Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Діти 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Діти" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 109
Перейти на сторінку:

Кажу: «Може, у вас до гріха дійшло, признавайся? Зробимо весілля, щоб не запізно. Тепер знаєш, які дівки пішли… На другий день після весілля в пологовий дім».

«Що ви, мамо, знаєте! Я її й пальцем не торкнув».

«Ая, просто так дівчина не буде бити по лиці!.. Ти мені ганьби не роби, ти вже мені досить тої ганьби наробив із міліцією та з Віркою… В гріб мене заженете, ти і твій тато! Тільки з хати вмієте тягнути, а до хати й поліна не принесете… Що то далі, сину, думаєш діяти?»

Даник мені: «Побачите, мамо. Я знаю, що я роблю…» — «Ти знаєш, а люди, а ми?» — «Треба буде, то взнаєте!»

Щось змінився мій Даник, не втямлю, чи на добре, чи на зле.

Ходить, все щось думає, аж з лиця спав. Деколи ні з того ні з сього посміхається сам до себе. Питаю: «Чого смієшся?» Я ж мушу знати. Моя кров. «Не будьте такі, мамо, цікаві…»

Сонечку питала, що, де, хто каже про Даника і директорську доньку. А вона: «Любить її Даник. І вона за ним вмирає». — «Я вже стара, — кажу, — щоб таке розуміти. Не розказуй байок. Люди краще знають…» — «Фі! — фікнула моя сорока. — Що люди можуть знати? То їх особиста справа». — «Дивись, — пригрозила я. — Тримай язик за зубами! Хто би тебе що не питав, кажи, що нічого не знаєш. Бо відлуплю!»

Та я сама знаю, що Соня не скаже. Не такого роду, щоб хвалитись перед ким попало…


Розповідь Нелі

Піймалась наша Ірочка. Набридло бути святою та божою. Я думала, що вона горда, а ти диви, кого знайшла собі. Принуда! Він до мене клинці підбивав, я ще вагалась, чи варто з ним ходити, а Ірка довго не думала і в морду. Не побоялась при людях. Я би ніколи на людях собі такого не дозволила, та ще на чужому весіллі. Правда, Ірка забагато випила, але ж ніхто нікого не бив по морді. Хитра! Видно, на нього оком накинула. Навіть мені не признавалась…

Ні, чого-чого, а такого я від неї не сподівалась! Попросила б, я задаром відступилася б од того Даника. Потрібний він мені, як п’яте колесо до воза! Я просто Ігоря хотіла позлити. А тепер через неї з ним посварилася.

Тоді я ледве ранку дочекалася. Яке вже там весілля було в голові! Прибігла десь об одинадцятій до Ірки. Мама її сказала, що вона спить. То й не дивно, після вчорашнього… Видно, вдома ще не знали нічого. Питає мати: «Чого це Ірочка так рано прийшла?»

Ну, все-таки вона мені подружка. Я й кажу: «Голова в неї вчора боліла».

«А я думаю, чого вона така бліда прийшла!» Поговорили ми з нею про те, про се. Я, звісно, про Ірчині коники — ні слова.

Тут якраз вона встала. Як побачила мене, зразу скривилась. Поснідали ми з нею. Дивлюсь, а в Ірки руки трусяться. Боїться. Мати вийшла, а вона зразу: «Ох, яка я вчора була п’яна! Ти коли прийшла з весілля?» — «Тоді, коли всі», — відповідаю. Вивідати в мене хоче, але не може. Пішли ми в її кімнату. «Що, — кажу, — ти вчора таке вчудила? Усе місто цілий місяць матиме про що говорити. Не бійся, я твоїй мамі нічого не сказала. Але інші скажуть».

Ірка раптом як визвірилась: «Плювати мені на місто! Ненавиджу! Що ви розумієте!»

Відвернулась до вікна, шарпає конспект. Каже: «Як мені недобре! Треба ж було так напитись!»

«Слухай, — почала я, — ти мені теж напсувала добре, але я на тебе не гніваюсь…»

А Ірка замість того, щоб мовчати, носа задерла. «Потрібно мені твоє прощення! Я знаю, що роблю. Мені співчуваючих не треба. Всі ви думаєте, що я бозна-чим займаюсь. На себе подивіться!» Тут уже я не витерпіла: «Цікаво, що ти в тому Даникові знайшла? Ви хоч цілувались?» — «Ні! А що знайшла, то моє!» — «То ти така? Можеш мене не ревнувати. Я з такими занудами, як Даник, не воджуся!»

Та й пішла. Думала, Ірка заверне, але нічого: ще прибіжить коза до воза!

Подзвонила Ігореві, розповіла. А він раптом мені заявляє: «То я винен, хотів сам Данику морду набити, але Ірка вирвалась сп’яну». — «Дурний ти! Чого б вона з ним тоді пішла? Любов з першого погляду? Я б тобі сказала, що то таке, але не хочу… Бо ти язиком розплещеш». — «Нелюсю, скажи…» — «Приходь після обіду, може, й скажу».

Ну, й каша заварилася! Але добре, що Ігор прийде. Видно, не гнівається. Подобається він мені. Не знаю чим. Може, тим, що гострий на язик. Не те, що той віхоть — Даник.


Розповідь хлопця

Я Даника як облупленого знаю. Від нього всякої підлості можна сподіватись. Працюємо разом. Прокурором мене кличуть, а насправді я Діма,

1 ... 92 93 94 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти"