Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

кімнати увійшов елегантно одягнений джентльмен у чорному, гаптованому сріблом камзолі. Його смагляве, з правильними рисами обличчя було старанно поголене. На комір з тонких мережив спадали кучері чорного парика. У правій руці джентльмен тримав чорного крислатого капелюха з плюмажем із червоного страусового пір’я, а в лівій — тростину з чорного дерева. Підв’язки з пишними бантами зі стрічок підтримували його шовкові панчохи. Чорні розетки на черевиках були майстерно оздоблені золотом.

На мить де Рівароль не впізнав його. Блад помолодшав років на десять, ніж був учора. Але яскраві та гострі блакитні очі під рівними чорними бровами не можна було забути, вони доводили, що перед ним саме той, про кого щойно доповідали. Почуття власної гідності остаточно повернулося до Блада, і навіть зовнішністю він хотів підкреслити, що розмовлятиме з бароном як рівний з рівним.

— Я прийшов геть невчасно, — чемно вибачився Блад. — Перепрошую. Але справа не може зачекати. Це стосується, мосьє де Кюссі, капітана Волверстона з «Лахезіс», якого ви помістили під арешт.

— Це зроблено за моїм наказом, — вихопився де Рівароль.

— За вашим!? Але я думав, що мосьє де Кюссі губернатор Еспаньйоли.

— Поки я тут, мосьє, я верховна влада. І ви повинні добре це зрозуміти.

— Чудово. Але вам, очевидно, невідомо, що тут сталася помилка.

— Як ви сказали? Помилка?

— Так, я кажу про помилку. Відверто кажучи, я вжив занадто пристойне слово. Але воно в якійсь мірі доцільне, бо позбавляє нас зайвих суперечок. Ваші люди, мосьє де Рівароль, заарештували не того, кого слід. Винен французький офіцер, який поводився нахабно і задирливо, а затримали Волверстона. Прошу негайно скасувати ваше розпорядження.

Яструбине обличчя де Рівароля запалало червоним. Він витріщив свої темні очі.

— Сер, ви... ви знахабніли! Ваше нахабство нестерпне! — зарепетував він, затинаючись, хоча взагалі і вмів опановувати себе.

— Мосьє бароне, ви марнуєте слова. Ми з вами в Новому Світі, і зветься він так не випадково. Тут усе нове для людини, що виросла серед забобонів Старого Світу. У вас, звичайно, ще не було часу зрозуміти всю його новизну, тому я й не звертаю уваги на образливі слова, які ви щойно тут виголошували. Однак справедливість залишається однаковим поняттям і в Новому Світі, і в Старому Світі. У даному разі справедливість вимагає звільнення мого офіцера і покарання вашого. Я уклінно прошу вас задовольнити моє клопотання.

— Уклінно? — зневажливо пирхнув розгніваний барон.

— З крайньою покірністю, генерале. Але водночас хочу нагадати, мосьє барон, що за мною вісімсот піратів, а у вас тільки п’ятсот солдатів. Пан де Кюссі підтвердить, що один пірат у бою вартий трьох солдатів. Я цілком одвертий з вами, бароне, щоб не марнувати часу і не ображати один одного. Або ви негайно звільните капітана Волверстона, або ми будемо змушені звільнити його самі. Наслідки можуть бути жахливими, і це на вашому сумлінні, бароне. Ви тут найвища влада. Слово за вами.

Де Рівароль зблід, і губи його посиніли. За все його життя ще ніхто не розмовляв з ним так сміливо й зухвало. Але він визнав за краще стриматись.

— Буду вдячний, якщо ви почекаєте в передпокої. Я хочу переговорити з мосьє де Кюссі й повідомлю вас про моє рішення.

Тільки-но за капітаном зачинилися двері, вся злість барона обернулась проти де Кюссі.

— Так ось яких людей ви взяли на службу короля! Людей, які повинні служити мені, — людей, які не служать, а диктують мені умови, до того ж перед виконанням завдання, заради якого я прибув сюди з Франції! Яке пояснення ви можете мені дати, пане де Кюссі? Так от знайте: я незадоволений вами. Ба більше, та ви й самі це бачите — я просто обурений.

Обличчя де Кюссі витяглося, а сам він випростався й гордовито промовив:

— Вам не дають права докоряти мені ані ваш ранг, сер, ані ті факти, якими ви оперуєте. Я завербував до вас на службу саме тих, кого ви просили. І не моя провина, що ви не вмієте поводитися з ними. Як вам уже говорив капітан Блад, ви перебуваєте в Новому Світі.

— Так, так! — злорадно посміхнувся де Рівароль. — Ви, бачу, не тільки даєте пояснення, а ще й насмілились доводити, що я ж сам і винен! Мені подобається ваша відвага! Але досить! Ви кажете, що в Новому Світі нові й звичаї? Хай так, але з часом я змушу цей Новий Світ пристосуватися до мене! — У голосі барона зазвучала погроза. — На жаль, я змушений приймати все таким, як є. І ви, мосьє, знаючи варварські порядки Нового Світу, порадите, спираючись на свій досвід, що нам робити.

— Бароне! Арешт капітана буканьєрів був безглуздям. Тримати його під арештом і далі стане божевіллям. У нас замало солдатів, щоб відповісти силою на силу.

— У такому разі, мосьє, може, ви скажете мені, що ж нам робити далі? Виходить, мені доведеться підкоритися диктату цього капітана Блада? Виходить, операція, яку ми намітили, буде проводитися так, як він захоче? Чи повинен я, представник короля Франції в Америці, бути весь час у цілковитій залежності від цих негідників?

— О ні, в жодному разі. У жодному разі! Я вербую добровольців тут, на острові Еспаньйола, і набираю загін чорношкірих. Я розрахував, що, коли все буде зроблено, ми будемо мати силу до тисячі чоловік без піратів.

— Чому б тоді нам зараз же не відмовитись від їхніх послуг?

— Тому що вони завтра будуть вістрям тієї зброї, яку ми викуємо. У військових діях того типу, що ми плануємо, вони більш досвідчені, і те, що сказав Блад, не є перебільшенням. Один пірату бою справді вартий трьох солдатів. А після завершення мого задуму у нас буде досить сил, щоб тримати піратів у руках. Хочу нагадати, що в них тверді поняття про честь. Вони точно дотримуватимуться умов і зовсім не завдадуть нам неприємностей,