Крістофер Паоліні - Ерагон

Та невдовзі почало сутеніти, і чужинці сховалися в густому лісі, продовжуючи просуватись у потрібному напрямку. Здавалося, їх нічим не можна було зупинити. Здалеку лунало виття тутешніх хижаків, які виходили на вечірнє полювання, приваблені незвичним рухом у їхньому царстві.

— І де ж цей клятий водоспад? — роззирався навсібіч Ерагон. — Ельфійка довго не протягне…

— Ти вже зробив свій вибір, залишившись із Мертагом і не відвізши її до варденів, — нагадала Сапфіра. — Тому сиди спокійно, у мене вже спина болить від твого гоцання.

— Гаразд, тоді повертаймося, — наказав юнак.

Вони приземлились на березі річки. Неподалік було чути рев водоспаду. За мить із лісу з’явився Мертаг, ведучи за собою коней.

— Я чув, як ви скидали каміння, — посміхнувся він. — Невже допомогло?

— Де там! Це не зупинило ургалів, — відповів Ерагон. — Як дівчина?

— Жива, — озирнувся юнак. — А ти знайшов для мене вихід з долини?

— Ні, було надто темно, — спробував виправдатись приятель. — Я нічого не побачив…

— Ти хочеш сказати, що мені доведеться піти з тобою до варденів? — вигукнув Мертаг. — Як ти міг, друже? Як ти міг загнати мене в глухий кут?

— Я навіть не мав часу про це подумати, адже ургали були так близько! — образився вершник.

Мертаг спересердя тільки сплюнув і різко відвернувся.

— Ви ще довго? — озвався дракон. — Вороги вже на підході!

— Зачекай! — відмахнувся Ерагон, підійшовши до приятеля: — Послухай, Мертагу! Якщо ти обираєш життя, то мусиш поїхати з нами до варденів. Але я не хочу, аби там ти опинився в небезпеці. Тому скажи, що ти приховуєш? Чому ти боїшся з’явитися їм на очі?

Запала тривала мовчанка, під час якої було чутно, як ургали продираються крізь хащі. А потім Мертаг сказав:

— Добре, слухай… Я… Я син Морзана, перший і останній із Форсворнів.

Жахлива дилема

Почувши таке, Ерагон утратив дар мови. Слова приятеля не вкладались у його голові. Морзан! Людина, яка зрадила вершників, залишившись найпідступнішим слугою Галбаторікса! Він не міг повірити власним вухам…

— Будь обережний! — озвалась Сапфіра. — Якщо це правда, то він володіє магією.

— Ти справді його син? — спитав Ерагон, непомітно взявшись за меч і намагаючись зрозуміти, чи його напарник часом не шпигун.

— Це сталося не з моєї волі! — страдницьки вигукнув той, здираючи з себе сорочку. — Дивись!

На його спині був жахливий шрам.

— Бачиш? — спитав Мертаг, важко дихаючи. — Він у мене змалечку, від трьох років. П’яний батько пожбурив у мене меча, уявляєш? До речі, того самого, що оце зараз у тебе за спиною. Тоді мені пощастило, я вижив. Але імперія… Гадаєш, після того я міг залишитись її вірним слугою?

— Твого батька вбили, — обережно сказав Ерагон.

— Так, я знаю, це зробив Бром, — зиркнув на приятеля хлопець, одягаючи сорочку.

— Гаразд, зараз у нас нема часу про це говорити, — сказав Ерагон. — Ургали вже зовсім близько. Тікаймо!

Друзі помчали берегом річки в бік невидимого водоспаду. Сапфіра підтюпцем бігла поруч.

— Ти можеш летіти, — крикнув їй Ерагон.

— Я не залишу тебе наодинці з ним, — почув він тверду відповідь.

— У твою історію важко повірити, — озвався Ерагон до приятеля. — Ти часом не брешеш?

— Навіщо це мені? — спитав той. — Але як не віриш, вардени швидко тебе переконають.

— А може, ти служиш імперії? — не вгавав Ерагон. — Може, ти хочеш допомогти ургалам схопити нас або вивести їх на варденів… Звідки мені знати?

— Я не служу імперії, — стомлено сказав Мертаг. — Зрозуміло? Чому б я тоді звільняв тебе з в’язниці? І до варденів я не піду, бо знаю, що вони зі мною зроблять. Краще вже приєднатися до ургалів. Чи не так?

— Годі блазнювати, — урвав його Ерагон, почувши звук бойового ріжка ургалів.

Лісові хащі несподівано скінчилися, а перед нашими втікачами розмірено зашумів водоспад, перекриваючи решту нічних звуків.

— Підійдемо ближче? — тихо спитав Мертаг.

— Так, — похмуро кивнув Ерагон, рушаючи вперед.

Тієї ж миті прибережні кущі затріщали, й на галявину перед водоспадом висипали ургали. Один із них заревів і тицьнув рукою на дракона. Решта розділилася й кинулась навперейми втікачам, обходячи їх із двох боків.

— Мерщій! — гукнув Мертаг, вихоплюючи меча й підганяючи коней. Сапфіра, здійнявшись у повітря, помчала назустріч нападникам.

— Ні! — закричав Ерагон, але йому вже не залишалося нічого іншого, як бігти слідом за приятелем, рятуючи ельфійку.

Сапфіра з диким ревінням кинулась на ургалів, які спробували оточити розлюченого дракона, але для цього виявилось замало місця. Тим часом дракон схопив одного з нападників і, розідравши навпіл, кинув ворогам під ноги. Утім, це їх не зупинило, і ціла злива ворожих стріл посипалась на Сапфіру. Час від часу вони влучали в незахищені лускою місця.

Чуючи ревіння дракона й хрускіт, із яким ламалися ворожі кістки, Ерагон раз по раз озирався, і йому страшенно кортіло й собі кинутись у бійку. Але ургали, що бігли за хлопцями, вже наближались. Трохи перегодом Ерагон почув плюскіт води й зрозумів, що це Сапфіра стрибнула в озеро. Вона пропливла під водою чималу відстань, випередила переслідувачів і випірнула на іншому березі, відгородивши від них Ерагона. Заскочені зненацька, нападники на мить заклякли, але потім знову схопилися за списи, люто кинувшись на дракона.

«Я спробую їх затримати, — подумки гукнула Сапфіра Ерагонові. — Тільки не барися, бо мене надовго не вистачить».

Оглянувшись на дракона, якого вже зусібіч оточили лучники, Ерагон шкопиртнув і, якби не Мертаг, що підтримав його під руку, шубовснув би у воду. Тим часом водоспад був уже недалечко, його гуркіт стояв у вухах, забивав дихання й паморочив голову. Але ургали таки зуміли прорвати Сапфірину оборону й знову наближались.

— І що тепер? — спитався Мертаг, оцінивши ситуацію.

— Не знаю. Дай подумати! — відповів Ерагон, згадуючи поради ельфійки. У відчаї він схопив каменюку й пожбурив її в скелю біля водоспаду, крикнувши:

— Ай вар ден абр ду Шуртугалс гата ванта!

Нічого не сталося. Юнак іще кілька разів вигукував закляття, але все було марно.

— Ми в пастці… — розвернувся він до приятеля.

У цю мить позаду несподівано випірнула Сапфіра. Вона стрибнула до хлопців і приготувалася до бою.

— Стережись! — гукнув дракон, роззявивши величезну пащеку. Ерагон озирнувся й побачив ватажка ургалів, який біг до них, піднявши над головою спис. Та важкий меч Мертага випередив його й увійшов просто в груди нападникові. Той, захлинаючись кров’ю, упав на пісок, наче сніп. І хлопець миттю повернув собі зброю, готуючись зустріти нових ворогів.

— Джиєрда тейра калфіс! — зібравши рештки сил, вигукнув Ерагон. Десяток найближчих ургалів упали на землю, вражені магічною силою. Але решта, переступивши через тіла своїх товаришів,