Наомі Новік - Відірвана від коренів

за іншою в незручний отвір мовчання. Моя господиня розчарувалися остаточно і відмовилася від мене в кутку біля дерева, це було апельсинове дерево, яке росло в будинку, в бочці, і пішла гладити скуйовджене пір'я інших своїх гостей.

Було цілком зрозуміло, що якби все було добре, я могла би допомогти Касі тут, а я тільки що зробила все навпаки. Я похмуро подумала, що повинна проковтнути моє небажання і піти знайти Соля в кінці кінців, коли біля мого ліктя з'явилася леді Алісія.

— Я не розумію, адже ти нова відьма, — сказала вона, взявши мене за руку і змовницьки стискаючи. — Тобі, звичайно, не потрібні носилки. Скажи мені, як ви подорожуєте, перетворюючи себе на величезного кажана? Як Баба Яга?

Я була рада поговорити про Ягу, про будь-що, крім Вуду, і ще більше була рада знайти когось іншого, не Соля, хто був готовий показати мені, як діяти далі. На той час, коли ми закінчили обід, я погодилася поїхати з леді Алісією на сніданок і гру у карти до обіду наступного дня. Я провела наступні два дні майже повністю в її компанії.

Я не думаю, що ми стали друзями. Я була не в тому настрої, щоб подружитися. Кожен раз, коли я пленталася взад і вперед по замку на черговий прийом, мені доводилося проходити повз казарми королівської гвардії, посередині їх двору стояв суворий кам'яний блок, випалений і чорний, де вони обезголовлювали заражених, перед тим як спалювати їхні трупи. Кузня Алеш стояла поруч, і частіше за все вогонь там ревів, а її силует з молотком піднімався над зливою помаранчевих іскор, як тінь.

— Єдина милість, яку ви можете дати зараженій — це заточений ніж, — сказала вона, коли я намагалася переконати її принаймні відвідати Касю. Я не могла допомогти, але думала, що, можливо, вона працювала над сокирою для якогось гвардійця, тоді коли я сиділа в задушливих приміщеннях і їла яйця, рибу, тости з обрізаними кірками, пила чай з цукром, і намагалася поговорити з людьми, яких не знала.

Але я думаю, що леді Алісія була у своєму роді задоволена, прийнявши незграбну селянку під своє крило. Вона була всього на рік чи два старша за мене, але вже в шлюбі з багатим старим бароном, який провів більшу частину своїх днів за картярським столом. Вона, здавалося, знала геть усе. Я була вдячною їй, і вирішила і далі бути вдячною, відчуваючи деяку вину, що не була їй кращою компанією або що розпитувала про суд. Я не знала, що сказати, коли леді Алісія наполягла на платі за сукню — з голосними і дуже щирими компліментами на рахунок придуманих мною мережив, або коли я вчилася придворних танців, і вона вмовила бідного молодого дворянина з випуклими очима потанцювати зі мною, до великого незадоволення його пальців на ногах і здивованих поглядів у кімнаті.

Я не розуміла, що вона насміхалася наді мною ці три дні. Ми запланували зустрітися на післяобідній музичній вечірці в будинку баронеси. Музика звучала зі всіх сторін, так що я не особливо розуміла, навіщо було змішувати ноти і партії, але Алісія тільки засміялася, коли я запитала її про це. Але я покірно брела за нею після обіду, намагаючись з усіх сил утримати мою довгу, сріблясто-інієву сукню і врівноважити відповідний головний убір, довгий вигнутий півмісяць над головою, який хотів впасти назад або вперед, так чи інакше, і залишався на місці, лише коли я не рухалась. Заходячи в кімнату, я спіткнулася об поріг, і головний убір сповз аж на мої вуха.

Алісія помітила це, перетнула кімнату і в драматичному пориві схопила мене за руки.

— Дорогенька, — сказала вона, і всі затамували подих, — це такий блискучий оригінальний кут, якого я ще ніколи не бачила.

Я випалила,

— Ти… ти насміхаєшся? — Як тільки ця ідея прийшла мені в голову, всі дивні речі, які вона казала і робила, висвітилися переді мною у своєму справжньому шкідливому сенсі. Але спершу я не могла у це повірити; я не розуміла, чому вона це робила. Ніхто не змушував її говорити зі мною, або бути у моїй компанії. Я не могла зрозуміти, чому вона так любила насмішки і створення іншим неприємностостей. Коли вона побачила, що я перестала сумніватися, то широко розкрила очі, ніби в здивуванні, що явно означало намір продовжувати в тому ж дусі.

— Що? Агнешка… — почала вона, ніби справді думала, що я ідіотка.

Я вивільнила мої руки ривком, дивлячись на неї.

— Агнешка дещо зробить — гостро сказала я, моє самолюбство було вражене, — і так як вам подобається мій стиль, katboru. — Її власний головний убір поповз назад на її вуха — і прийняв на себе складені прекрасні локони по обидві сторони від її обличчя, зав'язавшись на кінцях. Вона видала невеликий крик, вчепилася у волосся руками і вибігла з кімнати.

Однак це було не найгірше. Найгіршим було хихикання, яке понеслося по всій кімнаті, від чоловіків, з якими вона танцювала і від жінок, яких вона представила як своїх близьких подружок. Я зірвала з голови свій головний убір і поспішила до щедрого частування, приховуючи своє обличчя від людей у кімнаті над чашами з виноградом. Але навіть там молодий вельможа у вишитому пальто, яке напевне забрало у якоїсь жінки рік роботи, підсунувся до мене і зашепотів тріумфуючим тоном, що Алісія не зможе показати своє обличчя в суді протягом року — ніби це повинно було мене радувати.

Я зуміла ухилитися від нього, утікши в коридор для слуг, а потім в розпачі витягла книгу Яги з кишені і знайшла заклинання для проходу крізь камінь, яке дозволило би мені пройти крізь стіну будинку, замість того щоб йти назад до парадних дверей. Я не могла більше чути отруйні привітання.

Я пройшла через жовто-цегляну стіну, важко