Маріо Пьюзо - Сицилієць

поїхати, — сказав він. — Я дам тобі достатньо грошей, щоб ти могла влаштуватись у Флоренції. Одного дня це все скінчиться, не буде більше вбивств. У мене є план. Я не буду бандитом довіку. Моя мати спокійно спатиме вночі, і ми всі знову будемо разом.

Він бачив, що жінка не повірила йому.

Зранку, перш ніж він пішов, вони знову кохалися — гаряче, пристрасно, палко сплітаючись тілами востаннє.

Розділ 23

Турі Ґільяно нарешті вдалося те, що ніхто з державних діячів чи політиків не міг зробити. Він об’єднав усі партії Італії в гонитві до однієї мети — знищення Ґільяно та його банди.

У липні 1949 року міністр Трецца розповів пресі про формування спеціальної п’ятитисячної армії карабінерів — Загону спеціального призначення для боротьби з бандитизмом — без покликань на самого Ґільяно. Утім газети не підтримали таку вдавану сором’язливість уряду, який не хотів називати Ґільяно своєю головною ціллю, і радісно привітали християнсько-демократичну партію з таким рішучим кроком.

Національна преса також чудувалася з того, як геній міністра Трецци зміг організувати цей п’ятитисячний спеціальний загін. Ця армія мала складатися з нежонатих, щоб не лишити по собі вдів і щоб уникнути погроз родинам. До неї входитимуть командос, десантники, броньований транспорт, важка зброя, навіть літаки. Як може протистояти такій силі якийсь дешевий бандюган? Командувати цим загоном буде полковник Уґо Лука, один із великих італійських героїв Другої світової війни, який воював із легендарним німецьким генералом Роммелем. Італійський Лис Пустелі, як його називала преса, був вправним у веденні партизанської війни, його тактика й стратегія спантеличать простого сицилійського селюка Турі Ґільяно.

Поверхово, кількома словами преса згадувала, що на посаду голови таємної поліції всієї Сицилії призначено Федеріко Веларді. Про інспектора Веларді майже нічого не було відомо, крім того, що сам міністр Трецца обрав його для допомоги полковникові Луці.

За місяць до того відбулася рокова зустріч між доном Кроче, міністром Треццою та кардиналом Палермо. Кардинал розповів їм про «Заповіт» Ґільяно та його небезпечні документи.

Міністр Трецца злякався. «Заповіт» слід знищити, перш ніж армія виконає свою місію. Якби ж він тільки міг скасувати створення спеціального загону, який уже почали збирати, але ж на уряд надто тиснуть ліві партії: вони заявляють, що уряд захищає Ґільяно.

Для дона Кроче «Заповіт» став ускладненням, однак свого рішення він не змінив: він уже вирішив убити Ґільяно, бо розправа над шістьма його ватажками не лишала йому вибору.

Однак Ґільяно не міг померти від його власної руки чи рук «друзів друзів». Дуже вже великим героєм він був — таке вбивство стало б надто злочинним навіть для них. Їх зненавиділа б уся Сицилія.

У будь-якому разі дон Кроче усвідомив, що має пристосуватися до потреб Трецци. Зрештою, він збирався зробити його прем’єр-міністром Італії.

— Ось що нам слід зробити, — сказав він міністрові. — Авжеж, ви не маєте вибору, мусите переслідувати Ґільяно. Але спробуйте лишити його при житті, поки я не розберуся із «Заповітом» — гарантую, я це зроблю.

Міністр похмуро кивнув. Натиснув кнопку на інтеркомі й звелів:

— Хай інспектор зайде.

За кілька секунд до кімнати увійшов високий чоловік із холодними блакитними очима. Він був худий, добре вбраний, обличчя в нього було дуже аристократичне.

— Це інспектор Фредеріко Веларді, — сказав міністр. — Я збираюся оприлюднити його призначення на посаду очільника таємної поліції Сицилії. Він триматиме зв’язок із головою загону, який я відправлю на острів.

Він познайомив усіх присутніх, пояснив Веларді проблему «Заповіту» і те, чим він загрожує християнсько-демократичному режимові.

— Дорогий мій інспекторе, — мовив міністр. — Я прошу вас вважати дона Кроче моїм особистим представником на Сицилії. Якщо йому буде потрібна інформація, розповідайте йому все, як розповіли б мені. Розумієте?

Інспекторові знадобився час, щоб перетравити це прохання. Тоді він збагнув. Його завдання — повідомляти дона Кроче про всі плани, які спеціальна армія матиме у своїй війні з Ґільяно. Дон Кроче, своєю чергою, передаватиме інформацію самому Ґільяно, щоб той міг уникати полону, аж поки дон не вирішить, що його кар’єру можна безпечно завершити.

— Мені передавати донові Кроче всю інформацію? — запитав Веларді. — Полковник Лука не дурний, він скоро запідозрить витік даних і не пускатиме мене на свої наради.

— Якщо будуть ускладнення, — сказав Трецца, — відправляйте його до мене. Насправді ваше завдання — дістати «Заповіт» і доти зберігати Ґільяно життя.

Інспектор перевів холодний блакитний погляд на дона Кроче.

— Буду радий служити вам, — мовив він. — Але я мушу дещо зрозуміти. Якщо ми спіймаємо Ґільяно живцем до того, як «Заповіт» буде знищений, що мені робити?

Дон міг не добирати слів — він не був урядовцем, тож міг говорити відверто.

— То буде непоправна біда, — сказав він.

Газети схвалювали призначення полковника Уґо Луки на посаду командира Загону спеціального призначення для боротьби з бандитизмом. Вони смакували його військові подвиги, медалі за мужність, його тактичний геній, спокійний і скромний характер та його огиду до будь-яких невдач. Газети казали, що він дрібний бульдог, і це пасує до жорстокості Сицилії.

Перш ніж узятися до роботи, полковник Лука вивчив усю документацію про Турі Ґільяно. Міністр Трецца знайшов його в кабінеті в оточенні тек, повних звітів та вирізок зі старих газет. Коли міністр запитав, коли він збирається вести свою армію до Сицилії, полковник м’яко відповів, що збирає людей і в будь-якому разі Ґільяно