Лі Бардуго - Шістка воронів

й посольство, караульне приміщення в секторі дрюскеле було зведене довкола внутрішнього дворика, тож кожен, хто заходив усередину, міг бути поміченим і розстріляним згори. Але через несправні ворота зубчаста стіна внутрішнього двору була такою ж безлюдною, як і решта будівлі. Тут поверхня брил лискучого чорного каміння, інкрустованого вовчими головами, освітлювалася похмурим синім полум’ям. З тих частин Льодового Двору, які побачив стрілець, це була єдина, котра мала не білий чи сірий колір. Навіть брама була зроблена з якогось чорного металу, котрий на вигляд здавався неймовірно важким.

Унизу виднівся охоронець. Він перехилився через арку караульного приміщення, на плечі висіла гвинтівка.

— Лише один? — здивувався Вілан.

— Матаяс казав: чотири вартові біля неробочих воріт.

— Може, Жовтий Протокол працює на нас? — припустив Вілан. — Їх могли відправити до в’язничного сектора або…

— Або дванадцять здорових фієрданців зайшли досередини погрітися.

Поки вони з крамариком спостерігали за вартовим, той відкрив бляшанку з юрдою й висипав собі до рота грудку сушених помаранчевих квітів. Він виглядав стомлено й розгублено, можливо, був засмучений тим, що мусить нести варту так далеко від розваг святкування Грінґкелли.

«Я не звинувачую тебе, — подумав Джаспер, — але скоро твоє життя стане значно захопливішим».

Принаймні вартовий був убраний у звичайну форму, а не в чорний однострій дрюскеле, вирішив Джаспер, досі не спроможний відігнати від себе видіння прапора. Його мама була новоземкою, але в татових жилах текла каельська кров. Це він подарував Джасперові сірі очі й ніколи не вірив у забобони Мандрівного Острова. Коли Джаспер почав демонструвати свою силу, це розбило татові серце. Він підбурив сина залишити все в таємниці. «Я боюся за тебе, — казав він. — Світ може бути жорстоким до таких, як ти». Але Джаспер завжди розмірковував, чи не боявся тато дещо його самого теж.

«Що, якби я вирушив до Равки, а не до Керчу? — думав хлопець. — Що, якби я приєднався до Другої армії?» Чи взагалі дозволяють вони Творцям воювати, чи ті просто сидять за стінами своїх майстерень? Зараз Равка стала міцнішою, відновлювалася. Обов’язкового призову для гришників більше не було. Він міг би навідатися туди. Можливо, навчитися, як краще використовувати свою силу, розпрощатися з азартними барлогами Кеттердама. Якщо їм пощастить привезти Бо Юл-Баюра до Торговельної Ради, усе стане можливим. Хлопець здригнувся. Про що він думає? Йому потрібна чергова доза неминучого ризику, щоб мізки стали на місце.

Джаспер звівся на ноги.

— Я йду всередину.

— Який план?

— Побачиш.

— Дозволь мені допомогти.

— Ти можеш допомогти, стуливши пельку й відійшовши подалі. Стій тут, — сказав Джаспер, чіпляючи мотузку до краю даху й дозволяючи їй впасти на ряд кам’яних брил, викладених уздовж доріжки. — Чекай, поки я знерухомлю вартових, а потім спускайся.

— Джаспере…

Джаспер, нахилившись, перебіг дах і оглянув із його бровки увесь широкий внутрішній двір. Зайняв на стіні позицію позаду вартового.

Так безшумно, як тільки міг, Джаспер прив’язав інший кінець мотузки до даху й почав повільно спускатися стіною. Вартовий стояв майже точно під ним. Джаспер не був Марою, але якщо йому вдасться спуститися мовчки й підкрастися до охоронця, усе може пройти без зайвого галасу.

Він напружився, готовий зупинитися. З караульного приміщення з’явився ще один вартовий, плескаючи в долоні від холоду й голосно розмовляючи, а потім показався третій. Джаспер застиг. Він висів посередині стіни над трьома озброєними охоронцями, помітний, як на долоні. Саме тому Каз завжди планував усе заздалегідь. Піт виступив на хлопцевому чолі. Він не може впоратися з трьома охоронцями одночасно. А в караульному приміщенні їх могло бути ще більше, і кожен готовий увімкнути сирену.

— Зачекайте, — сказав один із вартових. — Ви нічого не чули?

«Не дивися вгору. Ох, святі, не дивися вгору».

Вартові зійшлися в мляве кільце, здійнявши гвинтівки. Один із них задер голову, оглядаючи дах, і почав повертатися.

Дивний мелодійний звук розітнув повітря:

— Скерден Фієрда, кенде хієртцеееенг, лендтен ісен єн де ваааанден.

Фієрданські слова, яких Джаспер не розумів, лилися над внутрішнім двором. Їх із переливами виспівував ідеальний тенор, і здавалося, що мелодія чіпляється за чорне каміння бійниць на стіні.

«Вілан».

Вартові закрутилися, рушниці націлилися на доріжку, що вела до внутрішнього двору, вишукуючи джерело звуку.

— Оландер? — гукнув один з охоронців.

— Нільсон? — крикнув інший.

Хоча зброю було зведено, їхні голоси здавалися швидше приголомшеними й зацікавленими, аніж агресивними.

«Що, у біса, коїться?»

В арці, котра вела до доріжки, з’явився силует, який похитувався то ліворуч, то праворуч.

— Скерден Фієрда, кенде хієртцеееенг, — співав Вілан, справляючи на диво переконливе враження п’яного, але дуже талановитого фієрданця.

Вартові вибухнули сміхом, приєднуючись до пісні:

— Лендтен ісен…

Джаспер зістрибнув униз. Він упіймав найближчого фієрданця, схопив його за горло й вирвав із рук гвинтівку. Коли інший вартовий повернувся, Джаспер гепнув його в обличчя прикладом. Почувся нудотний хрускіт. Третій охоронець здійняв зброю, але Вілан незграбною хваткою перехопив його руки ззаду. Гвинтівка випала з долонь охоронця на каміння й дзенькнула. Перш ніж той встиг закричати, Джаспер зробив випад уперед і втрамбував товстий кінець зброї в охоронцеві нутрощі, завершивши справу двома ударами в щелепу.

Стрілець нахилився й кинув одну з гвинтівок Віланові. Вони стояли над тілами вартових, задихаючись, здійнявши зброю, чекаючи на мить, коли решта фієрданських солдатів натовпом лине з караульного приміщення. Ніхто не з’явився. Можливо, четвертого вартового перевели куди-інде через Жовтий Протокол.

— Оце так ти стулив пельку й відійшов подалі? — прошепотів Джаспер, поки вони відтягали тіла вартових за кам’яні брили, подалі від чужих очей.

— Оце так ти дякуєш? — відгукнувся Вілан.

— Що це, у біса, за пісня така?

— Національний гімн, — самовдоволено пояснив крамарик. — Шкільна фієрданська, пригадуєш?

Джаспер похитав головою:

— Я захоплююся. Тобою і твоїми вчителями.

Вони зняли з двох вартових форму, зав’язавши свій власний тюремний одяг охайним вузликом, а потім зв’язали руки й щиколотки охоронців, котрі досі мали пульс, і запхали їм до рота відірвані шматки своєї в’язничної одежі. Віланів однострій був трошки завеликим, а Джасперові рукави й штани виглядали кумедно короткими, але принаймні черевики виявилися прийнятними. Вілан тицьнув у бік охоронців.

— А це безпечно — залишати їх, ну, ти знаєш?..

— Живими? Я не великий спеціаліст у вбивстві непритомних людей.

— Ми можемо привести їх до тями.

— Надзвичайно жорстоко, крамарику. Ти вбивав когось?

— До того, як я потрапив у Бочку, я навіть мертвого ніколи не бачив, — зізнався хлопчик.

— Це не те, чого потрібно соромитися, — сказав Джаспер і навіть сам трохи здивувався. Але він дійсно так думав. Віланові потрібно навчитися піклуватися про себе, але було б чудово, якби він зміг зробити це,