Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

Діке, яка в неї майже секретарка.

Тим часом Аматерасу радилася з доцентом-стихійником, порівнюючи лиш їм зрозумілі параметри добору дуелянтів, і врешті вони оголосили, що двобій відбудеться між Сетом Мортом і Зіґфрідом.

— Пощастило, — Зіґ поправив окуляри, наче перевіряв їх на міцність, і став пробиратися повз студентів до центру зали.

Рен перевела погляд на Зіґфрідового суперника, який уже вийшов із групи студентів по той бік кола. Високий, худорлявий, з неспокійними очима. Вони перетинались іноді на практичних у Керна.

Сет спокійно пересипав у руці пісок. Зіґ поправив окуляри і кивнув:

— Земля?

— Щось таке, — пісок у долоні Сета сколихнувся вправо-вліво, наче маятник. — Вогонь?

— Щось таке, — Зіґфрід розчепірив пальці правої руки, і між ними загорілися миготливі вогні. — Для розминки.

* * *

Кістлява рука Сета впивалась в обличчя Зіґфріда. Погляд за скельцями потовчених окулярів палахкотів гнівом — Рен не могла бачити цього з відстані, та вловлювала одногрупникову ауру, тож уява домальовувала все інше.

Відбулося все блискавично: щойно Торарей оголосив про початок дуелі, Сет кинувся вперед і без жодних стихійних сил збив Зіґфріда з ніг. А що суперник низький та худорлявий, зробити це було неважко. Зіґфрід шарахнув Сета вогняними іскрами у відповідь і прудко вирвався. Проте Сет простягнув руку, і, підкоряючись його силі, підлога розкололась просто під ногами чорнявця — той знову впав.

Тепер Сет притискав Зіґфрідову правицю до підлоги. Ліву його руку придавив шматок розколотої плити. Та хлопець підтягнув ноги до себе і різко вдарив Сета, що нависав над ним, у живіт. Той видихнув зі свистячим звуком і хитнувся назад.

Щойно звільнившись, Зіґ сипонув просто в обличчя суперника іскрами. Кілька вогняних голок Сет відбив голими руками, не помічаючи дрібних подряпин, які вони залишили. Та іскри сипалися з-поміж Зіґових пальців снопами, але гаснули швидко, тому віднадили суперника лише першим спалахом.

Зіґфрід шарпнув ліву руку, намагаючись звільнитися, та плита надто сильно притисла його.

— У нього ж унікальна навичка, — тихо мовила Рен, спостерігаючи за Зіґфрідовими поривами. — Він невразливий до Сетових випадів і може позбутися цієї каменюки, коли забажає. Чи вона надто важка?

— Навичка, може, і є, але мозок уже ввімкнув паніку, — Нікта клацнула язиком, підкидаючи на долоні круглу стиральну гумку у формі апельсина. — Сет його спершу збив з пантелику тим, що атакував не стихією, а Зіґ страх як любить упорядкованість. Ось його й заціпило…

— Я не програю зникальникові, — білявий студент тим часом підійшов і схилився до Зіґа зовсім близько, проте гучний голос його почули всі. — Я такому, як

ти ]]> , не програю.

І — його кулак врізався в Зіґфрідове лице. Окуляри остаточно тріснули, по підлозі задзвеніло скло.

— Сюди слухай, ти! — гаркнула Медея з іншого боку залу. — Не смій триндіти про зникальників, бо зі мною говоритимеш!

— Чи готовий мій суперник здатися? — Сет проігнорувавМедею і опустився на одне коліно біля розпластаного на підлозі Зіґфріда. — Погоджуйся, іменем Аменті, тобі не вперше.

— Агов, язикатий!

Сет озирнувся і тієї ж миті отримав по зубах. Цілитися Нікта Ромі завжди вміла добре. Її гумка-апельсин пострибала по підлозі.

— Ще базікатимеш — довбану черевиком! — пригрозила дівчина, знімаючи чорне взуття зі срібними пряжками.

— Втручання, Ромі! — крикнув Торарей і клацнув пальцями — золоте коло, в центрі якого зіткнулися Сет та Зіґфрід, зблиснуло, і над ним виросла захисна сфера, яка здавалася плетінням туману, але всі знали — таку не пробити і найсильнішою з атак.

Зіґфрід тим часом відкинув розбиті окуляри, таки прибрав уламок кам’яної плити з власної руки і на диво енергійно зірвався на ноги й зиркнув на Сета:

— Замовкни вже, істеричко, бо у вухах дзвенить. Нікто, дякую, я прийшов до тями! — він мимохідь кивнув у той бік, де стояла подруга, і різко повернувся до суперника. — У нас тут дуель стихійних сил, не забув?

Між пальцями хлопця знову стриміли полум’яно-оранжеві іскри, тільки вони не розліталися снопами, як до того.

— Як бажаєш, — Сет підійшов до Зіґфріда і підняв руку, в якій дрібка піску розкрутилась до невеликого вихору.

Чорнявець тут блискавично обійшов Сета з-за спини і щосили зацідив йому розчепіреними долонями по обличчю.

Мить — і Мортові губи проткнули палахкотливі іскри.

— За надміру отруйний язик, — Зіґфрід клацнув пальцями — іскри щезли безслідно.

На шкірі Сета не було ні подряпини, але він ошаліло притискав пальці до губ і вив від болю, відступаючи назад, тоді втрапив ногою в тріщину, яку сам же й витворив, і впав на підлогу.

— А тепер послухай сюди… — процідив лицар. — Хочеш перевірити свої сили в чесному поєдинку — вперед, я до твоїх послуг! Хочеш натиснути через синдром зникнення — випалю твій язик і звію попіл за вітром…

Ґрамр ]]> , — повітря довкола Зіґфріда сколихнулось і зашипіло, паруючи.

Пальці суперника мацали підлогу, мовби в пориві дотягнутися до землі, захованої під фундаментом корпусу, чи просто провалитися крізь землю.

Помаранчеві голки, мов намагнічені, зчепилися, набуваючи форми сяючого меча, і впали в простягнуту руку Зіґфріда. Іскри згасли, оголюючи чорне лезо. Попри зовнішню худорлявість, хлопець легко замахнувся новою зброєю. І простромив лезом Сетову долоню.

Скрик заглушив слова Аматерасу про завершення дуелі та перемогу лицаря-драконоборця.

Проте не встигла директорка закінчити речення, як захисний щит довкола суперників розколовся й обох студентів поглинула чорнота.

Нікта, котра першою запідозрила негаразди, рвонула вперед, перетнула межу кола і з розгону врізалася в захисний бар’єр Аматерасу — директорка теж поспішала до центру зали разом з Торареєм, на ходу виставляючи невидимі щити.

— Не наближайтеся! — крикнула вона. — Усім залишити залу! Діто, прослідкуй!

Двічі повторювати не довелося. Паніка в голосі Аматерасу подіяла навіть на найупертіших. Професорка-красуня вже була біля дверей, підганяючи студентів. Нікта, проте, лишилася на місці. Вона приклала руки до невидимого щита, вперлась у