Даніель Дефо - Робінзон Крузо

оповіді тривав аж до того моменту в розвитку фабули, коли герой після корабельної аварії опиняється на безлюдному острові. Далі починається «Щоденник» Робінзона Крузо, якид він веде, живучи на острові, а потім знову йдуть спогади.

Вибір такої розповідної манери — мемуарної й щоденникової — був зумовлений не тільки особистим досвідом та літературности-льовими уподобаннями белетриста. Ця манера якнайкраще відповідала новій історико-культурній добі з властивим для неї приматом раціоналістичного начала в мистецтві. Суха, подекуди протокольна оповідь про найнеймовірніші події викликала в читачів довіру, змушувала їх не тільки дивуватися, а й розмірковувати про незвичайну й повчальну долю героя, котрий сприймався не як витвір багатої авторської уяви, а як реальна особа.

В житті Робінзона нічого не відбувається за помахом чарівної палички чи за волею божественних сил. Цілком реальні обставини обумовлюють його пригоди й поневіряння, аж поки він потрапляв на острів, а далі… Далі господарем своєї власної долі стає він сам і тільки він сам.

Епос відлюдного життя героя на острові поставлений автором в чіткі економічні рамки: для того, щоб вижити, Робінзон Крузо повинен ігалагодити своє, власне кажучи, патріархальне господарство. Про цей бік його життя найкраще сказав Карл Маркс у «Капіталі»: «…Тому що політична економія любить робінзонади, то уявімо собі насамперед Робінзона на його острові. Хоч який скромний він у своїх звичках, він все ж повинен задовольняти різноманітні потреби і тому повинен виконувати різнорідні корисні роботи: робити знаряддя, виготовляти меблі, приручати ламу, ловити рибу, полювати і т. д. (…) Незважаючи на різноманітність ного продуктивних функцій, він знає, що всі вони є лише різні форми діяльності того самого Робінзона, отже, лише різні види людської праці. Необхідність змушує його точно розподіляти свій робочий час… Більше чи менше місце забере в його сукупній діяльності та чи інша функція, це залежить від того, більше чи менше труднощів доведеться йому подолати для досягнення даного корисного ефекту. Досвід учить його цьому…»{82}

Хоча Крузо живе в сімнадцятому сторіччі (він народився в 1632 році, вперше піднявся на борт корабля в 1651, потрапив па острів у 1659, повернувся до Англії в 1687 році), за своєю вдачею й світосприйняттям він скоріше сучасник письменника. Належність героя до ранньої буржуазної доби дається взнаки на різних етапах його життя: у виявленому ще замолоду нахилу до морських

мандрів, у перевазі, відданій купецькому заняттю перед кар’єрою юриста, в його поступовому обживанні острова тощо.

Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчав не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. «…Тут маю зауважити, — ділиться своїми роздумами Робінзон, — що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи собі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого-ліпшого ремесла…»

Долаючи труднощі, які виникають на кожному кроці, Робінзон поповнює свої знання про довколишній світ, глибоко усвідомлює значення праці в житті людини. Він дивується, що люди часто майже не замислюються над тим, як багато треба докласти зусиль, щоб одержати «звичайний шматок хліба»-; його самого змусили задуматися над цим питанням виняткові життєві обставини. А скільки розчарувань завдають йому тривалі, нелегкі і зрештою невдалі спроби зробити човен і спустити його на воду! Як важко дається йому нехитре, здавалося б, уміння нагострити сокиру; за цією роботою змучений трудівник думає, що, мабуть, жоден державний діяч, сушачи голову над важливим політичним питанням, і жоден суддя, вирішуючи питання про життя або смерть людини, не витрачав стільки розумової енергії, скільки витратив він, ,щоб розв’язати таке просте завдання.

Хоч це може здатися й парадоксальним, але якраз самотнє шиття вчить Робінзона цінувати людське спілкування, радощів якого він був позбавлений багато років. Правда, він не на жарт лякається, побачивши на шістнадцятому році самоти людський слід, а на двадцять третьому році — живих дикунів-людоїдів. Але водночас він і сумує за людиною-співрозмовником, людиною-дру-гом. Цей сум певною мірою знаходить вихід у його ставленні до П’ятниці: визволений дикун стає не тільки слугою, а й учнем та другом Робінзона.

Взагалі моральний аспект життєвої історії Робінзона Крузо не менш важливий і цікавий, ніж економічний; більше того — обидва ці аспекти тісно взаємопов’язані, невіддільні один від одного. Духовне життя Крузо на острові, звичайно ж, аж ніяк не зводиться до молитов та читання Біблії — єдиної книжки, яка є в нього. Ясна річ, герой Дефо змальований як людина свого часу і звертання в думках до всевишнього для нього цілком природне, але, як тонко зауважив К. Маркс, молитву Робінзон вважав за відпочинок. Проте головним змістом і основою його існування

є напружена праця. Це підтверджуєтьея таким яскравим прикладом. Перша поява стеблинок злакових рослин біля житла спершу здається бідолашному остров’янину виявом божественної турботи й щедрості. Коли ж він згадує, що свого часу висипав тут з мішка рештки пташиного корму, то зрозумів, що все відбулося природним шляхом, і його вдячність провидінню «значно охолола».

Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачав поняття про совість, співчуття, людяність. Останнє виявилось і в ставленні до П’ятниці та його батька, до визволеного іспанця, в активному неприйнятті дикунського насилля, в діях і навіть у роздумах героя. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре розміркувавши, доходить висновку, що дикуни — теж люди і що вони «не більші вбивці, ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або — як іще частіше буває — нищать мечем цілі армії, нікого не милуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався».

Виступивши ще в 1702 р. своїм памфлетом «Як найшвидше розправитися з дисентерами» на захист віротерпимості, Дефо і в «Робінзонові» загострює цю проблему. Дивлячись на своїх «підданих» (П’ятницю з батьком та іспанця), Крузо зауважує, що серед них є один язичник-людоїд, один протестант і один католик, а потім не без гордості робить висновок: «Я допускав у своїх володіннях цілковиту свободу совісті». Процитована фраза мала змусити сучасників критично глянути на суспільство їхнього часу, коли свобода совісті для багатьох європейських народів була лише мрією.

При очевидній моногеройності роману (принаймні в більшій його частині) письменникові вдалося уникнути повної апології свого героя. Характер Робінзона зітканий з багатьох протиріч. Працелюбність, допитливість і сумлінність чудово вживаються з утилітаризмом і буржуазною діловитістю. Досить згадати, як віп продає викрадений у маврів баркас, звірині шкури