Роберто Сав'яно - Ґоморра

потім цю суміш сховати в умбрійській глибинці. Така «переробка» відходів дає експонентний прибуток на кожній своїй стадії. Приховати токсичний вміст — це ще не все: можна добряче заробити, якщо перетворити отруйні речовини на добриво і продати його. Чотири гектари землі на узбережжі побіля Молізе були оброблені добривами, отриманими з відходів шкіряних заводів; у результаті було виявлено дев’ять тонн зерна з підвищеним вмістом хрому. Нелегальні «утилізатори» зупинили свій вибір на узбережжі Молізе — ділянці між Термолі та Кампомаріно, — щоб незаконно скидати там небезпечні та спеціальні відходи компаній з північної Італії. Але згідно з даними останніх розслідувань, здійснених прокуратурою міста Санта-Марія-Капуа-Ветере, справжнім центром накопичення є Венето, на якому нелегальні перевізники сміття заробляли роками. Ливарні заводи на півночі бездумно позбувалися окалини, змішуючи її з компостом, використовуваним у подальшому для удобрення фермерських полів.

Посередники з Кампанії часто використовують кланівські зв’язки та маршрути наркоторгівлі, щоб відкрити нові території для звалищ, нові порожнини, які можна було б перетворити на могильники. Під час операції «Мідас» у

2003 році виявили, що нелегальні утилізатори відходів уже почали налагоджувати контакти з Албанією та Коста-Рикою. Втім, усі канали зараз відкриті: на схід до Румунії, де казалезці володіють сотнями гектарів землі; до Африки — Мозамбіку, Сомалі та Нігерії, де клани завжди користувалися підтримкою та мали надійних представників. Під час страхітливого цунамі 2004 року я пережив невеличке потрясіння, забачивши напружені й стурбовані обличчя колег Франко. Уздрівши телерепортаж про цю подію, вони відразу ж зблідли, наче в районі природної катастрофи опинилися під загрозою їхні дружини, коханки або діти. Насправді ж загроза нависла над дечим набагато ціннішим: над їхнім бізнесом. Після того, як спала спричинена цунамі хвиля, на пляжах Сомалі, між Оббією та Варшейком, було знайдено сотні діжок з небезпечними або радіоактивними відходами. Увага масмедіа загрожувала перепинити нові угоди посередників та назавжди закрити для них цей регіон. Але небезпеку було негайно усунуто. Благочинна кампанія допомоги біженцям відвернула увагу репортерів від діжок з отрутою, що плавали посеред мерців. Навіть океан перетворився на місце безперервного захоронення відходів. Дедалі частіше нелегальні утилізатори наповнюють трюми кораблів відходами, а потім симулюють катастрофу, яка призводить до загибелі судна. І заробляють на цьому двічі: страхові компанії покривають вартість потонулого судна, а відходи зникають в морських глибинах.

Клани примудряються знайти вільне місце для відходів, зате регіональна адміністрація Кампанії, вже десять років керована нетутешньою комісією через небезпеку проникнення Каморри, не мала змоги утилізувати сміття з підвідомчої їй території. Тоді як відходи з усіх куточків Італії знаходили шлях до Кампанії, сміття з самої Кампанії вивозилося до Німеччини за розцінками, що в п’ятдесят разів перевищували розцінки, пропоновані кланами своїм клієнтам. Розслідування свідчать, що в одному лише неапольському районі з вісімнадцяти утилізаційних фірм п’ятнадцять напряму пов’язані з кланами.

Південь буквально затоплений сміттям, і, здається, цю проблему розв’язати неможливо. Роками відходи перетворювали на «екологічні тюки» — величезні куби подрібненого сміття в білій обгортці. На утилізацію вже накопичених екотюків пішло б шістдесят п’ять років. Єдине з пропонованих рішень цієї проблеми — це спалювання. Але коли таке рішення запропонували втілити в місті Ачерра, то одна лише ідея побудови сміттєспалювального заводу викликала шалений спротив. Клани ж налаштовані стосовно спалювання сміття неоднозначно. З одного боку, вони виступають проти, оскільки продовжують наживатися на незаконній утилізації, а той надзвичайний стан, що панує в сфері збирання та утилізації сміття, дозволяє їм спекулювати землями для захоронення екотюків, бо вони ж самі ці землі й орендують. Однак клани готові виступити субпідрядниками в будівництві та експлуатації сміттєспалювального заводу, якщо на його спорудження влада дасть добро. Та хоча юристи іще не дійшли якогось конкретного висновку, люди вже свій висновок зробили. Вони налякані, знервовані і пригнічені. Місцеві мешканці бояться, що коли сміттєспалювальні установки потраплять до рук кланів, то вони перетворяться на печі, де вдень і вночі спалюватимуть сміття з усієї Італії, і що всі гарантії екологічної безпеки будуть зведені нанівець через спалення отруйних речовин. Тисячі людей піднімаються по тривозі кожного разу, коли стає відомо про розпорядження знову відкрити старе закрите звалище. Боячись, що токсичні відходи під виглядом звичайного сміття почнуть прибувати звідусіль, місцеві мешканці налаштовані стояти до кінця, аніж допустити перетворення їхнього рідного міста на неконтрольоване хаотичне звалище. Коли в лютому 2005 року регіональний комісар спробував наново відкрити звалище в Бассо-дель-Ольмо побіля Салерно, місцеві мешканці моментально створили пікети, щоб перекрити дорогу і не пустити вантажівки до звалища. Вони організували безперервну неустанну оборону — будь-якою ціною. Тридцятирічний Карміне Юоріо помер від переохолодження, стоячи на варті однієї надзвичайно холодної ночі. Коли вранці прийшли люди, щоб його розбудити, його борода була вкрита інеєм, а губи посиніли. Він помер принаймні години за три до їхнього приходу.

Для місцевих мешканців образ звалища, ями чи кар’єра дедалі більше стає конкретним та виразно видимим синонімом смертельної небезпеки. Трикутник Джуліано-Вілларікка-Квальяно побіля Неаполя стали називати «Країною вогнищ». Тридцять дев’ять звалищ, з яких двадцять сім містять небезпечні відходи. Це — район, де обсяг звалищ зростає на 30 відсотків щорічно. Коли ж звалище починає переповнюватися, то сміття підпалюють. Метод надійний і перевірений. Найкращі в цьому — циганські хлопчаки. Клани платять їм по 50 євро за кожну спалену купу. Технологія проста. Вони обкручують кожен пагорб сміття відеокасетними стрічками, поливають їх спиртом та бензином, скручують кінці стрічок так, щоб вийшов один довжелезний бікфордів шнур, а потім відходять і підпалюють його сигаретною запальничкою. Через кілька секунд спалахує цілий ліс вогнів, неначе вибухнули напалмові бомби. В ці вогнища підпалювачі підкидають залишки ливарного виробництва, клей та відпрацьовані нафтопродукти. Густий чорний дим та полум’я забруднюють діоксином кожен квадратний дюйм землі. Місцеве сільське господарство, яке колись експортувало фрукти та овочі аж до Скандинавії, знаходиться в стані занепаду. Але ця екологічна катастрофа та шалена лють фермерів уже вкотре знову йде на руку Каморрі: сповнені відчаю фермери продають свої поля, і у кланів з’являється можливість придбати ще одну ділянку під звалище за низьку, дуже низьку ціну. А тим часом багато людей помирає від злоякісних пухлин. Відбувається повільне й тихе масове вбивство, яке важко зафіксувати і прослідкувати, бо ті, хто хоче жити якомога довше, тікають до шпиталів на півночі країни. Італійський інститут здоров’я неодноразово сповіщав, що в містах провінції Кампанія, де розміщені великі звалища токсичних відходів, смертність від раку зросла за останні роки на 21 відсоток. Легені починають гноїтися, трахея червоніє, і комп’ютерна томографія в шпиталі показує чорні цятки, які є