Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Те, що підганяло техноархеолога, зникло. Загнаний звір пірнув до свого лігва. Видіння земного неба розтануло разом з гіпнотичним блоком, а з пам’яті вийшли звуки, і серед них голос Шерми:
«На Альфі, у контейнері джей-кей вісімсот чотири».
— От і все, — мовила вголос Преподобна Сайкс.
Там, куди все ще дивилася Знаюча, знову запанувала темрява. Червона заграва, помножена льодовими дзеркалами Брами, згасла.
Торпеда все ж таки згодилася. Без активації тератронового заряду вона просто вм’яла в кригу перехоплювач разом із мафеді.
Лише вм’яла?
Піфійка не надто розумілася на природі порталів. Ка’ха перекреслила її сумніви заспокійливим доторком до плеча. Вперше за багато днів радниця імператора розпружила корсет вольової настороженості. Відчула, як тепло розповзається шийними м’язами і сповзає хребтом. Й відразу захотіла спати.
«Отже, портал знищений».
«Так, сестро, ти закрила вхід до нори», — Сайкс здалося, що думку ґормітської Преподобної супроводжує музика. Стримані, ледь чутні акорди завершення і виконання.
«Їм не вдалося».
«Будемо сподіватися».
«Що тепер?»
«Чекати і пильнувати».
29
Не прив’язана до певного матеріального тіла
штучно створена «кишеня» чотиривимірного простору.
8917 година 63 індикту суверенного часу Галактики.
Там, де щойно стояла фальшива Фатіма, тепер дрібно вібрувала здоровенна яскраво-жовта потвора. Її контури розпливалися, і форма здавалася невловимою для людського ока. А ще її вигляд викликав нестримне бажання заплющити очі.
Що й зробила Пела.
«Яка бридота!» — пискнуло щось в її голові, а наступної миті вона відчула, що провалюється крізь підлогу. Дівчина не встигла злякатися, як під нею знову виникла тверда поверхня.
Очі розплющилися самі.
Вона опинилася в ущелині між двох неосяжних полірованих стін, виточених (а може, вилитих) з напівпрозорого темно-червоного матеріалу. На вигляд твердого, немов корунд. Пелі здалося, що стіни рухаються, повільно здавлюючи вузький простір. Вона безпорадно озирнулася, але на всі сторони, окрім підлоги, ущелина здавалася безкінечною.
Не втекти.
Її охопила паніка.
Але звідкись прийшло розуміння, що стіни не рухаються. Що ніхто не збирається чавити випускницю авреліанського спеціалізованого технічного навчального закладу. Це була відверта підказка.
Хто ви?
За десять кроків від Пели закрутився темний вихор. Вона відчула, як під її черепною кісткою здіймається знайомий вітерець телепатії.
Зараз з нею говоритимуть.
«Хто ви?» — запитала вона у вихору. Вона не знала про них нічого, проте чомусь була впевнена: не «він», не «вона», а «вони».
«Ольд».
«Я у тій схованці, про яку казала Шерма?»
«Так».
«Там, — вона подивилася вгору, — щось вибухнуло?»
«Ні».
«І не вибухне?» — Пела відчула себе розчарованою. Нехай би вибухнуло і знищило тих двох монстрів — чорного і жовтого. Особливо жовтого, найбридкішого.
«А навіщо ж ви мене тут сховали?»
«Знання».
«Мої знання?»
«Так».
«Це в Шерми є знання, а я…»
«До чого ти прагнеш?»
«Я? — Пела розгубилася. — До чого я прагну? Тобто чого я зараз хочу?»
«Так».
«Хочу додому, — подумала і додала: — Туди, де живуть земні люди».
«Твій дім гине».
«Гине? Мій дім?»
Вона запитувала, хоча їй було соромно за себе, за ці тупі запитання. Але так вона звикла робити у школі. Там треба було так робити.
«Ти сама брала участь у його руйнуванні».
«Ні, я боролася проти Імперії».
«Зараз ти намагаєшся звільнити того, хто знищить твій дім».
«Знищить? Для чого йому знищувати?»
«Його життя принципово не сумісне з тими, хто необмежено виводить свою свободу з власного покладання мети. Він визнає лише делеговану свободу».
«Я не розумію».
Все вона розуміла. Мала брехлива нікчема. Збоченка. Її трусило від огиди до себе самої.
«Він походить від істот з біологічно визначеним кастовим поділом. Вища каста відмірює ступінь свободи нижчим. Життя гуманоїдних спільнот не обмежене цим принципом. Життя гуманоїдів несумісне з його життям. Хтось має залишити цей рівень».
Пела довго мовчала. Вона думала. Ні, радше робила вигляд, що думає. Насправді все вирішилося тоді, коли чорний демон змусив її здригатися у хтивих судомах. Делегований оргазм, аякже…
«Я не знала… — відтак збрехала вона. — Мені про це не казали. Значить, Шерма хотіла знищити всіх людей?»
«Вона не має свободи покладання мети. Їй делегована лише свобода у засобах виконання певної програми».
«Вона — робот?»
«Істота з делегованою свободою».
«А я…»
«Істота іманентно свобідна».
«А те жовте?»
«Представник розумної раси з Галактики, яку ви називаєте Срібною Монетою».
«Він також… делегований?»
«Так. Але ним керує програма, що ситуативно протилежна програмі Шерми».
«А я типу арбітра?»
«Ні».
Пела ковтнула солений згусток, що зібрався в її пересохлій горлянці. Звісно, який з неї арбітр. Це вони арбітри. Судді. Допитують свідка. Зважують всі обставини.
«Вибачте».
«Продовжуй».
«Якщо вибуху не буде, значить, отой жовтий переможе?»
«Про перемогу не йдеться. Йдеться про виживання».
«Чиє?»
«Істот з суверенним буттям. Твого дому».
«Його можна врятувати?»
«Так».
«Тоді рятуйте».
«Ти саме цього прагнеш? Порятунку для своє раси?»
«Так. Саме цього. Клянусь».
«Твоє рішення прийняте до уваги».
Вихор розпався на хмарки пилу, стіни спалахнули ясним червоним світлом.
Пела ще хотіла спитати про магонійців, але владна сила загасила її цікавість разом зі всіма її страхами, сподіваннями та огидою, зануривши свідомість дівчини до тієї глибокої рятівної прірви, куди земні пророки не радили заглядати смертним.
30
Храм життя (Лабіринт Анволі),
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін», після закриття браузера.
