Джорджіна Говелл - Королева пустелі

військову базу сухопутних військ. Кожен офіс, кожна кімната були заповнені солдатами, і вся атмосфера була заряджена тривогою грядущих бойових дій. Сер Персі Кокс на кілька днів поїхав з міста, однак леді Кокс гостинно й люб’язно зустріла Ґертруду і розмістила її в одній з їхніх вільних спалень, поки гостя не підшукає собі житло. Однак для Ґертруди не виявилося вільного кабінету. Тож вона мусила працювати в кімнаті, де жив полковник Біч, очільник військової розвідки. Під час робочого дня цю кімнату вона ділила разом із привабливим помічником Кембеллом Томпсоном, який колись також працював з Гоґартом і Лоуренсом у місті Кархемиш.

Заручившись допомогою одного арабського хлопчика, якого найняли для неї в слуги, Ґертруда почала вивчати документи, до яких отримала доступ, і, висловлюючи несхвальний подив, мусила підпорядковуватися певним правилам: її листування піддавалося цензурі; існували обмеження щодо її контактів і того, що вона могла робити; якщо Ґертруда збиралася навідувати когось з арабів удома, то мусила йти у супроводі офіцера або компанійки. Ґертруда намагалася завдавати леді Кокс якомога менше незручностей, обідаючи в офіцерській їдальні та винаймаючи кімнату в головному штабі. Таке життя дуже сильно відрізнялося від сприятливих умов у бюро, і Ґертруда дуже хотіла повернутися до Каїра, де, знала напевно, її чекали. Дні минали нестерпно монотонно: «Хотілося б знати, скільки я залишатимуся в певному місці і що робитиму далі. Я починаю запитувати себе, що я насправді тут роблю, — писала Ґертруда. — Наприкінці кожного тижня я озираюся назад і думаю, що я, напевно, не зробила нічого корисного... Якщо я піду звідси, нічого не зміниться, і якщо залишуся — теж нічого не зміниться».

Сер Персі повернувся у місто, і Ґертруді більше не довелося нудьгувати. Він одразу ж привітав гостю з успішною мандрівкою до Хаїля. Більше він її не недооцінюватиме. Сер Персі Кокс — високий чоловік зі сріблястим волоссям і орлиним носом, на той час Коксу вже виповнився п’ятдесят один рік (на чотири роки старший за Ґертруду). Родом з британського міста Гарроу, він був поважною, ввічливою, переконливою та культурною людиною, що поділяла хвилювання Делі стосовно розпалювання арабського повстання, якому сприяв Каїр. Сер Персі працював на індійський уряд в тому регіоні вже протягом десяти років. Якою не була б його миттєва реакція на приїзд цієї жінки на військову базу саме в той час, він був занадто освіченою людиною, щоб проявити своє упередження. Згадуючи про лист Гардинґа, Кокс вирішив кинути Ґертруду одразу на велику глибину, 9 березня він влаштував для неї обід з чотирма генералами, відповідальними за наступ в Месопотамії. На його думку, Ґертруда працювала на військову розвідку. І якщо вона має «мізки чоловіка», як він сказав леді Кокс за ранковою чашкою кави, то нехай зустрінеться з військовими й переконає їх у своїй користі та професіоналізмі.

Це було своєрідне випробування, можна навіть сказати, прослуховування. Місцева військова верхівка з упередженням ставилася до допитливих «пронир», які несподівано з’являлися, не маючи на те жодних причин. Тепер від військових чекали, щоб вони знайшли для міс Белл якусь роботу. Генерали індійських експедиційних військ Лейк, Коупер, Мані та Офлі Шоу охоче продовжили б її ігнорувати. Однак їх попрохали розважити гостю за обідом в офіцерській їдальні. Вони були готові оцінити англійку як жінку і як кандидата на робоче місце. Як військові встигли зрозуміти, ця маленька жіночка уславилася мандрами. Вони звернули увагу, як підстрибував її капелюшок, щоразу коли Ґертруда йшла коридором до тієї кімнатки, в якій працювала, хоч і гадки не мали, чим вона там займалася. Вони чули, що новенька товаришувала з тим жінкуватим і недисциплінованим офіцером Лоуренсом. Тож планували відкинутися на стільцях і сміятися зі своїх жартів про старих дів. Арабське повстання! Можна подумати, «сукні» здатні на воєнні дії! Між собою вони безмовно домовилися, що її підтримуватимуть, будуть галантними, трішки посміються з її поглядів і продовжать ігнорувати.

Таке випробування якнайкраще допомогло Ґертруді проявити себе. Вона опинилася у своїй тарілці. Міс Белл стрімко увійшла в їдальню, генерали підвелися, а тоді всі разом сіли за стіл. Чоловіки ще навіть не встигли про щось подумати, як гостя почала говорити. Вона змусила їх замовкнути, підібравши правильну ноту, що вміла робити завжди. Ґертруда говорила їхньою, військовою мовою, стратегічно оперувала фактами, була добре обізнана з багатьох питань, а головне — добре зналася на справі. Свою доповідь Ґертруда розбавила гумором і за столом, однозначно, домінувала. Вона вислухала думки генералів, проявила свою далекоглядність, назвала кілька імен, трохи їм підлестила й коротко виклала декілька вирішальних тактичних та адміністративних відмінностей між індійським мусульманством і бедуїнською незалежністю на Близькому Сході. Генерали здивувалися й злегка спокусилися. Вони попросили принести їм сигари. Ґертруда теж вставила сигарету до свого мундштука. Генерали почали усвідомлювати, навіщо цю жінку направили до Каїра та Делі, а тоді ще й віце-король забажав відіслати до Басри.

Ґертруда не дозволила, щоб обід затягнувся. Як вона пояснила, у неї було ще дуже багато роботи. Жінка приязно посміхнулася, щиро подякувала й пішла, залишаючи в заповненому тютюновим димом повітрі ледве відчутний аромат англійської лаванди. По обіді вона збиралася повернутися до роботи. Однак коли підійшла до свого «офісу», то з жахом побачила, як усі її папки та документи виносять з будинку й вантажать на воза. Спантеличений капітан Томпсон стояв на ґанку і всіляко протестував, однак слуги сказали, що виконують розпорядження штабу. Ґертруда не збиралася з цим миритися, й вони з Томпсоном пішли до штабу, щоб з’ясувати причину усунення від справи. Штабний офіцер зустрів Ґертруду дуже привітно й провів через весь будинок до просторої дерев’яної веранди, з якої через завісу з листя та квітів було видно річку. На веранді стояли плетені стільці та кавові столики, а поряд була не менш простора й прохолодна кімната з парочкою величезних столів, над якими крутилися вентилятори. Настінні полиці були закладені книгами, які вже встигли накопичитися у них з Томпсоном. Повз пройшли слуги, несучи всі їхні папки, документи та книжки. Це мав бути їхній новий офіс. Ґертруда написала додому:

«Сьогодні я обідала з усіма генералами... і результати нашої зустрічі не змусили себе чекати — мій офіс перенесли, забрали всі мої мали та книжки на велику розкішну веранду, поряд з якою знаходиться прохолодна кімната, де я тепер цілими днями працюю. Разом зі мною тут працює мій компаньйон, капітан Кембелл Томпсон... дуже приємний і люб’язний чоловік, який разом зі мною радіє зміні робочого місця».

Вона пройшла випробування. Вона була у