Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

і блукали світом, а самостійний етнос. Його родовід (в духовному плані) своїм корінням сягає кшатріїв — того прошарку арієзованого населення, що уособлював собою воїнів-богатирів, захисників нації та її держави. Кшатрії — члени другої (за значущістю) з чотирьох каст арійського суспільства, люди сили і дії, керівники, воїни, державотворці [Див.: Словник езотеричних термінів. — К., 1993]. Вони й стали «матеріалом», з якого консолідувався той особливий народ, що створив Запорозьку Січ і почав відігравати дуже помітну роль в історії усього Західного світу. Менталітет цього народу значною мірою є відбитком арійського менталітету, притаманного давнім східним аріям. Звідси і знамениті «оселедці», вуса (саме такі аксесуари були у праіндійських аріїв), і шаровари, широкі, «як Чорне море», і яскраві пояси (атрибути індійського одягу), і бойовий гопак (копія войовничого танцю «непокірних кшатріїв»). Потрібно все це вивчити, проаналізувати як слід, і тоді ми зрозуміємо, звідки «сини степу» черпали великі сили, нездоланність, щирість душі, державне мислення.

НАЦІОНАЛІЗМ БЕЗ ЕГОЇЗМУ

Пізнай самого себе.

Дельфійський оракул

Хто назве речі своїми іменами, той побудує Всесвіт.

Конфуцій

Останній раз я бачив Гуру у вересні 1992 року, за місяць до його смерті. Скориставшись відрядженням до Єкатеринбурга, я на кілька днів злітав в Улан-Уде. 89-річний старий вже не виходив з дому, сидів, точніше, напівлежав у кріслі. Розум був ясний, хоча говорив плутано.

— Дивний ви народ, — почав він бесіду зі мною, — суперечливий. З одного боку, життєлюбність, спокійна вдача, гордість. Не польський гонор, а саме гордість… Ну, козак Мамай… З другого — самоприниження і самознищення. Так-так, перечитайте «Гайдамаки» Шевченка — зрозумієте…

— Що ж нам робити?

— Зрозуміти самих себе, свою націю. Кожний, навіть останній вигнанець має знати, до якого народу він належить. От над чим потрібно працювати. Ви — народ Припонтиди — центру післяпотопної цивілізації. Три тисячі років тому сталася Троянська епопея. Підсумок — пелазги, які перетворили напівдиких греків на великих еллінів; етруски, які перетворили латинських мисливців і пастухів на могутніх римлян. А хто стоїть біля витоків цих світових подій? Кіммерійці — засновники Трої — з берегів Борисфена, Танаїса, Істра. Вони — улюблені сини Яфета.

Дві з половиною тисячі років тому: Велика Скіфія, що розкинулася по всьому арійському поясу — від Істра і Карпат до Паміру. А серце де? Та тут же, в Північному Причорномор'ї, в Придніпров'ї, в землях арійських, землях скіфів-сколотів — ваших пращурів. Півтори тисячі років тому: Велика Гунія — від Атлантики до Тихого океану, від Балтики до Каспію. А центр? Ваша Київщина. І вона ж колиска слов'янської раси — двигуна історії. Тисяча років тому: Київська Русь — найвеличніша держава середньовіччя, більша від Римської імперії. А ядро? Воно в назві… Воно у вас, у вашому народі, у вашій багатостраждальній землі.

Удар монголів був страшним. Державний поступ нації зупинився. Культурне життя завмерло на найвищій ноті. Вас позбавляли мови, держави, інтелекту, столиці, релігії, імені. Ви стали малоросами, хохлами. Але ж ім'я Русь, роси, русичі, русини гриміло по всьому світові. І весь світ знав: це Київська Русь, це люди з берегів Борисфена, нащадки великих кіммерійців, скіфів, антів, великих київських князів — усіх, хто протягом тисячоліть створював і розширював духовний, інтелектуальний, культурний простір для розвитку інших народів, менш за все думаючи про себе, хто, нарешті, ліг кістьми під ударами монгольських орд і тим урятував західноєвропейську цивілізацію.

І от як пише про вас, славетних русичів-борисфенітів, ваша чудова поетеса Ліна Костенко:

Все людство вже збулось, — Ми ще стоїм на старті.

Чи не парадокс? Чи не гірко усвідомлювати це? А можливо, мав рацію наш спільний друг Лев Миколайович Гумільов — можливо, ваша нація вмирає від старості (вірніше, вмерла ще минулого століття, коли ви стали малоросами)? За його теорією, строк життя народу 1,5 тисячі років, і ваш народ, отже, мав уже тричі вмерти. Де ваш початок — у славетній Припонтиді чи в королівській Польщі?

Я старий, скоро помру, тому дозволю собі торкнутися найделікатнішого питання. Знаєте, яка думка мене непокоїть протягом 60 років вивчення вашої країни? Думка така: чому і навіщо ви українці?

— ?!

— Так-так, навіщо вам бути українцями? Гадаю, відродження національної самосвідомості змусить вас змінити ім'я… В Україні я ставив це питання різним людям. Спочатку вони дивувались, от так, як ви… Але, вислухавши мене і подумавши, погоджувались.

Справді, Україна називалася Руссю і до, і після монголів. Вона — ядро, серце великої Русі від Уралу до Вісли і від Білого до Чорного моря. Але саме у ядра, у серця, й забрали ім'я Русь, залишивши його за окраїнами — Московією і Білорусією.

Назва «Україна», по-перше, не має глибоких історичних коренів, хоча й стала звичною. Вона з'явилася лише в XV столітті у польських державних актах і хроніках [Нещодавно я дізнався, що слово «Україна» один раз промайнуло в хроніці XIII століття]. Потім практично зникла на три століття (Україна стала Малоросією). І тільки в XX столітті з'явилася знову. По-друге, ця назва дана не вашим, а чужим народом, який підкорив вашу країну, точніше, частину її. Саме в Польській метрополії в XV столітті почали називати залежні руські землі «українними». Україна — окраїна (провінція) Польського королівства. І як не вправляйся, іншого змісту ви не знайдете. Україна — це не власна назва. Так само, як, скажімо, Німеччина. Німці, ми вже говорили, називають свою країну Дойчланд.

Таким чином, «Україна» не має конструктивної семантики і не є власним ім'ям. Швидше навпаки. Якщо ж розуміти під «Україною» просто «країну», «край», то тоді це ім'я вже не власне, а знеособлене.

— Але вже стільки пісень створено про Україну, це ім'я для нас — ліричний образ.

— Воно й залишиться… в ліриці. Як було у творчості Шевченка. Воно й годилося для бездержавної нації. Але держава, та ще й з такою історією потребує меткішого, доленосного офіційного імені.

— Як же назвати?

— А як було: Київська Русь. А жителі — русичі, або русини. Дивіться, що роблять євреї: не лише назву країни, але й мову залишають тритисячолітньої давності. Бог із ним, що є Росія, Білорусь… Це не заважає вам бути Руссю Київською. Але назвати, звичайно, має не хтось, а сам народ… Шляхом референдуму.

Тут і Сильвестр сплутав. Він говорить, що назву Русь дали варяги («Од варяг бо прозвана земля наша»). Ні, це власна назва Київської землі. Навіть, коли новгородці чи смоляни вирушали до Києва, вони говорили: «Іду в Русь». В старовину вважали: ім'я визначає долю. Ваша країна мала й ще одне доленосне ім'я