'ю Дебора була змушена перебратися до львівського ґето. Її приятель Генрик Стренґ (див. примітку 2 в листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 104)), будучи в'язнем Янівського табору смерті, працював у серпні 1942 року на прибиранні трупів убитих. Саме в той час тривала масштабна операція, так звана ліквідація євреїв Львова. Саме Стренґ разом із групою в'язнів знайшов за опущеними віконницями у покинутій крамниці чотирьох убитих, котрі, мабуть, сховалися там, рятуючись від вуличної «акції», і були застрелені німцями. Тією четвіркою були: Дебора Фоґель, її мати, чоловік, і синочок віком близько чотирьох років.

Серед листів кореспондентів Шульца, знайдених Шраєром у 1945 році, збереглися рештки кількох листів Дебори Фоґель. Вони походять із 1938 і 1939 року, тобто з найпізнішого періоду відновленого листування, дуже далекого від часів перших контактів, таких живлющих для творчості Шульца, проте ці листи містять натяки на минуле, пам'ятні згадки. Ці рештки видаються важливими та цінними бодай тому, що вони єдині, що окрім них не вціліло жодне слово Дебори, звернене до Бруно. Вони важливі, оскільки дають певне уявлення про духовний тип приятельки-натхненниці письменника, котра у своїх міркуваннях і переживаннях, хоча й далеких від чудової поетичної точності шульцівських формулювань — дає нам частковий образ своєї індивідуальності: суміш холодної ерудиції зі стриманою екзальтацією, цікаве поєднання інтелектуальної спекуляції з чуттєвою вразливістю.

452

Сколе — літній курорт на Стрийщині.

453

Правильно: Коростів. [У польському оригіналі вжито спотворену назву Хоростів. — Прим. пер.]

454

Асьо — синочок Дебори.

455

Девід Герберт Лоренс (1885—1930) — англійський романіст, поет, есеїст і критик, автор дослідження Психоаналіз і несвідоме (Psychoanalysis and the Unconscious, 1921) і роману Коханець леді Чатерлей (Lady Chatterley's Lover, 1928).

456

Радше за все, йдеться про роман Лоренса Коханець леді Чатерлей.

457

Юліуш Віт — див. примітку 5 у листах до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 380).

458

Генрик Стренґ — див. примітку 2 в листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 104).

459

Йдеться про Лауру Вюрцберґ — див. примітку 1 у листах Шульца до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 376).

460

Ройтман (в оригіналі Rojtman, тобто фонетичний запис прізвища) — Єжи Ройтман (див. примітку 84 в листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 342)).

461

Тут уривається збережена частина листа.

462

Див. примітку 6 у листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 108). Пор. також примітку 34 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 145).

463

Пор. лист Шульца до Романи Гальперн (№ 97) і примітку 69 у листах Шульца до неї (у електронній версії — прим. 327).

464

Тут уривається збережена частина листа.

465

Вільгельм Шульц (1910—1943) — племінник письменника, старший син інженера Ізидора Шульца. В 1938 році одружився з Ельжбетою Ґодлевською та оселився у Варшаві. Під час гітлерівської окупації дістався підводою до Львова, а потім ховався у тестів Ґоздава-Ґодлевських в їхньому господарстві у Пшивузках біля Соколова Підляського під фальшивим прізвищем як тамтешній гмінний писар, брав участь у підпільній діяльності, зберігав і поширював зброю; в 1942 році повернувся до Варшави, де наступного року, повіривши у провокацію ґестапо, яку історики називають «Польський Готель», — добровільно зголосився разом із дружиною на обіцяний гітлерівцями виїзд за кордон. У результаті обидва були вивезені до Освенціма, де загинули в газовій камері.

466

Бруньо — члени сім'ї письменника та найближчі друзі вживали таку пестливу форму його імені.

467

Попри вагання й сумніви, Шульц урешті наважився поїхати до Парижа, подорож тривала від 2 до 26 серпня 1938 року.

468

Еся — Ельжбета Ґодлевська, дружина Вільгельма Шульца.

469

Образи та папка з графічним циклом Ідолопоклонна книга були весільним подарунком Бруно Шульца для Вільгельма та Ельжбети.

470

Романа Гальперн — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до неї (у електронній версії — прим. 258).

471

Нагороду, на яку Шульц марно сподівався (див. листи до Романи Гальперн, № 98 і 99), призначали «Wiadomości Literackie» за книжку, видану торік. У 1938 році її отримав Єремія Васютинський за роман Коперник (Kopernik, 1937), а не Шульц за Санаторій під клепсидрою.

472

Карл фон Осецький (1889—1948) — німецький публіцист, автор пацифістських текстів, редактор лівих видань. У 1933 році був заарештований гітлерівцями та ув'язнений в концтаборі. В 1935 році удостоєний Нобелівської премії миру, що разом зі світовою кампанією на його захист призвело до звільнення письменника.

473

Йдеться про Станіслава Іґнація Віткевича — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).

474

Вітольд Ґомбрович — див. біографічну довідку в посиланнях до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227). Стаття, яку згадує Гальперн, — Творчість Бруно Шульца (Twórczość Bruno Schulza), «Kurier Poranny», 1938, № 112 (Dodatek Artystyczno-Literacki «Apel», № 31).