Арт Антонян - TÜK, Арт Антонян

в ліву трубу, дивом уникнувши падіння в колодязь. Давид забився головою. На обпалених ребрах і спині подекуди обдерлася шкіра. Тетрапод, що стрибнув на нього, знову виринувши з темряви, міцно схопив Давида за руку і потягнув геть від перехрестя. Давид інстинктивно піддався. Він поповз слідом за тетраходоком. Вони зникли за поворотом, коли найширша труба, куди раніше намагався залізти Давид, вивергнула потужний стовп вогню. Пекельний жар облизав все навколо. Виття з колодязя затихло і більше не розліталося луною по трубах. «Він врятував мені життя», — Давид вдивлявся в темряву на тетрапода, що рухався попереду. У цій трубі було значно просторіше, ніж в попередній. Давид намагався наздогнати тетраходока, але той був спритнішим.

Піксельні кільця відновили свій біг. Наздогнавши Давида, кільце рушило далі по трубі, настигаючи рятівника. Тетрапод затримався на секунду. Його осяяло світло. Давид зупинився як укопаний:

— Ясмін, — закричав він на все горло, — Яс… — його вразила блискавка.

— Мовчати! Поганий! Мовчати! Поганий! Мовчати! — рипнула залізними командами труба.

Серце Давида билося слабо, але не зупинялося. Він повернувся до тями й цього разу. Хтось знов зализував ниючі рани. По щоках Давида потекли сльози — від нестерпного болю і безмежного щастя. Більше від щастя — перед ним справді була Ясмін. Вона зігрівала його своїм тілом упродовж довгих годин, які він пролежав без свідомості. «Ясмін», — він не смів більше говорити, ще одного удару блискавкою просто не пережити. Але як же хотілося кричати, кричати на весь світ:

«Кохана! Моя Ясмін!».

Ясмін жодного разу не подивилася в очі Давида. «Кохана, що вони з тобою зробили? — за якийсь час його охопив розпач. — Невже в тобі не лишилося тебе самої? Ну ж, подивися на мене». Але її погляд більше скидався на звіриний. Вона постійно прислухалася до шуму, вдивлялася в темряву, принюхувалася до повітря.

Моторошні крики наповнили трубу. Луною вони пролетіли далі по лабіринту. Схопившись, Ясмін потягнула Давида вперед. Помітивши, що він відстає, вона уповільнилася. Через кожні десять метрів Ясмін зупинялася, чекала.

Давид подумки говорив з Ясмін. Тепер, коли вона була поруч, у нього з’явився ще більший стимул вибратися з üЛабіринта. «Ми будемо вільні. Вона вилікується. Я зроблю все можливе, щоб допомогти їй. Ми переможемо», — повторював він про себе.

Раз за разом на новому перехресті Ясмін обирала, куди рухатися далі. Давид промовляв подумки, що це і його вибір:

«Я вирішив слідувати за Ясмін. Це моє рішення!». Періодично то перед нею, то перед ним з’являлися командні кола. Ясмін виконувала команди не думаючи, блискавично. Часом труба навіть не встигала повторити наказ двічі. Вона завжди з жадібністю ковтала заохочувальні шматочки, що б не випало з отвору. Давид же постійно витримував паузу до моменту, поки слова не червоніли, а голос труби не починав роздратовано зашкалювати, чим доводив Ясмін до тривожного стану. В мить напруги вона мимоволі вивалювала язика, немов пробуючи повітря на смак, і починала кидатися з боку на бік, як загнана в пастку тварина. Давид зрідка, проте змушував себе їсти. І багато пив, коли на шляху траплялися поїлки. Кілька разів вони вкладалися спати. Давид не думав, що засне, але щоразу миттєво вирубувався, як тільки Ясмін лягала поруч. Днів за чотири труба стала ще просторішою. Настільки, що за бажання можна було встати на ноги. Але Давид боявся, що, зробивши це, отримає розрядом по ребрах. Тому не ризикував. «Я вирішив: поки я в лабіринті, я не буду вставати. Тільки коли виберемося звідси. Я так вирішив!»

Чомусь довгий час не зустрічалися командні кола. Ясмін нервово нишпорила по сторонах, принюхуючись, — її долав лютий голод. Навіть Давид уже кілька разів замислювався про необхідність підкріпитися. «Я з’їм наступний “смаколик” за успішно виконану команду. Я так вирішив», — Давид дав собі обіцянку, яку, вочевидь, знову порушить. Але кіл все не було і не було.

Ясмін, як завжди, бігла попереду. Давид плентався за нею, ледве пересуваючи кінцівки, як раптом трубою пронеслося відчайдушне скиглення Ясмін. Давид за лічені секунди наздогнав її. Вона притискалася до підлоги. Перед нею стояла фігура. Не тетрапод. Чоловік, судячи з контурів фігури, в одязі. І, що дивно, його не били як покарання блискавки. Давид застиг на місці, залишаючись на чотирьох. Поки він думав, що робити, по трубі пробігло світлове кільце. Світло осяяло обличчя чоловіка, що стояв перед ними, — самовдоволений лик Великого Вождя з кривою посмішкою, ніби вищиром хижака. Його оченята зі зневагою дивилися на голу парочку. Давид припав до підлоги, наслідуючи Ясмін. Великий Вождь підняв угору вказівний палець правої руки.

Давид не відразу помітив, що змінився не тільки діаметр тунелю, але і поверхня. Ця широка труба, якою легко міг би проїхати невеличкий легковий автомобіль, складалася з фрайцелів16. Фрайцель, на відміну від пікселя, здатний змінювати не тільки колір, а й форму, імітуючи реальні об’єкти настільки точно, що не відразу і зрозумієш, що перед тобою фрайцельна копія. Якби не стрес і не смертельна втома, Давид згадав би порівняно нещодавні повідомлення про нові фрайцельні ньÜзруми і про створення першої короткометражки для фрайцельного ньÜзрумкіно.

Перед ними спалахнуло командне коло «поклонятися!». Ясмін, попри тваринний страх, смиренно підповзла до Великого Вождя і почала облизувати його взуття. Давид не став ризикувати й негайно приєднався до неї. Фрайцелі гірчили на смак. Командне коло довго не випаровувалося. «Ще кілька хвилин, і проступлять мозолі на язику», — подумав Давид. Проте, коли коло нарешті розтануло, а фігура задоволеного Великого Вождя чудесним чином розсмокталася, розпливлася поверхнею труби, не залишивши й сліду за собою, з отвору над Ясмін і Давидом — джекпот — випало з десяток шматків відмінного, свіжого, ніжного вареного м’яса. «Знайте милість правителя», — з іронією подумав Давид, ковтаючи цілющий білок.

Ззаду почулися крики та пирхання. Наближалася ціла зграя тетраподів. Ясмін з побоюванням озирнулася. Одним махом заковтнула величезний шматок м’яса. Давид потягнув її вбік. Тетрасüb’єкти лише на мить зупинилися, щоб поласувати залишками. Потім зникли десь попереду.

Ясмін і Давид виявили їх пізніше. Перед обома засвітилося командне коло «працювати!». Воно освітило затор, що утворився з тіл тетраподів, які нещодавно пробігли повз них. Що з ними сталося, Давид так і не зрозумів. Ніяких слідів від опіків. Вони просто лежали мертвою купою. Їхня крижана волога шкіра вислизала з