Salamander - Темні нащадки, Salamander

Аурелія закрила очі, глибоко вдихнувши. Вона знала, що вони мають рацію, але біль у грудях від безпорадності не давав їй спокою.

– Гаразд, – нарешті погодилася вона, дивлячись на Лукаса. – Але якщо щось зміниться, ти мені скажеш.

– Обіцяю, – відповів він, нахиляючись ближче. – Тепер відпочивай.

Даріус повернувся до Каеля, знову зосередившись на його стані. Аурелія закрила очі, намагаючись знайти спокій, але її думки залишалися з Каелем.

Лукас, який все ще стояв поруч, уважно спостерігав за Аурелією. Її поступове відновлення приносило йому полегшення, але водночас не давало спокою одне питання. Його обличчя було сповнене тривоги й нерозуміння.

– Чому вона постраждала? – запитав він, звертаючись до Даріуса. Його голос звучав тихо, але наполегливо. – Що сталося? Я думав, що вона не могла постраждати від отрути.

Даріус, який уже був на межі емоційного виснаження після всього, що сталося, кинув на Лукаса короткий, але гострий погляд.

– Це не отрута, – сказав він сухо, але з певною вагою у голосі. – І зараз не час це обговорювати.

Лукас стиснув губи, намагаючись приховати своє роздратування.
– Але ти ж розумієш, що я маю знати правду, Даріусе. Що тут відбувається?

Даріус затримав погляд на Лукасі, ніби зважуючи, чи варто відповідати. Його голос став холодним, але спокійним:

– Я розповім усе, коли буде безпечно, – коротко відповів він. – Зараз наша головна мета – врятувати Каеля.

Лукас на мить замовк, намагаючись стримати свої емоції. Він глибоко вдихнув і кивнув.

– Добре. Але обіцяй, що не приховаєш нічого, коли настане час.

Даріус кивнув у відповідь, не відводячи погляду.

– Обіцяю.

Лукас відступив убік, його серце все ще було сповнене запитань, але він зрозумів, що зараз найважливіше – зберігати спокій і підтримувати Аурелію. Він повернувся до неї, щоб переконатися, що вона відпочиває, хоча його думки продовжували кружляти навколо того, що приховував Даріус.

Даріус, не гаючи часу, вийшов із шатра, щоб покликати лікаря. Надворі вже починало сутеніти, і табір огортали перші тіні ночі.  Біля входу до шатра стояли Фалкір та Аркас, тримаючи зброю напоготові. Їхні обличчя були зосередженими, а погляди пильними, готовими до будь-якої загрози.

– Щось сталося? – запитав Фалкір, помітивши, як Даріус поспішно вийшов із шатра. Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована напруга.

– Стан Каеля погіршився, – коротко відповів Даріус, не зупиняючись.

– Чи це не пов'язано з отрутою? – додав Аркас, уважно спостерігаючи за виразом обличчя Даріуса.

– Можливо, – кинув Даріус через плече, – але зараз головне, щоб лікар оглянув його.

Даріус швидким кроком підійшов до лікаря, який стояв біля вогнища разом із кількома солдатами.

– Лікарю, потрібна ваша допомога, – звернувся Даріус, намагаючись приховати тривогу в голосі.

Лікар підняв голову, уважно подивився на нього й запитав:

– Що трапилося? 

– Ні, – похитав головою Даріус, – але стан Каеля погіршився. 

Лікар нахмурився, кидаючи короткий погляд на солдатів поруч і жестом покликав двох.

– Візьміть ноші, – наказав він, а потім звернувся до Даріуса: –  Часу втрачати не можна.

Даріус швидко повернувся в бік шатра, а лікар з солдатами рушили слідом. Тіні ночі густішали, і вогонь біля вогнища вже ледве освітлював їхні постаті. Коли вони повернулися до шатра, обличчя лікаря залишалося зосередженим, але в очах читалася впевненість у наступних діях. Даріус дав місце лікарю, який швидко оглянув Каеля.

– Його стан стабільний, але ми не можемо ризикувати, – промовив лікар, обертаючись до Даріуса. – Його необхідно негайно доставити до замку. Там є всі необхідні засоби для повного лікування.

– Ми готові, – коротко відповів Даріус, киваючи в бік солдатів. – Забирайте його.

Аурелія, яка досі лежала на імпровізованому ложі, була надто виснажена, щоб помітити, що відбувається. Її очі залишалися заплющеними, а дихання було важким. Лукас, який сидів поруч, уважно стежив за нею, тримаючи її за руку. Він помітив, як солдати підняли Каеля на ноші, і мовчки кивнув Даріусу.

Даріус підійшов до Лукаса, нахилившись, щоб говорити тихіше.

– Вона ще не готова знати про це, – сказав він. – Ти маєш залишитися з нею і підтримати її. Я особисто подбаю про Каеля.

Лукас кивнув, розуміючи серйозність ситуації.

– Я залишуся. Вона не повинна зараз хвилюватися.

Даріус ще раз глянув на сестру, яка, здавалось, спала, хоча її обличчя виражало тривогу навіть у стані спокою. Він обережно поклав руку на її плече, але вона не відреагувала. Зітхнувши, Даріус випростався і вийшов разом із солдатами, які несли Каеля.

Коли ноші зникли за межами шатра, Лукас залишився поруч із Аурелією. Він відчував, як її пальці слабо тремтіли в його руці. Вона нарешті розплющила очі, поглянула на Лукаса і прошепотіла:

– Що сталося? Я чула голоси...

– Все добре, – м'яко відповів Лукас, стискаючи її руку. – Тобі потрібно відпочити. Даріус усе владнає.

Аурелія хотіла щось запитати, але її сили були надто слабкими, щоб сперечатися. Вона знову заплющила очі, хоча тривога не залишала її серця. Лукас залишався поруч, мовчки оберігаючи її спокій.