Франц Кафка - Процес

допомогти матері, але батько не здавався. Він ще глибше вгрузав у своє крісло. Аж коли обидві жінки, мати і сестра, хапали його попід руки, він розплющував очі і казав: «Ось таке моє життя. Такий у мене спокій на старості літ». І, спираючись на обох жінок, він підводився, важко, ніби це йому доводилося нести непосильну ношу, давав жінкам довести себе до дверей, там кивав головою, щоб вони йшли геть, і продовжував подальший шлях уже самостійно, поки мати і сестра поспіхом кидали свої заняття, мати – шиття, а сестра – перо, щоб побігти за батьком і допомогти йому лягти спати. Хто у цій запрацьованій і перевтомленій родині мав би час, щоб подбати про Ґреґора і дати йому щось більше, ніж найнеобхідніше? Витрати на домашнє господарство постійно скорочувалися; служницю довелося звільнити, щоранку і щовечора приходила велетенська кістлява жінка з білою шапкою волосся довкола голови, щоб виконувати найважчу роботу; усе інше робила мати попри те, що і так багато працювала як швачка. Довелося навіть продати прикраси, які мати і сестра раніше з великою радістю вбирали на свята та інші оказії; про це Ґреґор довідався одного вечора, коли обговорювали, скільки вдалося виручити за коштовності. Всі домашні постійно нарікали, що не можуть виїхати з цього помешкання, яке стало занадто дорогим як на їхні теперішні статки, бо не уявляли, яким чином можна переселити Ґреґора. Але Ґреґор усвідомлював, що переїздові заважала не стільки турбота про нього, бо його у крайньому разі можна було перевезти у дерев’яному ящику з вентиляційними отворами; насправді домашніх від переїзду стримувала повна безнадійність ситуації і думка про те, що з ними трапилося нещастя, якого ніколи не траплялося ні з ким із родичів чи знайомих. Сім’я виконувала все, чого світ вимагає від бідних людей: батько носив сніданки дрібним банківським працівникам, мати сліпла над білизною чужих людей, сестра ходила туди-сюди за прилавком за наказами покупців, але на більше їх не вистачало. І рана на спині Ґреґора починала боліти ще більше, коли мати і сестра, відвівши батька у ліжко, поверталися, покидали роботу, сідали поряд, притулялися щокою до щоки, мати, показуючи рукою на кімнату Ґреґора, промовляла:

– Зачини двері, Ґрето.

І коли Ґреґор знову опинявся у темряві, у кімнаті поряд із ним жінки змішували докупи свої сльози, або застигали непорушно, вдивляючись у стіл очима без сліз.

Дні і ночі Ґреґор проводив майже без сну. Іноді він думав про те, що коли двері відчиняться знову, він, як і раніше, займеться справами сім’ї; у його думках після тривалої паузи знову з’являвся його шеф і управитель, комівояжери і молоді практиканти, тупуватий двірник, двоє-троє друзів із роботи, покоївка одного з провінційних готелів – милий нетривкий спогад, касирка із капелюшної крамниці, за якою він упадав серйозно, але надто мляво – усі вони перемішалися у його спогадах із геть чужими або давно забутими людьми, але замість того, щоб допомогти йому і його родині, всі вони виявлялися недоступними, і він радів, коли вони зникали з його спогадів. А потім він раптом геть втрачав бажання піклуватися про свою сім’ю, відчував лише лють за те, що його так погано доглядають, і хоча він не уявляв, чого б йому хотілося, та і не відчував голоду, однаково планував, як би потрапити до комірчини з продуктами, щоб узяти там все, що йому належиться. Тепер сестра більше не роздумувала довго над тим, що Ґреґорові смакує, а що – ні, вона бігала на роботу вранці і після обіду, тож підсувала йому похапцем під двері ногою першу-ліпшу їжу, яку бачила перед собою, а ввечері змітала все у смітник, не зважаючи на те, чи страву з’їли, чи лише скуштували, чи, як це траплялося переважно, – взагалі не торкалися їжі. Прибирання у кімнаті, яке вона робила щовечора, важко було провести поквапніше. Уздовж стін тягнулися смужки бруду, то тут, то там лежали клубки пилюки і сміття. Спершу Ґреґор забивався в особливо брудні закутки, коли приходила сестра, щоб таким чином викликати у неї докори сумління. Але він міг би лежати там тижнями, це б ніяк не вплинуло на ситуацію; сестра добре бачила сміття і бруд, так само, як і він, але вирішила не чіпати його. Крім того, тепер у ній прокинулася особлива вразливість, і не лише у ній, а і в усіх решта домашніх, і вона хворобливо стежила за тим, щоб прибирання кімнати Ґреґора залишалося лише її обов’язком. Одного разу мати влаштувала у кімнаті Ґреґора генеральне прибирання, на яке їй довелося витратити чимало відер води – така кількість вологи, доречі, не сподобалася Ґреґору, і він, ображений і нерухомий, розтягнувся на дивані, – але кара для матері не забарилася. Увечері сестра зауважила зміни у кімнаті Ґреґора і побігла, страшенно ображена, до вітальні, де розпачливо заридала, попри те, що мати благально витягала їй назустріч руки – батько перелякано скочив зі свого крісла, і вони з матір’ю спершу безпорадно спостерігали за цією істерикою, але потім заметушилися; батько з правого боку докоряв матері за те, що вона не передала прибирання кімнати Ґреґора цілковито сестрі, сестра з лівого боку кричала, що їй, навпаки, ніколи більше не дозволять прибирати у кімнаті брата, а мати тим часом намагалася відтягнути батька у спальню, бо старий уже зовсім нетямився від розгублення і хвилювання; сестра, здригаючись у риданнях, тарабанила кулаками по столі, а Ґреґор голосно сичав від люті, дратуючись, що нікому з них не спало на думку зачинити двері і позбавити його цього галасу. Але навіть якщо замучена роботою сестра не опікувалася більше Ґреґором, як колись, а мати не могла її замінити, Ґреґор не залишався зовсім без нагляду. Адже була ще служниця. Ця стара вдова, яка вистояла найважче у своєму довгому житті завдяки сильному тілу, не відчувала до Ґреґора відрази. Одного разу вона випадково відчинила двері до його кімнати і здивувалася, побачивши Ґреґора; той, хоча ніхто його не ганяв, відразу ж почав квапливо повзати туди-сюди, а служниця продовжувала стояти у проході дверей, склавши руки на грудях. Відтоді вона не забувала щоранку і щовечора прочиняти двері до його кімнати і зазирати всередину. Спершу вона ще кликала його до себе словами, які, мабуть, вважала лагідними: «Ходи-но сюди, гидкий жук!» або «Ви тільки подивіться на цього гівнюка!»

На такі звертання Ґреґор не реагував, залишаючись непорушно лежати на своєму місці, так, ніби дверей і не відчиняли. Краще би цій служниці звеліли щодня прибирати