Наомі Новік - Відірвана від коренів

дихаючи, ніби втекла з в'язниці. Маленький бронзовий лев стояв у булькаючому фонтані, в центрі площі, денне сонце сліпуче відбивалося в басейні, а різьблена зграя птахів навколо лева м'яко співала. Я могла відразу сказати, що це була робота Рагостока. І ще був Соля, який сидів на облямівці фонтану, ловлячи пальцями відблиски світла у воді.

— Я радий бачити, що ви пробуєте врятувати себе, — сказав він. — Навіть якщо ви увійшли в світ проидворних так рішуче, як тільки могли. — Він не був в будинку, але я була впевнена, що він знав кожну деталь сцени між мною і Алісією, і незважаючи на скорботний вираз його обличчя, я була впевнена, що він був радий спостерігати, як мене дурили.

Весь цей час я була вдячна, що Алісія не просила мене скористатися магією або моїми секретами, їй не приходило в голову, що вона може це зробити. І навіть якби вона про це просила, я не могла собі уявити, щоб вона була злою. Ми не були жорстокі один до одного в Дверніку. Звичайно, траплялися сварки, і були люди, яких ви любили менше за інших, іноді навіть доходило до бійки, якщо люди накопичували достатньо зла всередині. Але коли приходив час урожаю, ваші сусіди приходили, щоб допомогти вам зібрати і змолоти, і коли тінь Вуду вкрадалася у когось з нас, ми допомагали їм. І ніхто з нас ніколи не насміхався би з відьми — ні на що.

— Я думала, що ця дворянка трохи розумніша за них, — сказала я.

Соля знизав плечима.

— Можливо вона не могла повірити, що ви одна з нас.

Я хотіла заперечити, що вона бачила мою магію, але потім зрозуміла, що ні, тому що я не вела себе як Рагосток, який вривався в кімнати як грім, з душем блискучих срібних іскор і ілюзіями птахів, які щебетали, літаючи у різних напрямках; навіть не як Соля, який ковзав з тіні в тінь у своєму елегантному одязі, з такими яскраво гострими очима, що, здавалося, бачив усе, що відбувалося в замку. Я засовувала себе в бальні сукні в своїй кімнаті, і наполегливо ходила на прийоми, в задушливому корсеті, чого було цілком достатньо, щоб збити моє дихання при спробі показати кілька простих фокусів.

— Але ж вона знала, що я вписана у список чарівників? — зажадала я пояснення.

— Я вважаю, що вона думала, що це зробив хтось із чарівників.

— Що ви вписали мене, тому Серкан був закоханий в мене? — Саркастично сказала я.

— Швидше Марек, — сказав він цілком серйозно, і я подивилася на нього з жахом. — Дійсно, Агнешка, я очікував від вас більшого розуміння — зараз це багато значить.

— Я не хочу цього розуміти! — Сказала я. — Ці люди… там, вони були раді, коли Алісія насміхалася з мене, а потім були просто щасливі, що можуть підлеститися до мене, щоб зробити її нещасною.

— Звичайно, — сказав він. — Вони були раді дізнатися, що ви тільки прикидалися селючкою, щоби спровокувати насмішки з їх боку, і вона виявилася першою, хто спіймався на вашу приманку. Це робить вас частиною гри і інтриг.

— Я не ставила перед собою мету створити пастку для неї! — Сказала я. І хотіла додати, що ніхто не міг думати про щось подібне, ніхто при здоровому глузді, якщо сказати точніше, тільки у мене було неприємне липке відчуття, що деякі з цих людей саме так і будуть думати.

— Ну, я не думаю, що ви мали таку мету, — розважливо сказав Соля. — Але ви можете дозволити людям повірити, що зробили це намірено. Вони тепер не будуть вірити вам в жодному разі, незалежно від того, що ви скажете. — Він встав з краю фонтана. — Ситуація не підлягає виправленню. Я думаю, ви знайдете, що люди будуть набагато дружніше ставитися до вас сьогодні ввечері. Чи дозволите ви мені супроводжувати вас, врешті-решт?

У відповідь я повернулася на своїх гострих каблуках і пішла геть, відчувши його роздратування у сміху, коли моя дурна сукня почала чіплятися за землю позаду мене.

Я насупилася, як грозова хмара, і вийшла з акуратного дворика у галасливу суєту зовнішнього Зеленого двору замку. Купа тюків сіна і бочок лежали біля головної дороги від зовнішніх до внутрішніх воріт, чекаючи, щоб їх завантажили і кудись відвезли. Я сіла на один тюк, щоб подумати. У мене було жахливе відчуття, що Соля знову був правий. І це означало, що будь-який придворний, який говорив зі мною, робив це тільки тому, що йому чи їй подобався цей вид злісної гри; будь-хто пристойніший не хотів мати зі мною нічого спільного.

Але тут у мене не було нікого, з ким я могла би поговорити, або хоча б звернутися за порадою. Слуги і солдати не хотіли сідати біля мене, як і чиновники, які одразу ж починали поспішати на нібито призначені зустрічі. Коли вони проходили повз мене тепер, я могла бачити сумнівні погляди, які вони кидали у мій бік: прекрасна дама сидить на тюку сіна, поруч з дорогою, в дорогому атласному з мереживом платті, її поділ повний трави і піску, як упалий листок в доглянутому саді. Я не належала до їхнього світу.

Гірше того, я не могла поговорити з Касею або Серканом чи з ким-небудь з мого дому. Я була готовою давати показання, але судового розгляду ще не призначили; Я питала про це, але ніхто нічого не знав. Я відвідала більше прийомів протягом трьох днів, ніж за все моє життя раніше, і у мене не було нічого, щоб показати себе, лише загублена репутація однієї дурної дівчини, яка, ймовірно, ніколи не мала в житті справжнього друга.

У пориві відчаю і гніву, я кинула vanastalem, але невиразно, коли проходила між двома возами, і повернула собі назад