Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

Розділ 42

Легка контузія від вибуху незрозумілого чудовиська в глибині копальні, як і довге лежання на холодній і сирій підлозі в'язниці, не пройшли безслідно. Але відчував я ці наслідки до того моменту, як у долоню лягло руків’я меча. Ефект можна порівняти тільки з ковтком міцної кави, після недоспаної ночі. Мить тому ти зовсім ніякий, млявий, як післяноворічна ялинка — торкнися і осиплешся, але от ще не розтанула в роті гіркота, а серце стрепенулося, розганяючи кров по тілу, повертаючи його до життя. У голові дзвінка ясність думок. А світ заграв яскравими насиченими барвами. Немов божественна длань змахнула з нього наліт пилу або розвіяла туман.

Чудо, а не зброя! Навіть не уявляю собі, що зміг би тепер погодитися на інший меч.

— Панове, ви готові?

— Так! — гаркнув граф, демонстративно виписуючи своєю зброєю хитромудрі вісімки. Дивись, мовляв, щеня. Сам напросився... Потім опустив меч, і почав крутити обручку на безіменному пальці лівої руки. Камінь, мабуть, був у ньому немаленький, бо, як він криваво поблискував, мені було помітно навіть з десяти кроків.

Чародійка підняла руку, але в останню мить вирішила за потрібне уточнити.

— Умови звичайні? Переможець отримує все? Чи буде встановлено заздалегідь обумовлену суму призу?

— Ні в якому разі! — поспішаючи випередити мене, знову вигукнув граф Шамов. — Мене принизили та образили! Я вимагаю повної сатисфакції!

— Гм… — метреса Корнелія, здається, здивувалася такій гарячості. — Ви впевнені, пане? Адже стан справ у королівстві далеко не блискучий. Навіщо вам борги принца?

— Не смішіть мене, пані… — мерзотник голосно розреготався. — І не намагайтеся обдурити. Я не знаю всіх подробиць, але не далі, як сьогодні вранці мій керівник повернувся з Сонячного Піку з п'ятьма сотнями новеньких імперіалів! І за його словами, там був цілий натовп стряпчих, які відстоюють інтереси інших кредиторів. Він трохи затримався і нарахував понад двадцять відвідувачів. І якщо кожному видали хоча б таку ж суму... Ще й зовсім новенькими золотими монетами... Я навіть боюся припустити, скільки грошей залишилося у скарбниці. Адже це були явно не останні гроші.

Граф перевів подих, після чого обвів рукою подвір'я замку.

— Та й залізна копальня, успадкована після барона Ренделя, мені не завадить. Давно хотів збільшити свої володіння. Впевнений, герцогська корона мені пасуватиме більше графського вінця. Тож, досить слів. Починаємо! І нехай Доля вирішує, хто з нас гідний її прихильності.

— Не бажаєте щось додати, ваша високість?

— Здається, все ясно… Хіба що, ковток води? Останній години не балували мене зайвим комфортом. У горлі пересохло.

Чарівниця клацнула пальцями і переді мною з'явився великий кубок.

— Це не чесно! — вигукнув граф Шамов. — Звідки мені знати, що у кубку? Може, зілля невразливості чи ще щось подібне?

— Пане… — мило посміхнулася метреса Корнелія. — Упевнена, ви це згарячу сказали… чи справді хочете мене образити?

— Ні… — буркнув той, опускаючи очі. — Прошу вибачення. Вирвалося…

— От і славно. Принце, ви готові?

— Так. Дякую за воду.

Чарівниця кивнула, кубок із моїх рук зник.

— Тоді можете починати…

Граф атакував зі швидкістю змії. Мить і він уже стояв поруч, а меч завдав потужного удару.

Ніколи не думав, що людина здатна рухатися з такою швидкістю. Я й оком моргнути не встиг, не те що подумати про захист. На щастя, моя зброя не була такою безтурботною... Вивертаючи кисть і ледве не розриваючи зв'язки, мій меч піднявся назустріч ворожому клинку і блокував удар. Котрий, якби досяг цілі, напевно, виявився б останнім.

Мечі глухо вдарилися один про одного і завмерли.

— Ого, — глузливо промовив граф. — Браво, пане! Ви непоганий фехтувальник. Браво! А ось так?

Його меч стрімко викреслив хитромудру фігуру, кінцева точка якої знаходилася на моєму горлі. І знову не зміг закінчити фінт, натрапивши на захисний рух.

— І вельми прудкий… — продовжив фіглярствувати Шамов. — Це навіть стає цікавим. Тоді, може, вам це сподобається?

Черговий неймовірно швидкий розчерк зі зміною позиції та рівня атаки. З попереднім результатом.

— Чудово. Мені навіть буде шкода вас вбити.

Граф хвалився, але я бачив, що така швидкість дається непросто. Обличчя його вкрилося потом, і перш ніж атакувати знову, він витер долоні об штани. Спітніли, мабуть.

Мені ця дуель теж вартувала всієї напруги організму. Незважаючи на те, що меч діяв немов сам по собі, його все ж таки треба було втримати. Та й підставитися під удар, не означає парирувати. Щоб стримати тиск, погасити енергію, треба чималі зусилля докласти. Отже, не можна затягувати задоволення. Оскільки найменший промах стане смертельним.

— Що ж ви тільки захищаєтесь? Не щадіть мене, не варто… — схоже, останній випад обійшовся графові найважче, і він вирішив перевести дух. Розраховуючи, що зможе відпочити, поки я намагатимусь пробити його захист.

На жаль, він же не знав, що бореться не з людиною, а із чарівною зброєю. (Хоч маг досі ні словом не обмовився, у цьому в мене вже не було жодного сумніву. Ні, недаремно Аристарх назвав цкй меч фамільною реліквією)

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍