Марк Твен - Пригоди Гекльберрі Фінна

тобі двічі писала, запитувала, чому ти пишеш, що Сід у тебе, — як це розуміти?

— Ну, а я жодного листа не отримала.

Тітонька Поллі повільно повертається і суворо питає:

— Томе?

— Що? — відповідає він, надувшись.

— Не «що», шалапуте, а давай сюди листи!

— Які листи?

— Такі листи, про які я кажу! Ні, бачу, треба за тебе братись…

— Вони в скриньці. І ніхто їх не зачіпав, так і лежать з того часу, як я їх отримав на пошті. Я так і знав, що вони нароблять біди; думав, все одно вам поспішати нікуди…

— Відшмагати б тебе гарненько! — каже тітонька Поллі. — Але я ще одного листа написала, повідомила, що виїжджаю; певно, і цього листа…

— Ні, він тільки вчора прийшов, — це вже тітонька Саллі. — Я його ще не читала, але він є, лежить у мене.

Я хотів побитися об заклад на два долари, що не лежить, але потім подумав, що, може, краще не втручатися. Так нічого й не сказав.

Розділ останній

Як тільки мені вдалося застати Тома одного, я запитав у нього, нащо він взагалі затіяв усю цю катавасію із втечею і що збирався зробити, якби втеча таки вдалась і він примудрився звільнити негра, який і так давним-давно був вільний. Том відповів, що якби нам вдалося вивезти Джима, то ми проїхалися б униз по ріці на плоту до самого гирла — просто так, у пошуках пригод, — він із самого початку так придумав. А потім Том сказав би Джиму, що той вільний, і ми повезли б його додому на пароплаві, заплатили б йому за витрачений час, послали б поперед себе листа, щоб усі негри зібралися його зустрічати, і його проводжали б у місто з музикою та смолоскипами, і після цього він став би героєм, і ми теж. Але, по-моєму, і так усе закінчилось непогано.

Ми за одну хвилину звільнили Джима від ланцюгів, а коли тітонька Саллі з дядечком Сайласом і тітонькою Поллі дізналися, як добре він допомагав лікарю доглядати Тома, вони почали з ним носитися, як з писаною торбою: влаштували його якомога краще, їсти йому давали все, що він тільки хотів, старалися, щоб він не нудьгував і нічого не робив. Ми покликали Джима до кімнати хворого для серйозної розмови, і Том подарував йому сорок доларів за те, що він був в’язнем, усе терпів і так добре поводився. А Джим так зрадів, що не міг більше мовчати:

— Ну ось, Геку, що я тобі говорив? Що я тобі говорив на острові Джексона? Я говорив, що груди в мене волохаті й що це до багатства. Я говорив, що я вже одного разу був багатий і знову розбагатію, — ось воно і збулося. Бачиш, вийшло таки по-моєму! Ось так! І не сперечайся зі мною наступного разу: прикмета — вона і є прикмета! А я все-таки знав, що знову розбагатію, тут і до ворожки не ходи!

А потім Том знову взявся за своє, і давай, і давай: мовляв, добре було б якось уночі втекти утрьох, перевдягнутися і податися на пошуки пригод до індіанців, на індіанську територію, тижнів на два-три. А я йому відповідаю: добре, це справді цікаво, але грошей у мене нема на індіанський одяг, а з дому я навряд чи отримаю, бо батько, певно, вже повернувся, забрав усі мої капітали в судді Тетчера і пропив їх.

— Ні, не пропив, — каже Том, — всі вони цілі, шість тисяч і навіть більше. А твій батько з того часу не повертався. Принаймні коли я їхав, його ще не було.

А Джим каже дуже урочистим голосом:

— Геку, він більше ніколи не повернеться. Я запитую:

— Чого ж він не повернеться?

— Чи ж не все одно, Геку? Кажу тобі: більше він не повернеться.

Але я до нього вчепився, і зрештою він зізнався:

— Пам’ятаєш той будинок, що плив униз по ріці? Там ще лежав чоловік, прикритий ковдрою, а я відкрив його і подивився, а тебе не пустив до нього. Так от, свої гроші ти отримаєш, коли тобі треба буде, бо це й був твій батько…

Том давно вже одужав і носить свою кулю на ланцюжку від годинника замість брелока, і щоразу лізе в кишеню — подивитись, котра година. А більше писати нема про що, і я дуже цьому радий, бо якби я раніше знав, яка це морока — писати книжку, то нізащо не взявся б, і більше ніколи нічого не писатиму. Мабуть, я таки втечу на індіанську територію ще раніше, ніж Том із Джимом, бо тітонька Саллі збирається мене всиновити і виховувати, а я цього не витримаю. Я вже пробував.

КІНЕЦЬ

Із величезною пошаною, Гек Фінн.

Примітки

1

Аболіціоніст — борець за відміну рабства негрів.

2

Бітенг — подвійна металева або дерев’яна тумба на баку судна, на яку закріплюють якірний цеп або буксирний трос.

3

Каїр — місто в США, в штаті Іллінойс, на річці Міссісіпі.

4

Людовік XVII — син короля Людовіка XVI, страченого в 1793 році, під час Французької революції. Дофін Шарль (1785–1795) не посідав престолу, він був заарештований якобінцями і помер від хвороби у в’язниці. Після відновлення монархії (1815) було здійснено спробу знайти його останки в загальній могилі, проте безрезультатно. Звідси походить легенда про «безвісти зниклого дофіна».

5

Капет — офіційне прізвище короля Людовіка XVI після позбавлення влади; під час революції, як і решті дворян, йому запропонували відмовитися від титулів та відгукуватися на прізвище.

6

Цей монолог не є справжнім уривком із трагедії «Гамлет»; це безглуздий набір фраз, складений із фрагментів різних творів Вільяма Шекспіра.

7

Девід Гаррік Молодший (1717–1779) — славетний англійський актор. Виконував ролі в тридцяти п’яти п’єсах Вільяма Шекспіра. Едмунд Кін Старший (1787–1833) — видатний англійський актор, що прославився завдяки шекспірівським п’єсам.

8

Історичні факти переплутано. Американська війна за незалежність почалася за правління англійського короля Георга III. Останній король Англії на ім’я Генріх правив у XVI столітті. Герцог Веллінгтон — англійський політичний діяч, який боровся проти Наполеона, тому жодного стосунку до короля Генріха він не мав. У бочці з мальвазією (вином) утопили в 1478 році брата англійського короля Едуарда IV, герцога Кларенса.

9

Вільгельм IV, англійський король, помер у 1837 році.

10

Мафусаїл — за Біблією, найстарший довгожитель