Євгеній Шульженко - Знайдені, Євгеній Шульженко

- Підсилювачами чого? – не зрозуміла Ліза.

- Підсилювачами для будь-яких дій, - пояснила Мілана, - наприклад нашої спроби повернутись в свій світ.

- Ого, ти дійсно права, - сказав Іван, який почав нанизувати м’ясо на підготовлені палички, що слугували шампурами, - тоді вихід може бути у нас прямо під носом.

Мілана погодилась з хлопцем, але в цьому випадку виникало декілька проблем. По-перше, ніхто крім Мілани не може поки переходити до проміжного світу. По-друге, як тільки дитина потрапляє в світ сутінок – вартові тут як тут. Встигнути разом потрапити в світ дивних істот, де вони мають швидко знайти вихід, що має бути біля велетня, чи на ньому.

Друзі на деякий час припинили дискусію. Кожен взяв паличку з м’ясом, виклав на багаття. Вогню вже не було, лише червоне гаряче вугілля. Перевернувши вечерю декілька раз, відчули дуже приємний запах шашлику. Діти відчули, як слинка тече. Майже одразу, Ліза віддала свою паличку Івану, а сама почала розкладати трави.

На дворі почало вечоріти, сонце потроху готувалось до сну. Місцями, на чистому небі почали з’являтись зорі, а спів нічних сов ставало все більше. За пів години, шашлик був готовий. Виклали під деревом листя лопуху та поклали на нього м’ясо. Зрозумівши, що не може чекати, Мілана вхопила шматочок та почала повільно, з задоволенням жувати. Іван та Ліза повторили за дівчиною, напхавши рота м’ясом та травами.

Повечеряли, запили добре водою та лягли на траві, під деревом. Ліза та Мілана стогнали, потираючи повні животи, а Іван закинув ногу на ногу, встромив в зуби соломинку та задоволено розглядав небо.

- Щоб нам спокійно знайти вихід, - порушив тишу Іван, - нам потрібно відігнати вартових. Щоб це зробити, - він помовчав, - треба їх добряче злякати. Силою ми не зможемо нічого зробити, вони міцні наче скеля.

- Не забувай про те, що я можу ставити бар’єр, - підняла палець Мілана, - це наша перевага.

- Це так, - погодився Іван, - але це не надійно. Як довго цей бар’єр може бути? Можливо, за декілька хвилин ти просто впадеш, без сил та свідомості. Тоді у нас будуть дуже великі проблеми. Треба хитрощами та страхом.

- Ви згадайте, як вони нас лякали на днях – сказала Ліза, піднявши руки до неба, рахуючи зірки, - розділили, і кожному в голову підсунули щось своє. Мені озеро, Івану батька, а Дімі взагалі вбили в голову провину за те, що наче вбив мене, - дівчина поглянула на Івана та Мілану, - ось тут собака зарита!

Несподівано, зі сторони тунелю почувся гучний галас. Діти підскочили на ноги, схопивши свою зброю. Щось рухалось в сторону галявини, але не було зрозуміло що саме. Лише птахи, що сиділи на тих деревах, незадоволено здійнялись у небо.

За мить, друзі почули лай та виття. До них бігла точно зграя вовків. Іван крикнув дівчатам швидко лізти на дерево. Дочекавшись, коли вони це зроблять, повісив лук на спину та виліз сам. В цей момент, кущі розійшлись в сторону, з тунелю почали вибігати хижаки. Вони наче знали, що треба робити, тому зібравшись до купи, рушили в сторону дерева. Мілана виглядаючи з-за гілок, нарахувала не менше десятка вовків.

Підскочивши до дерева, хижаки оточили його та підняли морди догори. Всі до одного оголили клики, гарчали та лаяли. Це була страшна сцена, тому друзі одразу відчули як спітніли долоні. Та першим зібрався Іван, він швидко витягнув стрілу, дістав лук та прицілившись, вистрели в у натовп.