Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Вона з вашим дідом поїхала туди на медовий місяць.

Мені ніколи не спадало на думку, що вони провели медовий місяць там. Дідусь помер ще до того, як я народилася, а бабуся здавалася вічною. — Я поняття не мала. Ви коли-небудь…

— Мінус одна хвилина двадцять п’ять секунд. Наша дошка статусу вказує, що третя стадія повністю завершена.

Зараз усі почнуть швидко рухатися, і я не хотіла, щоб вона щось пропустила. Нічні запуски були вражаючими.

— Тут є кілька місць. — Я повела тітку Естер до розкладних крісел, встановлених на даху.

— Мінус шістдесят секунд. Ренді Клірі щойно повідомив: "Зворотний відлік пройшов дуже плавно". Ми пройшли п'ятдесят другу секунду. Подача електроенергії завершена. Наразі ми працюємо на внутрішньому живленні від ракети-носія. Сорок секунд до набору висоти. Усі резервуари другої ступені під тиском. Тридцять п’ять секунд. Ми все ще йдемо з тридцятьма секундами і чекаємо. Космонавти повідомляють: Усе добре. Мінус двадцять п’ять секунд.

Щоки тітки Естер розцвіли трояндами хвилювання, і вона осіла у своєму кріслі, як нетерпляча дитина. Воістину, вона була не набагато більша за дитину. Все життя вона була маленькою жінкою, але я клянусь, що вона стала на чотири сантиметри нижча, ніж до Метеорита.

— Мінус двадцять секунд. Мінус п’ятнадцять секунд, наведення — внутрішнє. Дванадцять, одинадцять, десять, дев'ять, послідовність займання починається…

— … вісім, сім, шість… — Ми приєдналися до зворотного відліку з усіма іншими на даху, і мій живіт зв’язався у тугу кулю.

— … п'ять, чотири, три…

Кожного разу, коли ми запускали ракету, я хвилювалася, що запуск не вдасться. І ми будемо спостерігати за трьома космонавтами, загубленими в масованому вибуху.

— … два, один, нуль. Усі двигуни працюють.

Вдалині основа ракети проросла яскравим жовто-білим вогнем успішного займання. Ракета мовчки піднімалася на подушці полум'я. Ніч навколо нас посвітліла, як вдень.

— Знімайте. У нас є підйом.

Поруч зі мною тітка Естер піднялася на ноги, склавши руки перед грудьми. Світло ракети відбивалося від її світлих очей, ніби вогонь її душі виходив, щоб штовхнути ракету в небо.

Тоді нас вдарив звук, сильний гул, який відчувався більше тілом, ніж слухом. Сила хвиль билася об мої груди. Що за міць, як їздити на цьому звукові і люті? Я затамувала подих, молячись, щоб ракета продовжувала рухатися. Заграва вогню підштовхувала ракету швидше і вище в повітря, поки вона не зникла в хмарному покриві і не залишила нас лише з мандрівним сяйвом, яке згасло, повернувши ніч назад.

Тітка Естер повернулася до мене і схопила обидві мої руки.

— Дякую.

— Чому?

— Я ніколи не думала, що побачу таке. Я не знала, чому ти хочеш бути космонавтом, або чим це насправді є, але зараз… — Вона глянула на хмари, за якими зникав слід ракети. — Ти повинна.

Після того, як моя сім'я поїхала, я знову повернулася до обчислень. Це звучить так, ніби мені не подобалося більше їх робити. Просто, провівши місяць у підготовці до тестувань, а потім на п’ять днів занурившись у спробу стати космонавтом, важко було повертатися до чогось такого буденного.

Це правда, що я все ще допомагала проекту, але я хотіла полетіти в космос. Те, що Хелен відсіяли, теж мало наслідки. Вона відійшла від своєї звичної показної бадьорості, але вона, Іда та Імоген перестали приходити до клубу 99-х. Вони використовували свій вільний час для нальоту годин на реактивних літаках.

Абсурдна річ у цій вимозі полягала в тому, що космонавти так не літали. Звичайно, їм доводилося злітати у космос, але Чак Єгер назвав цю вимогу "спам у консервній банці". Більшість систем були автоматизовані.

На шляху до Місяця це було б інакше, але навіть там це не виглядало би як політ у літаку.

Тим часом ракета "Сіріус", двигуни якої сконструював Бублес, була готова до випробування на запуск. Усі статичні випробування не зараховувались, поки ми не піднімемо її у повітря.

Я стукнула аркушами з обчисленою траєкторією до столу, щоб вирівняти їх разом і засунула у папку.

— Я зараз повернуся. Треба віднести це Бублесові.

Басіра підняла голову зі свого столу з посмішкою.

— О… хай він прийде за ними сам. Він такий чарівний.

— Ви повинні запросити його на побачення. — Я відсунула крісло назад і встала.

Вона зайшлася сміхом.

— Я майже впевнена, що він хоче мене запросити.

— Це означає, що він розуміє, що комп'ютерщики — це жінки.

— Чоловік, який просить "комп’ютер", цього не знає? — вона фиркнула і повернулася до своїх сторінок. — Будь ласка. Я просто думаю, що він не знає, що з нами робити.

— Ось чому ви повинні йому показати… — Я підморгнула і попрямувала до дверей. — Сказати йому, що ви про нього питали?

— Не смій! — Вона кинула у мене згорнутою кулькою паперу і помилково вдарила Міртл. Що змусило усю кімнату захихикати.

Ще сміючись, я попрямувала вниз по залу до інженерного крила. Практичні лабораторії, в яких зазвичай працювали "бублеси", були в іншій будівлі від нас, оскільки у них, як правило, весь час щось вибухало. Дякувати небесам за трубчасті бетонні проходи, які з'єднували наші будівлі. В іншому випадку мені довелося би вийти на спеку, щоб віднести звіт.

Я відчинила двері на сходи.

Поверхом нижче перервалася якась розмова.

— … кажу вам, що все добре —…ш-шш.

Цей шум відлунював на сходовій клітці. Щоб визначити голос, знадобилася якась секунда, тільки тому, що я ніколи не чула, щоб звук Стетсона