Володимир Павлович Горбулін - Світова гібридна війна: український фронт

на окупованих територіях в Украї­ні та непричетність до «внутрішнього» конфлікту[53], за оцінками експертів Bild, РФ витрачає щорічно близько 1 млрд євро на фінансування окупованих районів і міст Луганської та Донецької областей, у т. ч. на військові дії, інфраструктуру, соціальне забезпечення (табл. 11.1)[54]. Експерти НАТО у листопаді 2016 р. також презентували докази присутності представників регулярної армії РФ на окупованих територіях Донецької та Луганської областей та їх безпосередньої участі у бойових діях[55]. Таблиця 11.1. Структура фінансових витрат РФ в окупованих районах та містах Луганської та Донецької областей[56] Стаття витрат Витрати у розрахунку на одну особу, тис. євро (тис. рос. рублів) Чисельність отримувачів, тис. осіб Щомісячні загальні витрати, млн євро Зарплата «чиновникам» 51,0 (4,0) 800,0 40,8 Витрати на пенсійне забезпечення 28,0 (2,2) 1078,8 30,2 Допомога з безробіття 30,0 (2,4) 40,0 1,2 Соціальна допомога 24,0 (2,0) 100,0 2,4 Витрати на бойовиків 150,0 (12,7) 30,0 4,5

За рішенням Міжвідомчої комісії з надання гуманітарної підтримки потерпілим територіям південно-­східних районів Донецької та Луганської областей Украї­ни уряду РФ від 15 грудня 2014 р. № 2537-­р[57], до управління окупованими територіями залучені шість робочих груп п’яти міністерств РФ, які контролюють соціально-­економічні процеси на окупованих територіях, — податкові збори, фінансові потоки, відновлення інфраструктури, громадський транспорт, торгівлю ресурсами, створення ринку електроенергії[58].

Запровадження спеціального режиму функціонування окупованих районів Донбасу[59] призвело до істотного збільшення обсягів тіньових фінансових потоків через посилення контролю незаконних збройних угрупувань з боку РФ та прямого впливу органів державного управління краї­ни-­агресора. Певною мірою це пов’язано з об’єктивною необхідністю призупинення діяльності державних та бюджетних установ, зокрема Державної казначейської служби, припинення фінансування бюджетної сфери, у т. ч. виплат заробітної плати, соціальної допомоги та пенсій. Нині «органи управління» «ДНР» і «ЛНР» контролюють орієнтовно третину районів Донецької та Луганської областей (близько 6,9 % території держави)[60].

Необхідно враховувати, що на цих територіях були сконцентровані основні промислові агломерації Донбасу, переважна кількість вугільних підприємств (видобувалося до 50 % обсягу вугілля), металургійні та машинобудівні підприємства (Донецько-­Макіївська, Горлівсько-­Єнакіївська, Шахтарська агломерації), електростанції (Зуєвська, Старобешівська ТЕС), є вихід до Азовського моря (м. Новоазовськ). Безумовно, на економіку Украї­ни негативно вплинуло порушення традиційних виробничих вертикально-­горизонтально інтегрованих мереж «вугілля — кокс — метал», що сприяло формуванню нових тіньових та кримінальних інститутів, активізації продажу природних ресурсів та остаточної продукції, оскільки «ДНР» та «ЛНР» як псевдодержавні утворення не можуть законно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

До об’єктивних підстав тінізації господарської діяльності, поширення корупції як базису тінізації фінансових потоків на окупованих територіях належать: 1) відсутність нормативно-­розпорядчого базису ведення бізнесу, переважно «ручний» режим управління соціально-­економічними процесами; 2) насильне примушення керівників і власників підприємств перереєстровуватися на території «ДНР», «ЛНР», здійснювати сплату податків і зборів; 3) руйнування фізичної інфраструктури економіки, у т. ч. транспортно-­логістичної мережі та, внаслідок цього, поширення корупційних проявів на підконтрольних і непідконтрольних Украї­ні територіях; 4) необхідність здійснення фінансових операцій в умовах призупинення функціонування банківської системи на окупованих територіях; 5) потреба промислових підприємств у закупівлі природних ресурсів і сировини як на окупованих територіях, так і в інших регіонах держави; 6) перешкоди реалізації продукції в Украї­ні та за її межами через невизначений правовий статус окупованих територій і неможливість без реєстрації в Украї­ні вийти на міжнародні ринки товарів (послуг), капіталів, одержати необхідні міжнародні сертифікати; 7) незаконний «експорт» обладнання до РФ, руйнування або припинення діяльності стратегічних вітчизняних підприємств; 8) незаконна заборона псевдодержавними утвореннями переміщення виробничих потужностей в інші регіони Украї­ни; 9) «націоналізація» майна «урядами» псевдодержав, захоплення, повне або часткове знищення торговельних і логістично-­розподільчих об’єктів.

Незважаючи на Постанову НБУ від 6 серпня 2014 р. № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», що стосувалася всіх видів фінансових операцій підприємств і населення в населених пунктах, не контрольованих владою Украї­ни, насправді окремі банки продовжували надавати послуги з безготівкових розрахунків на територіях «ДНР» і «ЛНР», за винятком ПАТ «Державний ощадний банк Украї­ни», який продовжував безготівкове та готівкове обслуговування клієнтів на окупованих територіях наприкінці 2014 р. — на початку 2015 р. Ці умови мотивували промислові підприємства окупованих територій переоформлювати рахунки у відділеннях банків інших регіонів Украї­ни. Таким чином, розрахунки з діючими підприємствами окупованих територій без функціонування законної банківської системи зумовлюють розширення масштабів тінізації фінансових потоків та корупції.

Особливо це стосується розрахунків за постачання природного газу та електроенергії з неокупованих регіонів Украї­ни. Станом на жовтень 2014 р., за твердженнями фахівців НАК «Нафтогаз Украї­ни», постачання газу на окуповані території повністю контролювалося «владою» псевдореспублік. При цьому значні обсяги природного газу споживаються безоплатно, без належного документального оформлення. Відповідно, представники НАК «Нафтогаз Украї­ни» пропонували «…відключити цю зону (окупованих територій. — Авт.) від поставок газу на магістральному газопроводі»[61]. Досьогодні відключення не відбулося і заборгованість населення окупованих територій за поставлені електроенергію та газ зростає. За даними фахівців Міністерства енергетики та вугільної промисловості, з вересня 2014 р. до березня 2015 р. у зону АТО поставлено близько 1,5 млрд куб. м газу, а заборгованість споживачів сягнула 9 млрд грн[62].

У 2015 р. з РФ розпочалися поставки газу на окуповані території Донбасу через законсервовані газовимірювальні станції «Прохорівка», «Платово»[63], які здійснювалися, за