Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 38

АВА

Найважче – чекати. Я безтямно ходжу по кімнаті, спускаюсь у малу вітальню, проходжусь по холодному мокрому саду. Морось висить у повітрі, осідає на плечах, вливає безнадію в думки…

Леді Агата вирушила на зустріч з Кертісом, Девін з своїми людьми – у вилазку за Сінною. Фрай залишився охороняти мене в замку, а Мірган ніби крізь землю провалився. Можливо, поїхав за матір’ю. Заборонити йому це неможливо, хоч Фрай і заперечує.

Полюючи на звіра – важливо самому не стати здобиччю. Адже і Кертіс може вирішити скористатися відсутністю у замку господаря і спробувати взяти штурмом. А може, й не штурмом. Можливо, йому тут є кому відкрити двері… Викрасти мене було б вдалим ходом. Проте, якщо він має свою людину, то повинен знати і про мою відсутність – а про мою сьогодняшню появу не встигли б доповісти.

- Фраю, вам не здається, що цей замок – пастка? – питаю, вкінець згризши себе думками.

- Що ви хочете цим сказати? – питає він, відвернувшись від вікна. Руде волосся здається єдиною барвою цього сірого дня – сяє ніби саме собою. Очі мимоволі повертаються до нього, щоб зачепитись хоч за щось у цьому сірому мареві…

- Що я тут – приманка. Ви так не відчуваєте?

- Ні, не відчуваю. Про вашу присутність не могли дізнатися швидко.

- А якщо їм невідомо, що я виїздила?

- В такому разі шпигуна тут немає.

Він цілком повторює мої думки, і я киваю, але неспокій продовжує гризти мене. Мене ніби затягує у сірий вир… і я усвідомлюю це запізно. Майже падаю у крісло, міцно замружившись. Не дати побачити…ні…

- Аво, що з вами? – стурбований голос Фрая, швидкі кроки. Він присідає коло мене, намагається відвести руки від обличчя.

Чорт! Він видає мене! Наосліп протягую руку, намацую і міцно закриваю йому рота. Можливо, це вже запізно. Можливо… сильний біль голкою пронизує мозок і я зненацька бачу перед собою обличчя Сінни. Різко, чітко, її вицвілі очі впиваються в мене.

- Дивись! – наказує вона .

І я бачу дубову галявину з поваленим стовбуром, зі струмком між камінням, купи опалого листя… якусь мить і образ розпливається, зникає…

Я відкриваю очі, але нічого перед собою не бачу. Точніше, не усвідомлюю того, що перед моїми очима, бо вся моя увага зосереджена на образі в моїй голові.

- Ава! Ава!.. подивіться на мене,– голос Фрая нарешті витягує мене з глибин свідомості.

- Все добре, - заспокоюю, зосереджую погляд на ньому і прошу, – дайте мені води.

Фрай відпускає мене, і я сідаю рівніше і беру простягнуту мені склянку. Фрай стривожено завмирає навпроти.

- Ви точно не знаєте, де зараз Мірган? – питаю.

- Ні, не знаю.

- Він хоча б в замку?

Фрай знизує плечима.

- Я не можу вам цього сказати.

Я гарячково міркую – про свої здібності я йому не казала, Міргана поблизу немає, як мені його змусити?! Можливо, піти самій? Взяти пару воїнів у супровід – але хто піде зі мною? Я тут ніхто…

Девін не знайде тої галявини – звичайним смертним туди не пройти… Він затримається, наразить себе на небезпеку… Якщо я піду навіть сама – адже на мене можуть чатувати…

- Вам вже легше? – Фрай дивиться на мене стурбовано. – Може, покликати вашу покоївку?

- Ні, вже все…пройшло. Ви точно впевнені, що в замку немає когось з його людей?

- Я не можу бути впевненим у цьому, але … з міркувань здорового глузду, зараз для вас тут безпечно.

- Мені треба покинути замок, Фрай. Я тільки зараз зрозуміла, де може бути Сінна.

Він супить руді брови.

- У Кертіса?

- Ні! Ні…але це місце не описати. Я лиш можу туди відвести…

- Це небезпечно. Маємо дочекатися Девіна… Адже ви не можете бути точно впевнені, що вона саме там. Якщо вже він не зможе її знайти…

- Послухайте! У нас немає іншого часу – Кертіса відволікає леді Агата. Мені не потрібно багато людей – двох вистачить. Все потрібно зробити швидко.

- Послухайте, Аво. Я розумію, що ви переживаєте за Девіна, - Фрай вимовляє ці слова зі значенням. – Але не можна піддаватися паніці. Ми склали план – давайте його дотримуватись.

Хочеться опустити на його руду довбешку щось важке. Але потрібно стримуватись – адже істерика здатна переконати чоловіка в чому завгодно, тільки не в моїй правоті.

- Послухайте, Фраю. Адже я покликала Міргана на допомогу, правда? Отже, не збираюсь виконувати за чоловіків їх роботу. І мої дії до цього моменту були… нехай ризикованими, але цілком логічними і виправданими? – Фрай, повагавшись, киває. – Повірте, якби був шанс зробити так, як ви радите. Але в нас немає часу. Сінна – це дуже важливо.

 

Пробираємось мокрим лісом, відводячи від обличчя вологі гілки і грузнучи в завалах мокрого торішнього листя. Вмовити Фрая – то був подвиг, вартий оспівування у баладах. Шкода, що він не закоханий в мене хоч трішки – тоді було б легше. І краще не думати про те, де зараз Мірган – і які небезпеки можуть загрожувати йому. По одній справі за раз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍