Володимир Лвович Ешкін - Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін

вогнем, і те, що мало живити крик, звилося у тугу спіраль і понеслося до безодень сліпучої темряви.

На поверхні Брами минула лише мить, коли свідомість Сайкс знову пірнула у власне тіло, прив’язане до світу трьох забов’язань і чотирьох вимірів. Людські основи та відчуття відновилися у тому, що прийшло зі споду буття. Воно містило в собі не лише повноту колишньої Преподобної з Піфії, але й ще дечого, чому не було земної назви.

Змінена Сайкс могла б посміятися з планів та сумнівів тієї, що мешкала в тілі піфійки за кілька стандартних секунд до зміни.

Преподобна глянула на крижану пустелю, а крізь неї туди ж подивилося й те, інше. Тепер Сайкс знала, що ворог підстрахувався й на той випадок, якщо їй стане глузду не підривати тератронної бомби. Преподобна активувала захищену лінію.

Прилад підтвердив, що імператор досяжний для зв’язку.

27

Борт Z04, мобільна ставка імператора,

орбіта планети Арпікран (5КВ02:3),

зоряна система Тау Кита.

5 огеста 417 року Ери Відновлення.

Сигнал внутрішнього комунікатора вирвав Охоронця прав і свобод світів з павутиння тривожних сновидінь.

«Вона таки вимагає санкції, — перша думка ще не встигла зрушити жодної емоції, як її штовхнула друга: — Але ж це не кодовий запит, а захищена лінія».

Він розплющив очі, увімкнув у спальній капсулі світлову індикацію, сконцентрувався, дав дозвіл на з’єднання. Відкриття лінії його мозок відчув, як шумове згущення над лівим вухом. Першим крізь шум промкнувся писклявий звук, відтак він почув слова.

Трансльована через Білі Камені інформація не відтворювала тих специфічних, низьких і впертих модуляцій, котрими Сайкс заворожувала співрозмовників.

Машинний голос ритмічно пульсував у його голові:

— Питання: який двигун стоїть на перехоплювачі «EY»?

— Що сталося, Сай?

— Ми схибили з прогнозом їхніх мотивацій. Їм потрібний вибух тератронної бомби. Технічно потрібний для зламу в’язниці. Припускаю: якщо ми не поведемося, вони підірвуть осердя двигуна.

— Зрозумів, — імператор відчув, як неприємна пульсація тисне на серце і повзе до горла, пускаючи попереду себе крижаних мурах-розвідників. — Індекс «EY»? Без цифрового коду?

— Підтверджую: безпілотний модуль-перехоплювач, індекс «EY».

— Залишайся на лінії, зараз з’ясую.

Консультація, отримана від спеціаліста з Другого арсеналу, не додала йому оптимізму.

— Ворог добре обізнаний, — повідомив він Сайкс. — На цій машині встановили прискорювач, принцип дії якого споріднений з тератроном. Передаю дослівно думку розробника: якщо замкнути канал прискорювача та активувати сингулятор, станеться вибух. На три-чотири порядки менш потужний, аніж вибух тера-бомби, проте достатній для знищення усього в радіусі сотень кілометрів.

— Зрозуміла. Активація сингулятора при замкнутому каналі. Сотні кілометрів. Підтверджую.

— Що робитимеш?

— Діятиму, — коротко відповіла Преподобна і закрила лінію.

28

Планета Брама (18КВ216:2),

система зірки HD 140283, відомої як Пратара.

5 огеста 417 року Ери Відновлення.

Вольск не міг зрозуміти, що саме жене його геть від місця прибрамлення перехоплювача. Чиясь воля — він здогадувався чия — блокувала аналітичний ресурс його свідомості, піднімала з темних глибин розпечену магму тваринних страхів. Він став звіром, що відчуває наведену зброю і впертий у спину погляд мисливця. Йому здавалося, що гвинтокрил летить надто повільно, що мацаки жаху ось-ось дістануться до нього, залізуть під скафандр, торкнуться беззахисного тіла. Й відтак станеться щось непоправне.

Гвинтокрил тим часом летів з межовою швидкістю. За інструкцією не дозволялося більше тридцяти хвилин тримати машину на форсованому режимі, але Вольску було не до інструкцій.

«Мерщій, швидше», — бурмотів він, наче автопілот міг видобути з двигуна ще кілька додаткових кілометрів на стандартну годину. А ще він намагався згадати ту останню думку Шерми, яку вловив його мозок. Він бачив її як видіння синього земного неба, ясного і сонячного, сповненого спокою і радості. Але послання, що стояло за небесним обрієм, ніяк не складалося у смислову конструкцію.

Швидше, заради всіх богів, істинних і фальшивих.

Він знав, що послання існує, він відчував його тінь крізь райський аквамарин. І скреготів зубами, марно намагаючись сфокусувати зір і пам’ять.

Він майже не дивився на одноманітну поверхню планети, яку показували оглядові екрани, супроводжуючи панораму позначками відстаней, висот та назвами крижаних і скельних утворень.

Швидше, чому так повільно.

Блимнув червоним невеликий плаский екран, вмонтований під стелею кабіни.

«Тривога! — повідомив автопілот. — В атмосферу планети увійшов швидкісний об’єкт».

На екрані спалахнула біла смуга інверсійного сліду, що креслила небо Брами.

Вольск заворожено дивився, як смуга довшає, клубочиться, спухає білими хмарами, як на обрії спалахує червоне сяйво.

«Об’єкт досягнув поверхні в районі з координатами…»

Техноархеолог заплющив очі. Координати співпадали з місцем прибрамлення перехоплювача.

«Потужність вибуху приблизно…»

Невелика потужність, відмітив він, фіксуючи у пам’яті зграю дисплейних позначок.

Це не ядерний і не термобаричний