Димитр Ангелів - Сміливий чунг

і вже бачить крізь неї свого маленького чунга, що бавиться поруч. Потім бачить обличчя й спини інших маленьких чунгів та пом. Їй стає від цього дуже весело, і вона вдоволено сміється. Далі пома пробує просунути в ту дірочку свою руку: стискає пальці, встромляє їх у дірочку, але дірочка надто мала. Пома починає сердитись і кидає ломаку. Потім, враз щось пригадавши, хапає її знову й просуває в дірку тоненьку гілку, якою убивала в воді хі-кі. Це їй легко вдається зробити, і вона дуже вдоволена. Потім вона пробує зробити те ж саме з своїм крем’яним копачем, але просуває його лише до половини, з загостреного кінця. Копач несподівано застряв у дірці, і пома не може витягти його назад. Розгнівавшись, вона хапає ломаку обома руками й починає вдаряти копачем об землю. Так само вона робила, коли викопувала корені та цибулини, тільки цього разу — другим, тупим її кінцем. І те, що вона тримає тепер в руках, перестає бути копачем і перетворюється в мотику. Та вона ще не має ніякого уявлення про мотику, не уявляє також, для чого їй може знадобитися такий копач з держаком.

Пома розсердилась і починає скімлити від злості. Але під час ударів об землю копач ще глибше заліз у дірку, і тепер його не можна витягти звідти. Пому обступають маленькі чунги, підходять поми, і всі кричать, вигукують: пома встромила свій копач у дірку від сучка й тепер не може його витягти! Незвичайна подія! Подія, якої ще не траплялося в житті чунгів!

У цю хвилину біле світило торкається верхівок дерев на протилежному березі. Котрась із пом, побачивши, що воно заходить, голосно кричить:

— Бу-ха-ва! Бу-ха-ва!

— Бу-ха-ва, бу-ха-ва! — кричать й інші поми, ніби хотять сказати: «Світило заходить! Світило заходить! Ще трохи — і його не буде, потім ще трохи — і навколо настане пітьма!»

Усі одразу схоплюються, здіймають угору руки й починають ходити навколо вогню, підстрибуючи й ритмічно приспівуючи:

— А-ла-ла-а, а-ла-ла-а, а-ла-ла-а!..

Тими своїми криками й приспівом вони благають біле світило зійти наступного дня знову: «Приходь уранці знову до нас, всемогутнє біле світило! Зійди й завтра над лісом, над рікою, над деревами, над нашими першими хижами, над нашим першим багаттям! Сьогодні ввечері ми знову залишимо тобі найкращий шматок м’яса й половину найбільшого хі-кі, щоб зранку, коли зійдеш, ти мало що поїсти. Зійди, зійди знову над нами, всемогутнє біле світило!»

І поки всі підстрибують і ходять навколо багаття, махаючи руками і в такт приспівуючи, одна стара пома крем’яним ножем швидко перерізає хі-кі на дві половини. Потім бере одну половину, хапає і великий шматок м’яса й кидається до найближчого дерева. Швидко видершись на нього, кладе там м’ясо й половину хі-кі і злізає. Та поки вона повертається до пом, з дерева долітає вдоволене каркання. Два величезних крі-рі, уже звикнувши знаходити щовечора на тому дереві м’ясо в один і той же час, прилетіли знову і тепер ласують, вдоволено каркаючи.

Чунги, звичайно, не знають, що м’ясо, яке вони лишають для білого світила, з’їдають крі-рі. Вони чують каркання, що долинає з дерева, але ж подібне каркання їм доводилось чути не раз і всюди.

Біле світило ще не зайшло зовсім, поми й маленькі чунги ще не скінчили своєї молитовної гри, а звідкись з лісу, з-за хиж, долинає гавкання. «Гав, гав, гав!» чути з лісу, і поми й маленькі чунги починають радісно кричати.

Слідом за гавканням чути й ритмічний, мелодійний спів багатьох голосів:

— Хан-ка-хаа, хан-ка-хаа, хан-ка-хаа!

Це повертаються чунги-мисливці, і це їхня перша пісня, яка відзначає такт їхніх кроків і свідчить про багату здобич та вдале полювання.

З лісу вискакують ла-ї й біжать до хиж, радісно махаючи хвостами. Слідом за ними виходять і чунги, на чолі з двома близнятами. Вони несуть забитих мо-ка і теп-тепа. Ідуть і в такт приспівують, а поми й маленькі чунги з радісними криками біжать їм назустріч:

— А-ян-кхаа! А-ян-кхаа!

Вони обступають мисливців, кричать і підстрибують, і всі разом ідуть до вогнища, яке горить посередині сельбища. Поми одразу починають метушитися й беруться крем’яними ножами обдирати теп-тепа й мо-ка, а чунги-мисливці йдуть до річки напитися води. Вони спиняються на березі й спрямовують свої погляди на протилежний берег. Давно вже вабить їх той берег, дуже давно! Може, на тому боці більше тварин, може, там смачніші плоди…

Та як перебратися через ріку, якщо вона така широка й глибока? Для цього треба б мати крила, як крі-рі…

Але ні! Хоча в них і немає крил крі-рі, вони дістануться на той берег, вони знайдуть спосіб, як це зробити. Бо вони вже люди, перші люди на землі, і їхнім можливостям немає й не може бути меж…

ДИМИТР АНГЕЛОВ
(Біографічна довідка)

Димитр Ангелов, відомий болгарський письменник, народився 1904 р. в с. Блаштениця, Радомирської околії в сім’ї учителя. Закінчивши місцеву початкову школу, Ангелов продовжує навчання у Кгостендільській гімназії, а 1925 р. вступає до Софійського університету на філософсько-педагогічний факультет.

У ті роки в Болгарії раз по раз виникають робітничі страйки. Ангелов бере в них активну участь, і за це його кілька раз виключають з гімназії. В університеті майбутній письменник рішуче виступає проти фашистських організацій серед студентства, висловлює незадоволення існуючим у країні буржуазним ладом.

По закінченню університету Ангелов починає учительську діяльність, працює у різних містечках та селах Болгарії.

1943 р. фашистські власті позбавляють його права викладати в болгарській школі за те, що він комуніст, і Ангелов незабаром вступає до партизанського загону ім. Георгія Димитрова, що діяв поблизу Старої Загори, бере участь у його бойових операціях.

Після встановлення в Болгарії народно-демократичної влади Ангелов працює спочатку обласним інспектором народної освіти, потім на кіностудії, в гімназії, у видавництві «Народна култура».

Писати Ангелов почав ще в школі. Першими його літературними спробами були вірші та оповідання, а 1927