Олександр Олександрович Лукін - Співробітник ЧК

І хоч те, що він говорив, було на руку чекістам, Маруся від цього погляду зблідла ще більше і через силу примусила себе кивнути головою.

— Днями ви одержите звісточку, — сказав Григорій, підводячись. — А тепер дозвольте відкланятись…

Рукостискання йому здалося мало, він спробував обняти Марусю, вона вивернулась. Смагін зареготав і надів бурку.

— Ходімо, Васьок, — сказав братові. — Ми ще повернемося сюди.

Обрюзглий Васьок пробурмотів щось на прощання. Григорій підморгнув Марусі і нагадав:

— Чекайте гостей! — нахилився в дверях і вийшов.

Незабаром банда виїхала з села…

Другого дня, опівдні, перед школою зупинилася підвода. Кульгавий чоловічок з куцою, наче прорідженою борідкою спитав «учительшу Машу».

— Приймайте, — непривітно сказав він, — майно привіз.

— Від кого це?

— Григорій Володимирович кланяється.

Федя допоміг йому втягти в приміщення велику оковану скриню. Зараз же збіглися жінки дивитися надіслане Смагіним багатство: шалі, хустки, дві шуби, сукні міських фасонів, взуття та кілька згортків мануфактури. Жінки ахали, захоплювалися і з неприхованою жалістю поглядали на Марусю. Їй і самій був зрозумілий зловісний смисл цих подарунків. Гарненька вчителька, самотня й беззахисна, була для Смагіна принадною здобиччю. Нерідко любовні пригоди отаманів викликали вибухи такого обурення, що, траплялось, Смагіним переставали коритися цілі села, а від родичів зганьбленої дівчини можна було чекати зради. За Марусю нічого було турбуватися з цього приводу. Заступитися за неї не було кому, крім хворого брата…

Коли жінки, пащекуючи і зітхаючи, розійшлись, Федя сердито спитав Марусю, яка весело перебирала ганчір'я в скрині:

— Чого скалиш зуби, наречена? Зраділа? Справи кепські! Чекай тепер весілля. Треба зараз же в Херсон пробиратися, наших привести.

— Дурень ти! — сказала Маруся, прикидаючи, чи до лиця їй муарова бальна сукня з довжелезним шлейфом, які носили, певно, в минулому столітті. — Сиди і не рипайся. Про такі справи тільки мріяти можна! Відтягуватимемо днів п'ять, поки Олексій з Філімоновим прибудуть, а там ми їм таке весілля влаштуємо, не проспляться!

— П'ять днів! Чекатиме він п'ять днів! Побачиш, сьогодні ж об'явиться!

— Нічого, Федько, викрутимось якось!..

Федя не помилився. Надвечір з'явився новоявлений Марусин жених. Цього разу вся ватага, минаючи будинок старости, під'їхала просто до школи. Смагін ввійшов веселий, усміхнений.

— Приймайте гостей! Не чекали?

«Гості» набилися в хату, сповнивши її гомоном, човганням чобіт, брязканням шабель і запахом кінського поту й овчини.

— Здрастуйте, Машо! — привітав Смагін Марусю. — Скучили? Приїхали вас веселити. Раді?

— Милості прошу, — вклонилась Маруся.

— Давайте поздоровкаємось по-старовинному, по-російському… — Він обняв її, хотів поцілувати в губи, але, промахнувшись, гучно цмокнув у щоку.

Маруся вирвалась, почервоніла до сліз. Смагін задоволено потер руки, але раптом насупився, помітивши на ній скромну сукню.

— Ви від мене гостинці одержали?

— Одержала… Тільки мені не треба!

— Таке вигадали! Коли дарують від серця, треба брати! — невдоволено сказав він. — А втім, добре, і в такому вбранні гарна, як кажуть. Накривайте на стіл, — наказав він своїм. — Албатенко і ти, Макаре, йдіть до старости, нехай закуску дає. Скажіть, вранці навідаюсь.

«Вранці», це означало, що вони лишаться ночувати…

Маруся насмажила свинини на двадцять чоловік, — решта розбрелися по селу, — почався бенкет. Столи поставили вряд. Обидва Смагіни сіли на покуті. Біля себе Григорій посадив Марусю, поруч з нею Федю. Скільки не намагався Федя, він не міг визначити, хто з присутніх Кручений: жоден з них не мав прикмет, про які говорив Олексій.

Григорій пив багато і швидко сп'янів. Брат його випив ще більше, але по ньому цього не було помітно. Він брилою громадився над столом, поклавши перед собою важкі, наче гирі, руки. В нього був прямий, неламкий погляд, в якому темніла нерухома, назавжди застигла ненависть.

Смагінці пили стримано. Сп'янів, мабуть, лише Григорій. Інколи хто-небудь, щоб догодити отаманові, кричав: «Гірко!», і Григорій, регочучи, ліз цілуватися до Марусі. Від нього тхнуло сивухою і зубною гниллю. Плями на переніссі стали ще яскравішими, губи заслинились і обвисли. Федя чув, як він шепотів Марусі:

— Господинею будеш на всю округу!.. Що хочеш — твоє!.. Моє слово — кремінь… Не виламуйся, пий!.. — і тикав їй в губи кухоль з самогоном.

— Не треба… Гидота яка, заберіть!..

Смагін реготав, відкидаючись на лаві, і дивився на дівчину налитими шаленством очима.

Нарешті, бенкет закінчився. Самогон, що лишився, злили в сулію і винесли на тачанку. Бандити почали влаштовуватись на ночівлю. Маруся з Федею пішли в комірчину і замкнулися..

Незабаром до них постукав Смагін. Маруся довго умовляла його через двері піти лягти, але, кінець кінцем, він зірвав засув.

Почали боротися в темряві. Григорій хрипів:

— Женюсь… Цить, дурко!.. Женюсь, кажу! Церковним шлюбом… з попом!.. Як треба…

Коли Федя зрозумів, що Смагін бере гору, він вчепився в його тужурку, відтягнув од Марусі.

— Хто?!. — загорлав той. — Хто, гад?.. Уб'ю!..

На щастя, він був дуже п'яний і без зброї. В комірчину зайшов Смагін-старший.

— Іди спати, Гришко, — суворо сказав він. — Не встигнеш, чи що? Йди!..

І повів його з собою. Григорій крізь зуби цідив брудну лайку.

Маруся впала на ліжко і заплакала. Вона плакала гірко, зле, захлинаючись, і Федя сам ледве не заревів, чуючи, як вона давиться від ридань, уткнувшись головою в подушку. Він підсів до неї, зашепотів:

— Марусю, хочеш я в Херсон махну? До ранку доїду. Приведу наших…

— Не смій! — відповіла вона. — Помітять, що пішов, — усе загине… Перетерпимо… А ні — я їм!.. — І заскреготала зубами.