Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

Death of John Brown»), «Останні дні Джона Бравна» («The Last Days of John Brown»).

66

Thoreau H. D. A Plea for Captain John Brown / H. D. Thoreau // Civil disobedience, and other essays (Dover thrift editions) / H. D. Thoreau; P. Smith (Ed.). — New York: Dover Publications, 1993. — P. 33.

67

Thoreau Н. D. Excursions and poems / Н. D. Thoreau // The writings of Henry David Thoreau. Manuscript ed. — V. 5. — Boston: Houghton Mifflin, 1906. — P. 415–416.

68

Stevenson R. L. Henry David Thoreau: His Character and Opinions / R. L. Stevenson // Henry David Thoreau / edited and with an introduction by Harold Bloom. New York: Bloom's Literary Criticism, 2008. — P. 31.

69

Bloom H. Introduction / H. Bloom // Henry David Thoreau: (Updated Edition) / Harold Bloom (Ed.). — New York: Infobase Learning, 2007. — P. 3.

70

Ось один із виразних описів цього жесту: «Сядьмо, занурмо ноги в багнюку поглядів, і упереджень, і традицій, і оман, і подоб, цього намулу, що вкриває цілу землю, від Парижа й Лондона до Нью-Йорка, Бостона і Конкорда, і занурюймо далі крізь державу й церкву, крізь поезію, філософію й релігію, доки не сягнемо дна і скель, що їх зватимемо реальністю, і не скажемо: ось вона, помилки немає; а тоді почнемо, вже маючи цю point d'appui, тобто точку опори попід повінню, холодом і вогнем, зводити державу, стіну чи ліхтар…».

71

Останній перед «Висновками» розділ «Волдену» Торо присвятив саме весні, хоча його реальний досвід життя в лісах тривав, як вже зазначалося, до осені. Там знаходимо і порівняння весни з ранком: «…кожнісінька днина — це рік у мініатюрі. Ніч — це зима, ранок і вечір — весна й осінь, а полудень — літо». Звісно, весна й ранок є символами духовного пробудження: «…люди клякнуть у своєму нинішньому ницому, примітивному стані…, а якби пробудилися від поклику весни над веснами, то неминуче піднеслися б до вищого й духовнішого життя». Саме про таке пробудження йдеться і в найостанніших рядках книжки: «Світанок нового дня не настане внаслідок самого тільки проминання часу. Світло, яке сліпить очі, видається нам пітьмою. Новий день не почнеться, якщо ми не пробудимося. Ще настане день. Сонце — це лише ранкова зоря (курсив мій. — В. М)». До речі, останні слова «Волдену», «ранкова зоря», знаходимо у назві опублікованої в 1881 р. книжки ще одного філософа, що теж, як і Торо, зазнав впливу з боку Емерсона: Ніцше Ф. Ранкова зоря. Думки про моральні передсуди / Ф. Ніцше; переклад В. Кебуладзе. — К.: Темпора, 2018.

72

Мотив півня має велике значення в контексті самовизначення Торо. Зокрема, у «Волдені» він розповідає про цього невгамовного птаха таке: «Як я вже зазначав деінде, я не збираюся писати оду зневірі. Я хизуватимуся, як півник, що зранку завзято злітає на сідало і співає, щоб побудити сусідів». У вже згадуваному есеї «Піші прогулянки» між співом півня та філософією проведено абсолютну паралель: «Якщо наша філософія не чує кукурікання півня на кожному пташиному дворі в нашій окрузі, вона застаріла. Цей звук зазвичай нагадує нам, що ми стаємо заржавілими й старими — як у тому, що робимо, так і в тому, як думаємо. Його філософія належить до новіших часів, ніж наша» (Thoreau Н. D. Walking / Н. D. Thoreau // Civil disobedience, and other essays (Dover thrift editions) / H. Thoreau; P. Smith (Ed.). — New York: Dover Publications, 1993. — P. 73). У «Волдені» також є виразний пасаж, у якому можна знайти не тільки підтвердження новаторського призначення філософії, а й виокремлення як одного з напрямів філософського новаторства відкриття нових форм збереження енергії: «Філософ випереджає свою добу навіть у зовнішніх формах життя. Він живиться, вдягається, гріється й шукає прихистку не так, як його сучасники. Як можна бути філософом, а своє життєве тепло зберігати не краще, ніж решта людей?»

73

Батьки Торо Джон та Синтія, його брат Джон Торо-молодший і сестри Гелен та Софія. Генрі Торо ніколи не був одружений. У 1839 р. він закохався в Елен Сьюол і зробив їй пропозицію, однак батько Елен, священник, був проти цього шлюбу. На його думку, Торові трансценденталістські погляди були надто радикальні. Більше любовних історій у Торо не було, а помираючи, він сказав сестрі Софії: «Я завжди любив Елен» (Див.: Meltzer М. Henry David Thoreau: a biography / М. Meltzer. — Minneapolis: Twenty-First Century Books, 2007. — P. 44).

74

Країни, у якій, як вважав один із героїв «Волдену» Джон Філд (знайомий Торо, що переїхав до Америки з Ірландії), «щодня можна споживати чай, і каву, і м'ясо».

75

Emerson R. W. Thoreau / R. W. Emerson // Henry David Thoreau / edited and with an introduction by Harold Bloom. New York: Bloom's Literary Criticism, 2008. — P. 16.

76

Цитату і опис сцен покути Торо наводить за «Історією Індії» Джеймса Міла (1817) (тут і далі прим. пер., якщо не вказано іншого. — Я. С.).

77

Мт. 6:19; Біблія тут і далі в перекладі І. Огієнка.

78

У давньогрецькій міфології Девкаліон і Піра — єдині, що пережили насланий Зевсом потоп. Щоб знову населити землю, вони кидали через плече каміння: брили Девкаліона перетворювалися на чоловіків, а його дружини Піри — на жінок.

79

Торо цитує «Метаморфози» Овідія (1.414–415) у перекладі з «Всесвітньої історії» англійського поета і державного діяча Волтера Релі (1554–1618). Українською в перекладі Андрія Содомори ці рядки звучать так: «Так появились ми, плем'я тверде, загартоване в праці, / Й роду твердого свого не один залишаємо доказ».

80

Вільям Вілберфорс (1759–1833) — британський державний діяч і філантроп, очолив кампанію за заборону работоргівлі й доклався до ухвалення у 1807 році відповідного закону.

81

Дослідник Торо Джефрі С. Кремер зазначає, що, згідно з Вестмінстерським коротким катехизмом з Новоанглійського молитовника, призначення людини полягає в тому, щоб прославляти Бога і тішитися ним довіку. Торо іронічно обігрує цю настанову далі в цьому розділі, пишучи: «Наші гімни мелодійно відлунюють прокльонами Бога, якого ми терпітимем довіку».

82

Джон Івлін (1620–1706) — британський мемуарист і садівник. Цитата з його трактату «Сильва, чи Роздуми про лісові дерева» (1664).

83

Цитата з індуїстського релігійного трактату