Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

цю службу, яку Ти з рук наших зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі архангелів і десятки тисяч ангелів, херувими і серафими, шестикрилі, багатоокі, що високо ширяють, пернаті, переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи: Свят, Свят Господь Саваоф[247], повне Небо і земля слави Твоєї!

Цю переможну Серафимську пісню, котру чули у святих видіннях своїх пророки, підхоплює весь лик співців, підносячи думки молільників до незримих небес і спонукаючи їх разом з серафимами повторювати: Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, і облітаючи разом із серафимами престол Божественної слави. І позаяк у цей час уся церква очікує у ці хвилини приходу Самого Бога, що гряде принести себе в жертву за всіх, то до Серафимської пісні, що лунає на небесах, приєднується пісня єврейських дітей, котрою вони зустріли вхід Його в Єрусалим, розкладаючи віття на дорозі: Осанна[248] на висотах, благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах. Бо Господь увійти готується до храму, наче у таємничий Єрусалим. Диякон продовжує віяти віялом над Святими Дарами, щоби не могла туди впасти жодна комаха, представляючи віянням рух благодаті; а священик продовжує молитися тихо: 3 цими блаженними силами, Владико Чоловіколюбче, і ми кличемо і мовимо: Святий єси і Пресвятий, Ти і Єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий. Святий єси і Пресвятий, і велична слава твоя. Ти світ Твій так возлюбив, що і Сина Свого єдинородного дав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Він, прийшовши і сповнивши весь задум щодо нас, в ночі, в яку його видано, а радше, Він Сам себе видав за життя світу, прийняв хліб у святі Свої і пречисті, і непорочні руки, віддав хвалу і поблагословив, освятив, переломив, дав святим Своїм учням і апостолам, кажучи… І голосно виголошує ієрей слова Спасителя: Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів. І вся церква разом з ликом виголошує: амінь. А диякон, тримаючи орар, указує священику на святий дискос, на котрому покладений Хліб. Священик продовжує тихо: Так само і Чашу по вечері, кажучи… — і так само, коли диякон вказує на Чашу, виголошує голосно: Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. І так само голосно проголошує вся церква: амінь.

Священик продовжує молитися тихо: Тому-то й ми, споминаючи цю спасенну заповідь і все, що ради нас сталося: хрест, гріб, на третій день Воскресіння, на небеса вознесіння, праворуч сидіння, другий і славний прихід, — і, проказавши це про себе, виголошує гучно: Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все. Відклавши рипіду, диякон піднімає святий дискос і Святий Потир[249] — вівтар уже не горниця Тайної Вечері, престол не трапеза: він уже тепер жертовник, на котрому приноситься страшна жертва за увесь мир — Голгофа, на котрій звершилося заколення Божественної Жертви. Ця хвилина є хвилиною і жертвопринесення, і нагадування всякому про жертву Творцеві. Поклоніння віддається нами і земній владі; обожнювання, пошану, покірність ми приносимо і людям, але жертву — єдиному Творцеві. Вона не припинялась від самого сотворення світу і, в якому б вигляді не приносилась, потрібна була не сама жертва, але дух упокорений, з яким вона приносилась. Тому, кожен із присутніх, згадує, що цієї хвилини священик, залишивши всі помисли, всі,думки про земне, подібний до Авраама[250], котрий, коли виходив на гору принести жертву, залишив унизу і жінку, і раба, і віслюка свого, взявши з собою тільки дрова гіркого визнання прогрішень своїх і спаливши їх вогнем розкаяння душевного, вогнем і мечем духу заколовши в собі всяке бажання земних набутків і блага земного. Та що перед Богом усі наші жертви, коли Він говорить устами пророка: як одяг брудний, всі діла ваші? З глибоким усвідомленням, що немає Богові на землі нічого достойного жертви, кожен із присутніх звертається у думках до тієї ж Чаші, яку у вівтарі піднімає служитель вівтаря, і вигукує в глибині серця свого: Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все. Лик співає: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш!

І надходить найвеличніша хвилина всієї Літургії: переосутнення. У вівтарі відбувається трикратний заклик Святого Духа на Святі Дари, — Того Самого Святого Духа, Котрим звершилось втілення Христове від Діви, Його смерть, Воскресіння і без Котрого не можуть переосутнитись хліб і вино у Тіло і Кров Христову.

Упавши ниць перед св. престолом, священик і диякон роблять три земних поклони, промовляючи про себе: Господи, Ти Найсвятішого Свого Духа в третю годину зіслав на апостолів Твоїх, не відбери Його від нас, Благий, а онови нас, що молимось Тобі. І кожний услід за сим закликом проказує про себе стих: Серце чисте сотвори в мені, Боже, і духа правдивого обнови в нутрі моєму. І в другий раз те ж прохання: Господи, Ти Найсвятішого Духа Свого в третю годину зіслав на Апостолів Твоїх, не відбери Його від нас, Благий, а онови нас, що молимось Тобі; слідом за тим стих: Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відійми від мене. І у третій раз прохання: Господи, Ти Найсвятішого Духа Свого в третю годину зіслав на Апостолів Твоїх, не відбери Його від нас, Благий, а онови нас, що молимось Тобі. Схиливши голову, диякон вказує орарем на Святий Хліб, мовлячи про себе: Благослови, владико, Святий Хліб; і знаменує його тричі ієрей, мовлячи: / сотвори ото хліб цей Чесним Тілом Христа Твого. Диякон промовляє: Амінь. І хліб уже є Саме Тіло Христа. І так само безмовно вказує диякон орарем на Святу Чашу, промовляючи про себе: Благослови, владико, Святу Чашу. І, благословляючи, мовить священик: А те, що в чаші цій, Чесною Кров’ю Христа Твого. Диякон промовляє: амінь — і, вказавши на обидві святощі, мовить: Благослови, владико, обидві. Благословивши, промовляє священик: Перетворивши Духом Твоїм Святим. Трикратно промовляє диякон: амінь, — і на престолі вже Тіло і Кров: переосутнення звершилось! Словом викликане Вічне Слово. Ієрей, маючи слово замість меча, звершив заклання. Хто б не був він сам — Петро чи Іван, — але в його особі Сам Вічний Архієрей звершив се заклання, і вічно звершує Він його в особах Своїх ієреїв, як за словом: нехай буде світло, світло сяє вічно; як за