Арт Антонян - TÜK, Арт Антонян

рук. Давид з Ясмін, обливаючись потом, розплутували клубок кінцівок, відтягуючи трупи в сторони, прочищаючи шлях. Давид зупинився перепочити. Команда «працювати!» відразу почервоніла, змушуючи миттю кинутися до вже порівняно невеликої купки мертвих тетраподів.

Долаючи ще півтора кілометра шляху, вони повинні були «поклонятися!» трьом зеленим чоловічкам, що тикали в них автоматами; вдруге «обожнювати!» Великого Вождя; «боятися!» Äфродіту, при вигляді якої Давида вирвало, хоч він і розумів, що ця машина правосуддя — всього-на-всього фрайцельна копія. Перед наступним перехрестям прозвучала команда «розмножуватися!». Давид на мить сторопів, але швидко схаменувся. Разом з Ясмін вони удали, що займаються сексом. По-собачому. Цього разу труба, на щастя, повірила.

Перед ними постав вибір — направо або наліво. «Просто як у казці», — подумав Давид. Однак вибір цього разу виявився очевидним. З лівого тунелю протягом винесло потік мерзенного смороду. Немов протухле дихання невідомого монстра, з пащі якого тхнуло згнилою плоттю. Давид поспішив сховатися від смороду в правому тунелі. Ясмін за ним не пішла. Почекавши трохи, він набрав повні легені повітря і виглянув зі своєї труби. Ясмін принюхувалася до повітря, невпевнено наближаючись до входу в смердючий тунель. Давид стукнув по підлозі, привертаючи її увагу. Ясмін крадькома глянула на нього і полізла в трубу, якої він сподівався уникнути. Йому нічого не залишалося, як рушити за нею.

Він задихався, постійно спльовував — слинні залози подесятерили свою активність. Надивовижу за якийсь час Давид звик до смороду. Незабаром їм відкрилося його джерело: м’ясо, що розкладалося, покривало частину тунелю. Давид мало не кинувся назад, побачивши мільярди хробаків, якими кишіла гниль. Ясмін же впевнено пробиралася вперед, поглядаючи назад і перевіряючи, чи він слідує за нею. Виснажений, змарнілий Давид протримався до наступного повороту. В міру просування тунелем сморід відступав. Нарешті повіяло просто затхлою вогкістю. Ясмін лягла, підібгавши ноги до грудей. Давид ліг позаду, обійнявши її. Обоє провалилися в глибокий сон.

Прокинувшись, Давид не повірив своїм очам: у кінці тунелю світило сонце. Лише кілька променів пробивалися в трубу. «Невже ми померли?» — подумав Давид і рушив за Ясмін, яка без вагань побігла до світла.

Вони дісталися кінця üЛабіринту. Ясмін вистрибнула назовні. Давид теж поспішив до виходу. Але його несподівано зупинило останнє коло з текстом: «Тетрасüb’єкт № 144 744. Час проходження üЛабіринту — 23 дні». Усвідомлення того, що він провів понад три тижні, борючись за виживання в підземних трубах, знерухомило Давида. Але віддалене відлуння чийогось крику, що донеслося з глибини лабіринту, швидко змусило отямитися. Однією рукою він уже торкнувся до жовто-зеленої трави, коли щось ужалило в стегно. Давид, скорчившись від болю, вивалився з труби. Ще один опік з’явився на шкірі — клеймо на стегні «144 744».

Ясмін сиділа на траві в променях яскравого сонця. Вона, по-котячому граційно вигнувшись, зализувала рану в себе на стегні. Підповз Давид. Ясмін кинула на нього втомлений погляд. Спираючись на лікті, він кілька разів обережно лизнув її клеймо.

Десь вдалині заревіла сирена. Ясмін схопилася і помчала вниз по полю. Давид безуспішно намагався наздогнати її. У нього не було ніяких шансів угнатися за тетраподом, яким, імовірно, знову керував üНанобот. Вона за лічені секунди перетнула поле і зникла за деревами.

Freie Zelle — вільна клітина (нім.).

Епізод 27 Публічна стіна

У людини немає можливості всім робити зло, але у неї є можливість нікому не завдавати добра.

Софія Сеґюр — письменник

Давид довго не наважувався встати на ноги. Навіть коли потрапив у ліс. Лише під покровом ночі за густими заростями він, вперше за двадцять три дні, знову піднявся на задні кінцівки. Думки про Ясмін не давали спокою. Але шукати її не було сенсу. Спробуй вгадати, що спаде на думку тетраподу, точніше — що йому накаже Голка за допомогою üНанобота. Давид максимально наблизився до дороги, яка вела до парку на околиці міста. Тримаючись осторонь на випадок появи автомобілів стражів правопорядку, він біг уздовж дорожнього полотна, щоб не збитися зі шляху. Вдосвіта Давид дістався до спального району, де його понад 20 днів тому схопили зелені чоловічки. Світало. Пересуватися на ногах було небезпечно. Тому він знову неохоче став навкарачки. На мить, і це шокувало його, Давид відчув, що так навіть зручніше.

Він переліз через огорожу колись дитячого майданчика. Приховуваний рівною лінією густих кущів, Давид дістався до місця свого затримання. Зачаївшись у вічнозелених чагарниках, оглянув місцевість. Пролунав гавкіт. Він втиснувся в кущі, скрутившись, як йому здавалося, в маленький непомітний клубок. Уже зовсім поруч знову гримнув гавкіт робопса. Давид впізнав його цього разу, але залишився нерухомо сидіти в прикритті до тих пір, поки Ікло не просунув крізь гілки морду. Пес застрибнув на коліна господаря, радісно виляючи обрубком хвоста. Давид обійняв брудного, подряпаного собаку, який весь цей час віддано чекав на любу людину.

Давид разом із робопсом дісталися до алеї неподалік сховища. Вулиці вже прокинулися — наповнилися тетраподами, що снували туди-сюди без діла. Тепер Давиду досить легко вдавалося уникати їхньої уваги. Труба навчила його ховати «людське» кудись дуже глибоко. Присутність робопса теж допомагала. Ікло хоч і не був військовою звіро-машиною, проте тетрасüb’єкти боялися його, тому тримали пристойну дистанцію.

На одному з рекламних щитів Давид помітив до болю знайомі обличчя. «Розшукуються особливо небезпечні Herz-терористи». Макс, Джаззі, Сергій, Ребекка, Тетяна, Штефан, Аннушка і ще кілька учасників руху опору. Судячи з дірявості і пошарпаності полотна, повісили його давно. Одне з двох: або їх схопили й потім не потурбувалися змінити щит, або друзів Давида так і не знайшли. Він обрав за краще вірити в останнє, звичайно.

Двір на перший погляд був порожнім. Розкидане сміття з перевернутих баків посилювало враження занедбаності. Ніби жителі покинули свої будинки і тут більше ніхто не живе. Давид про всяк випадок обходив відкриті ділянки, які проглядалися з усіх боків. Проповзаючи по клумбі, він зауважив рух між балконами на одній з дванадцятиповерхівок. Тетрапод сидів на стіні вниз головою на рівні восьмого поверху. Він, як ящірка, грівся в променях ранкового сонця. По спині Давида пробігли мурашки. Він поспішив до газетного магазинчика.

Вхід заріс високою травою. Згадавши підказки Дамблдора, Давид спритно впорався з замком. Відчинивши двері, він без зусиль протиснувся в щілину. Давид