Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

— Як щодо тебе? Сьогодні я ще нічого не чув про тестування.

— М-м… — Під подушкою світ був теплим і мав придушене світло щільного хмарного покриву. Обмежена видимість мене цілком влаштовувала. Я провела останні п’ять днів, випробовуючись по кожній осі, яку вони могли придумати, і деякі з них, про які я не знала, існували.

— Центрифуга була веселою штукою.

— Ха! Ти єдина людина, яку я знаю, хто сказав би так однозначно.

Я підштовхнула подушку вгору, щоб показати йому язика.

— Будь-яка ідея, коли будуть результати тестування?

Він похитав головою і підняв мою ногу трохи вище.

— Не моя область. Мене більше хвилює здоров'я та мораль… — Натаніель нахилився, його волосся впало на лоба, і взяв мій великий палець ноги у рот. Його зуби покусали кінчик, а моя спина вигнулася, коли він закінчив. — … конкретних кандидатів.

— Я бачу. — Відводячи ногу назад, я ковзнула нею по його грудях, щоб знайти місце, де зустрічалися його стегна. — А які критерії вашого кандидата? Крім його вміння поводитися, знаходячись в кріслі центрифуги, звичайно.

Стегна Натаніеля зігнулися, щоб відповідати моєму тиску, і на мить його очі заплющилися. Повільна посмішка виповзла на його обличчя, коли він нахилився вперед. — Добре… Очевидно, що центрифуга вказує на здатність працювати із порушеним кровотоком, що… ах… необхідне пілоту.

— Ось чому жінки здатні впоратися з вищим G, ніж чоловіки? — Я продовжила вгору лінію його стегна. — Які ще кваліфікації має ваш кандидат?

Ліжко скрипнуло під нами, коли Натаніель переніс вагу на коліна.

— Критично важливо, щоб відповідні кандидати мали досвід щодо ракетної зброї.

— Який тип досвіду? Чи повинна я продемонструвати свій досвід, щоб ракета була заповнена і готова до запуску? — Під моїми руками його тіло здавалося надто наповнене теплом. Його сорочка згорнулася над моїми руками, коли я знайшла шлях до його пояса.

Натаніель нахилився, його дихання було гарячим проти моєї щоки.

— Це було б прийнятно.

— Прийнятно! — Я обвела ноги навколо його талії і потягнула його на себе. — Я планую бути відмінним пілотом.

Д-Р КІНГ ОЧОЛИТЬ НЕГРИТЯНСЬКИЙ ПОХІД

15 000 негрів з південних штатів їдуть до столиці, щоб відзначити 4-ий рік законопректу про школи.

Монтгомері, AL, 18 травня 1957 р. — На наступному тижні молодий негритянський міністр проведе паломництво до Меморіалу Метеорита у місті Канзас, щоб відзначити четверту річницю розпорядження Верховного Суду про десегрегацію шкіл.

Був ранок суботи, і ми всі разом поїхали до синагоги. Кілька разів під час служби мені доводилося прикладати хустинку до очей, бо я дивилася на тітку Естер поруч зі мною і наполовину очікувала побачити бабусю з іншого боку, і маму та тата позаду мене. Я була дуже рада, що вона повернулася, але вона принесла з собою привидів.

Натаніель не міг приєднатися до нас, тому що це був день запуску. З моменту катастрофи Оріона-27 він не пропустив жодного запуску. Ракети все ще час від часу вибухали, коли проходили тестування, але це були лише колонки даних телеметрії.

Того вечора ми всі перейшли до контрольного залу, щоб спостерігати запуск. Це було пілотоване судно, яке прямувало до орбітальної платформи. Я кажу — платформи, — але вона була більше схожа формою на пончик, ніж на щось плоске, що обертається, щоб створити невелику штучну гравітацію.

Ніч була теплою, і тіла хмар відбивали вогні стартової вежі назад до Землі в натрієво-помаранчевій імлі. Навіс давав якесь укриття на даху, але вітер ковзав під нього і холодив піт на моїй потилиці. Я ще не звикла до тепла надворі.

Гучномовці акцентували нашу увагу під час відліку.

Черговий офіцер з державних справ продовжував коментувати запуск для глядачів як в МАС, так і слухачів по радіо.

— Мінус чотири хвилини п’ятнадцять секунд. Тепер керівник запуску повідомив командира ракети, що вони йдуть на запуск.

Можливо з потеплінням погоди люди почнуть приходити на оглядовий майданчик раніше. Ми прагнули почекати ці чотири хвилини, хоч було занадто холодно, навіть влітку.

— Три хвилини, сорок п’ять секунд. Остаточне переривання перевірки між декількома ключовими групами запуску тут, в центрі управління, та космонавтами. Менеджер операцій по запуску побажав екіпажу "Удачі та Бога".

Тітка Естер звідкись витягнула пофарбоване віяло і створила власний мініатюрний вітерець.

Я посміхнулася їй.

— Який прекрасний витвір.

Тітка Естер ніби передчувала моє питання, розмахуючи ним по колу.

— Мені його подарувала Роза. Я не думала хапати його, коли ми виходили з дому, але воно завжди лежало у її в сумці.

— Три хвилини, двадцять п’ять секунд і відлік; ми все ще можемо зупинитися. Ми підійдемо до автоматичної послідовності приблизно через десять-п’ятнадцять секунд. У цей час…

— Дійсно? — Спогади про сидіння на передньому ганку з лимонадом, і бабуся, що розмішувала повітря своїм віялом, торкнулися мого розуму. — Воно красиве.

— Вона купила його в Іспанії!

— Мінус дві хвилини, сорок п’ять секунд і підрахунок. Члени групи запуску тут, в центрі управління, стежать за низкою параметрів, які ми називаємо значеннями червоної лінії.

Гершель пішов вперед з Томмі і притулився до перил на дальному боці майданчика. Внизу мій племінник познайомився з сином Бенкоскі, Максом, з яким я робила ракети-поштовхи. Вони швидко стали друзями.

Я посміхнулася тітці, не знаючи, чи це справжня історія чи її плямиста пам’ять. — Бабуся…