Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

Безуал, який до цієї миті сидів майже незворушно, розглядаючи ауру стихійника, раптом знову поліз в кишеню дівчини, зосереджено обираючи ласощі під здивованими поглядами обох людей. Дістав улюблену плитку шоколаду і невелике, карамелізоване яблуко в обгортці, після чого зістрибнув на підлогу.

Сонно позіхаючи, дух впевнено прямував до Велета, притискаючи до себе ласощі, мов найдорожчі скарби. Зупинившись біля ніг штурмовика, Безь простягнув тому і шоколад, і яблуко на дерев'яній спажці. Лише озирнувся до Вієм, посилаючи тій хвилю власних емоцій, аби пояснила.

– Він тобі дякує, – усміхнулася дівчина, впіймавши здивований погляд Переяра. – За мій порятунок. Все ж, ти вже... гм... виходить, тричі врятував мене? Голем, Кальк і... генералівське прокляття. Йой, і ти досі вважаєш, що щось мені винен?

Розгублено опустившись навпочіпки, Велет був змушений прийняти ласощі від маленького духа. Не те щоб йому не подобалося солодке, проте, він вперше опинився в подібній ситуації.

– Дякую, – усміхнувся, поглянувши у великі, чорні очі.

Штурмовикові одразу згадався потойбічний бізон, який збирався атакувати големів на шляху до залоги. Втім, повірити, що той велетень і ця крихітка, яка ледь діставала невеликими ріжками до його коліна, один і той самий біс – виявилося складно. Наскільки ж сильною має бути його власниця, аби дух-помічник мав таку бойову форму?

– То що, амулет записав щось цікаве? – запитала Реквієм, вмостившись зручніше. Не зволікаючи, дівчина прийнялась обідати – активні маніпуляції аурою часто викликали сильний голод.

Велет мимоволі відмітив, що навіть в таких умовах, розвідниця слідувала столовому етикету. Починала з першої страви, без зайвого поспіху переходила до другої, але все одно не розтягувала обід. На мить навіть задивився – солдати рідко приділяли увагу тому, як вони їдять. Хіба лише деякі аристократи, але навіть у тих не завжди прослідковувалась така невимушеність в рухах. Дивно...

– Олесь з Івором досі розгрібають отримані записи, – відповів молодий чоловік, провівши поглядом Безуала. Той бадьоро почимчикував назад до власниці, викликаючи усмішку своєю, по-дитячому неквапливою, ходою. І не скажеш, що в бойовій формі це бісеня становитиме серйозну загрозу. Дух не поспішав зникати, натомість знову видерся на ослін поряд з Вієм і зацікавлено оглянув тацю на її колінах. – Здається, вони вже відсортували важливе з перших зібрань, але розказати деталі не можу.

– Бережеш військові таємниці? – гмикнула дівчина, кинувши на співрозмовника короткий погляд. – Хай так, сама дізнаюсь.

Навряд чи Переяр здогадувався, що амулет в залі зібрань був не єдиним маячком, встановленим її руками. Взагалі, поки що ніхто про це не знав. На екзамені їм давали завдання встановити артефакт в кабінеті когось зі старших офіцерів, але не ставили жодних обмежень на кількість. Цим вона і скористалася.

Та якщо в залі генералів амулет довелося мало не приспати, ввівши в пасивний режим, то з іншими ситуація була значно кращою. Більше того – Реквієм змогла встановити на артефакти спеціальні словосполучення, на які ті реагували, розпочинаючи запис. Аби потім не мати мороки з розгрібанням усієї, збереженої інформації.

Тоді вона просиділа цілу ніч над складним механізмом, але отримала бажаний результат. На жаль, два амулети зі встановлених згодом знищили блокуючі закляття старших офіцерів, які виявилися надто чутливими до чужої енергії. Втім, ще декілька продовжували працювати, одразу транслюючи запис на її схрон.

– Можу запитати? – задумливо промовив штурмовик, а отримавши байдужий кивок – продовжив: – тоді, в лазареті, ти згадувала, що вже мала справу з Кальк. Як це сталося?

Це питання хвилювало його вже давно. Він і обід погодився занести переважно тому, що розраховував нарешті отримати відповідь. Досі не випадало нагоди запитати, а от зараз... Навряд чи він дізнається щось важливе, але від її слів залежало й подальше ставлення до самої розвідниці. Поки ж Велет не довіряв Вієм – надто помітною була зацікавленість титанів в її особі. Або це просто невдалий збіг. Забагато невдалих збігів.

Замислившись над його запитанням, дівчина вручила Безуалу солодку булочку з корицею, яку дух мало не поїдав очима. Підхопила в руки кружку з чаєм, проігнорувавши кубики цукру поряд, і з насолодою обійняла ще гарячу посудину обома руками.

– Це було років десять тому, ще коли я жила з бабусею. До неї часто зверталися за допомогою місцеві жителі – за життя вона була вправним магом душ і зналася на зіллях. Я не мала справ з Кальк, але бачила мисливця, чиє тіло змінила її сила. І повір, тобі ще пощастило – він навіть тримати рівновагу не міг, маючи заячі та пташині кінцівки. Вже тоді я активно практикувала маніпуляції зі своєю аурою, але жодного разу не торкалася чужої. Бабуся постійно повторювала – ще зарано, і знову змушувала мене проживати день в тілі щура, а потім ще три – у вигляді горобця, що раптом забув як літати. Вона по-своєму знайомила мене з енергією цього світу. І тоді чомусь вирішила, що з мисливцем я впораюсь. Моя перша співпраця з енергією іншої людини тривала декілька годин, випивши всі сили на створення одного наміру в чужому енергополі. Просто тому, що мисливець нічого не знав про ауру, ще й боявся лікуватись у дитини, хоч і під уважним наглядом моєї бабусі.

Почувши її розповідь, Переяр не стримав короткий смішок. Та щойно впіймав обурений погляд блакитних очей – розреготався вже в голос. За весь період їхнього знайомства, – мабуть, ще з тієї зустрічі в палаті, – він, нарешті, зміг розслабитись.

– Виходить, я став твоїм другим піддослідним? – відсміявшись, запитав молодий чоловік.

Ображено пирхнувши, дівчина не встигла відповісти, раптом помітивши дивні, чорні хмари, що сунули з півночі. Спохмурніла та, відклавши тацю на стіл, наблизилась до Велета. Небо й справді змінилося. Досі йшов сніг, що вже перейшов в справжню заметіль, але сюди ж зараз тягнулися і грозові хмари.

– Що за чортівня? – здивовано вимовила Вієм. – Вони надто низько йдуть, як для погодного явища.