П'єр Сувестр - Порожня труна

— Я щойно довідався про це на засіданні кабінету міністрів, — спохмурнів міністр. — Знаю, що президент республіки та інспектор Жюв були свідками і що ваша світлість була свідком нареченої разом із тим нелюдом Фантомасом… Мабуть, ваша світлість хоче просити мене, щоб не поширювалися небажані чутки…

— Аж ніяк, — урвав його граф д'Оберкампф. І поки міністр снував здогади, граф д'Оберкампф урочисто проголосив: — Пане міністр, дозволю собі сповістити те, чого ви не знаєте. Та, що in extremis стала дружиною журналіста Фандора, та, яку знають під іменем Елен, — не Фантомасова донька.

— Я це знаю, — зауважив міністр. — Але ж вона одружилася як жінка, в якої батьки невідомі.

— Гай-гай, — сумно всміхнувся граф. — Пане міністр, я сьогодні ще не можу сказати, хто саме був батьками бідолашної жінки, трагічній долі якої заманулося, щоб її вважали Фантомасовою донькою. Вам досить тільки знати, пане міністр, що вона голландка і то дуже високого роду.

Ці слова так вразили міністра закордонних справ, що він навіть забув про дипломатичну стриманість.

— Господи! — вихопилося в нього. — Невже ерцгерцогиня? — Бо пригадав, що голландський протокол вимагає, аби хрещеними батьками ерцгерцогів були камергери двору.

Граф д'Оберкампф заперечливо похитав головою:

— Вище!

— Невже принцеса?

— Ще вище, пане міністр.

Заява була настільки серйозною, що міністр закордонних справ стривожився. Але недовірливо мовив:

— Певно, ваша світлість помиляється. Адже хто може бути вище принцеси?

— Королева, пане міністр, — чемно вклонився граф д'Оберкампф. І відразу, ніби прагнув відволікти увагу співбесідника від нерозважливих слів, додав: — На жаль, мушу повторити, що не можу звірити вам чужої таємниці. Я прибув до Парижа узгодити з французьким урядом деякі питання щодо неї. Але випадкові заманулося, щоб я приїхав надто пізно, тієї миті, коли її смерть вкинула б у жалобу всю Голландію, якби тільки про неї дізналися в країні. Пане міністр, тепер ви розумієте, в якій таємниці слід усе зберігати. В книзі записів актів громадянського стану бідолашну жінку записано як Елен Майєнбург. Це — вигадане ім'я. Проте саме з цим іменем безталанниця мусить спочивати вічним сном. Пане міністр, я прийшов не тільки сповістити про ці дивовижні речі. Я прийшов благати ще й допомоги. Вона залежить не так від вас, як від французького уряду. Але знайте, що зі мною разом вас благає уся = Голландія.

Граф д'Оберкампф випросився й говорив уже як повноважний посол великої країни. Французький міністр уклонився й мовив:

— Кажіть, ваша світлість. Адже ви знаєте, що Франція завжди рада прислужитися Голландії. Якщо та допомога, про яку ви зволите просити, можлива, то ми, безперечно, надамо її. Якщо ж неможлива, то уряд зробить усе, аби згладити ту неможливість.

Граф д'Оберкампф приклав руку до серця:

— Від імені моєї ласкавої повелительки, королеви Голландії, від імені голландського народу маю честь просити тіло нещасливої і шляхетної Елен Майєнбург. Мій уряд уже вислав до Шербура лінкор, аби забрати труну з останками однієї з найшляхетніших і однієї з найнещасливіших дочок нашої королівської родини. Французький уряд виявить велику ласку, якщо дозволить забрати останки тієї, що повинна спочивати у склепах наших королів.

Приголомшений міністр закордонних справ навіть подумав, чи не сниться йому. Хто ж та Елен? Ким є насправді Фантомасова донька? Адже граф д'Оберкампф не тільки мовить про дивовижні речі, а й вимагає тіло небіжчиці, каже, ніби голландський уряд вирядив до Шербура лінкор, щоб забрати останки бідолашної жінки. Все ще збентежений, міністр закордонних справ уклонився.

— Можете не сумніватися, що французький уряд радо задовольнить ваше прохання і прохання народу Голландії. Та, хто вважається Фантомасовою донькою, не має батьків, тож наші закони дозволяють віддавати її останки будь-кому, хто попросить. Ви зможете поховати її так, як велять ваші звичаї.

Тим часом у Парижі множилися спеціальні випуски газет, а серед людей ширилися найхимерніші чутки. Звісно, трагічна смерть бідолашної Елен не лишилася непоміченою. Її незвичайний шлюб коментували без угаву. Через нескромних медсестер преса дізналася, які дивні були в небіжчиці свідки. Всі вже знали, що Фантомас був одним із тих свідків, що він поставив свій підпис поряд із підписом президента, що ввечері до Шербура припливе голландський лінкор у жалобі, щоб забрати на батьківщину останки молодої жінки, що належала до однієї з найзначніших королівських родин Європи.

Але найдужче тривожились у префектурі поліції. Адже там переймалися не лише сенсаційними новинами в газетах, що давали стільки поживи публіці, а й схвильовано обговорювали дві страшні події, які, схоже, провіщали ще тяжче лихо.

У клініці, після довгого нічного сидіння біля покійної, готувалися класти в домовину Фантомасову доньку. Про те, як це зробити, надходили якнайсуворіші інструкції з голландського посольства. Дівчину поклали в пишну дубову труну, оббиту всередині білим сатином. Коли труну вже накрили віком і назавжди сховали небіжчицю від світу, присутніх на цій сумній церемонії огорнув новий смуток. Всіх, проте, вразили, що славетний журналіст Жером Фандор, чоловік небіжчиці, не прийшов. Він зник одразу по смерті Елен, і ніхто не знав, де він. Але й це ще не все! Коли привезли труну, інспектор Жюв ще сумовито стояв біля ліжка. А коли померлу Елен поклали до труни, виявилося, що й Жюва нема, як і Фандора. Ніхто не міг сказати, де він, ніхто не бачив, коли він пішов. У палаті охороняти труну лишилося четверо національних гвардійців на чолі з лейтенантом; їх прислав французький уряд, який, зважаючи на прохання голландського уряду, дотримувався рекомендованого церемоніалу.

Дві черниці, без упину перебираючи чотки, шепотіли молитви й ладні були, як тільки дозволять, супроводити небіжчицю до Голландії.

А префектуру дедалі дужче непокоїла відсутність Фандора й Жюва. У Шербурі, коли відгриміли гармати й кораблі віддали військові почесті, домовину перенесли на катер під голландським прапором. Кораблі стояли в жалобі, матроси взяли на караул. Труну підняли на борт голландського лінкора, і той, дещо квапливо, підняв якір.

Жюв і Фандор не з'явилися.

Елен, загадкову Елен, яку довго вважали Фантомасовою донькою і про яку хіба королева Голландії та граф д'Оберкампф знали, хто вона насправді, повезли до туманних