Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

обережна! Злий чаклун ще повернеться, – передав Тигрисик. – Вона ще каже – ти тепер найголовніша. Ми будемо тебе охороняти!

– Якась нісенітниця! – пробурчав Мортіус. – Що там, секретна зброя в цьому яйці? Чи мікрофільм? Чому це досі ніхто не посягав на твою торбину?

– Мабуть, чаклун тільки тепер нас знайшов, – знизала плечима Люцина. – Я знаю, що з яєць вилуплюються пташенята. Може, й з цього що-небудь нарешті вилупиться і полетить собі. Те яйце було таке самотнє в дуплі, що я мусила його взяти...

– Ну, добре, ходімо, а то нас ще хтось помітить. Крутиголовці не зникнуть так собі, без сліду...

Вони перейшли вулицю. Тепер Люцину з двох боків охороняли тигри, а Фелікс біг позаду, озираючись, чи все гаразд. Тут вони знову побачили вогняну стрілку на мурі й незабаром опинились перед металевою брамою, помальованою в зелений колір і трохи вже поіржавілою. Що було за тим муром, вони не знали, і зупинились. Раптом на брамі засвітився напис:

«Нарешті!»

– Якщо нас чекають із таким нетерпінням, то треба увійти, – сказала Соня.

А Фелікс аж зітхнув:

– Хотів би я, щоб це було нарешті!

Мортіус наліг на важку браму, й вони опинились у саду.

– Марко! – заверещала радісно Соня й кинулась до нього.

Хлопець сидів біля невеличкого фонтана. Плоский струмочок нечутно ковзав по жолобку, витікаючи з порослої мохом кам'яної брили.

– Радий вас бачити! Довгенько ж ви йшли!

42

Олімпія продовжила розповідь:

– Ти здогадався, що чорний птах – це перевертень. Він поранив твого батька, а рани, нанесені злом, ніколи не загоюються. До нашої зустрічі твій тато був зовсім іншим. Отрута діяла дуже повільно. Він забрав мене з собою. Любов відчиняє двері до будь-якого світу, і так я потрапила до Королівства. Мені було шкода розлучатись із батьками, але вони щиро раділи за мене. Якби я стала раптом їм дуже потрібна, то могла б повернутись. Перехід до Королівства виявився дуже важким. Нам довелося йти через пустелю, долати піщані гори, уникати скорпіонів. Здавалось, ми не рухаємось: таке все було одноманітне. Король помер незадовго після нашого прибуття. Я пішла вчитись до Академії на час жалоби, щоб краще пізнати Королівство та його звичаї. Там знайшла собі подругу, майбутню матір Марка. Вона стала дружиною Головного Архіваріуса, а я – королевою. Весільним дарунком мого нареченого була магічна «Енциклопедія Королівства», яку ти бачиш тут. Старі, як мені здавалося, не були задоволені вибором молодого короля Даниїла, бо в моїй долі переплелись Королівство і Серединний світ. Вони нічого не забороняють, лише попереджають. Хіба може кілька плям на жіночій руці вплинути на долю країни? Я ж потрапила до Королівства! І намагалась бути хорошою королевою: вивчала закони, історію, показувалась на всіх святах, читала лекції про звичаї Серединного світу, врешті пильнувала за тим, щоб мешканцям та гостям королівського палацу нічого не бракувало... Однак, я все одно почувала себе чужою. Здавалось, що мені не довіряють. Єдине, що я могла зробити – це залишатись у затінку, бути невибагливою й простою. Зрештою, це з часом принесло би бажані плоди. Мене дуже непокоїв сам король, мій чоловік. У нього почали траплятися дивні напади страху. Він замикався в кабінеті, нікого не приймав, навіть мене не хотів бачити. І не хотів, щоб хтось знав про його поранення. Моя мати й стара сусідка вилікували його травами, й зовні він виглядав цілком здоровим.

Твоє народження викликало в нього бурхливу радість. Він страшенно пишався сином. Я нікому тебе не могла довірити, доглядала сама, як це заведено між простими людьми. Твоє справжнє ім'я – Август, але я кликала тебе Серпнем, бо ж ти народився у місяці серпні. Я була дуже щаслива. Але потім почали з'являтися крутиголовці. Отрута почала діяти. До цього стосунки Королівства з Імперією були просто ніякі: ми знали про них, а вони – про нас. Ти ж знаєш історію... Між державами може існувати мур, і кілька поколінь вважатимуть іншу державу вигадкою. У Серединному світі мало хто здогадується про існування Королівства. Я вважала, що це недобре: мури старіють, і з'являються тріщини. Треба бути готовими до цього. Є ще такий древній вислів: «Застояна вода висихає, а вчасно відкритий потаємний хід врятовує замок від облоги». Як я потім зрозуміла, твій батько відчував себе винним у пришесті крутиголовців і хотів їх вивчити, щоб знайти вихід і захистити Королівство від можливих загарбників. Він вважав, що в його кров потрапила отрута з чудовиська, що має безліч постатей і найчастіше з'являється в образі чорного птаха. Як на мене, то була дурниця. Король просто досі не видужав: поранили не лише його тіло, а й душу. Як я не намагалась його заспокоїти, нічого не виходило. Він боявся тепер заснути, бо у снах йому з'являлись жахливі видіння. Тоді він кричав, а потім знову на цілий день замикався в кімнаті. Я, наскільки могла, приховувала дивну поведінку короля, але палац – це ніби велика родина, куди часто приходять гості... Якби він довірився мені й розповів про те, що не дає йому спокою, ми б змінили щось у нашому житті. Єдина особа, моя подруга Мелінда, знала про мій розпач і намагалася якось втішити. Щоб розвіятися, ми плавали в човні, каталися верхи на конях. Лише так можна було поговорити без свідків. Ми брали навіть уроки фехтування та стрільби з лука, наче готувалися захищати своїх рідних. Нам дозволяли усе, як малим дітям. Зрештою, у Королівстві поважають усілякі дивацтва, якщо вони невинні. У нас із подругою не було таємниць одна від одної. У Королівстві вміють берегти чужі таємниці й мовчати. Тому тут люди не зраджують одне одного, як у Серединному світі, хоча й там не бракує мужності та геройства. Мені боліла душа за тим краєм, де я виросла, адже і в інших світах люди потребують миру й спокою. Особливо страждають безвинні діти. І якби взяти таку бідну дитину з Серединного світу чи Імперії й поселити її в Королівстві, хіба це було б не справедливо? Не можна бути щасливим, знаючи, що комусь погано. Тепер я розумію, що мислила так, як мислять у Серединному світі, вважаючи, ніби люди Королівства нікого не хочуть пускати до свого раю...

– Мені здається, – зауважив Серпень, – що кожна людина не повинна соромитися, коли вона думає трохи по-іншому, ніж більшість. У Граничному світі ми...