Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Я не вважаю це безглуздим, - кажу тихо, простягаючи до неї руку і торкаючись, - я теж думаю, що справа тут в жертвах.

- Але чому Рей? – питає Мірган. – Він всього лиш дитина, і по крові ще дальший від твоєї матері.

Ми сидимо у мовчанні. Холодний сніданок на столі забутий. Питання без відповіді, яку ми можемо дізнатися лише від Кертіса.

- Може, у вас в роду були якісь жерці чи чаклуни? – невпевнено запитую. – Щось таке, що мало б передатися Рею?

Леді Агата здригається і хитає головою.

- Не більше, ніж ти, Аво.

- Хм, от якраз Ава йому в цьому плані й підходить. – відказує Мірган.

Леді Агата скидає на мене очі і повільно тягне:

- Твоя мати… Ніхто не знав, звідки вона. Невже?.. І він із-за цього хоче тебе?

- У всякому разі, він так вважає, - сухо кажу. Мені не подобається так відкриватися без потреби. Я б не хотіла, щоб леді Агата вважала мене якимось моторошним поріддям на зразок Кертіса. – Ну і я теж відмовила йому, тобто йому є за що мститися.

Западає тиша. Мірган дивиться на матір, а очі леді Агати бігають по моєму обличчю, ніби намагаючись прочитати якісь одній їй відомі ознаки чого? Чаклунської природи?

Двері голосно стукають і вниз просовується капосна фізіономія Фрая.

- А в цьому домі годують сніданком?! – пробігшись по нам очима, він заходить повністю і скаржиться, - На кухні володарює страшна жінка з ополонником і вона сказала мені, що панам належить їсти у вітальні. Навіть якщо вони проспали. Завжди потерпав від цього снобізму зі сторони прислуги.

Він настільки вчасно, що здається, ніби підслуховував під дверима. Ми займаємо місця за столом і леді Агата дзвонить у дзвіночок, викликаючи лакея. Невдовзі на столі з’являється гарячий чай замість застигшого, кава і ми приймаємось за їжу.

Фрай не дуже балакучий, і це добре. Наша розмова перервана, але не завершена. І далі слід діяти Міргану.

Він розуміє це, і після сніданку, коли ми ще допиваємо каву, а прислуга забирає зі столу зайве, дістає із-за пазухи листа. Поклавши його на стіл, цікавиться у леді Агати:

- Матінко, ти нічого не хочеш мені сказати?

Леді Агати здригається і піднімає на нього очі.

- Де ти взяв це, Міргане?

- Знайшов, - незворушно відповідає Мірган. – То що?

- Так, я збиралась поїхати. Без тебе. Я мушу знати, чого він хоче.

- І що ти можеш йому дати в обмін на те, що він не чіпатиме мене? – примружується Мірган. – Мене дивує така твоя впевненість у моїй нікчемності.

- Справа не в твоїй нікчемності! – заперечує леді Агата. – А в тому, що в нього в розпорядженні є більше, ніж просто меч!

- Що ж саме? – звужує він очі. – Ти ж сказала, що нібито нічого не знаєш?!

- Підступ. Він завжди ретельно прораховує свої плани. Найнепомітніші речі виявляються майстерно підлаштованими, коли потрапляєш в його пастку, - відказує його мати. – І не лише це. Не думаю, що в його силах лише омолодження, безглуздо так вважати і сподіватися лише на меч.

- Саме тому нам потрібен свій чаклун. Чи принаймі той, хто в курсі його планів. – кажу я. – Допоможіть нам. Поїдьте до Кертіса, взнайте, чого він хоче. Затримайте, розговоріть його. А ми спробуємо дістати таку людину, поки він не стежитиме.

- Я не пущу матір до нього саму. – відрізає Мірган.

- Нехай їде з охороною. Нехай вони зустрінуться в громадському місці, у всіх на очах. Нехай поїде зі Свартом, він зможе її захистити.

- Отже, я не зможу?

- Твоя відсутність – його вимога. – зауважую. - Очевидно, він з якихось причин тебе остерігається. Або хоче, щоб якісь речі залишилися тобі невідомими. В нього є всі підстави вважати, що леді Агата не ділитиметься з тобою цим візитом, а отже, що вона приховуватиме від тебе і його результат. Адже так, леді Агато?

- Так, я не збиралась посвячувати Міргана у це. – погоджується вона. – І не думаю, що саме зараз мені щось загрожуватиме. Скоріше, він намагатиметься мене переконати стати на його бік. І що безпека мого сина для мене надважлива – для нього не секрет.

- Отже, небезпека Міргану і не загрожуватиме, - втручається Фрай. – Скоріше за все, він переконуватиме віддати йому Аву, і ви і так вже стояли на цьому шляху, чи не так?

Обличчя матері Міргана темніє, і вона опускає очі.

- Я тягнула час, але до цього йшло, - погоджується вона. – Єдине, що я намагалась зробити – дати Аві час діяти самій. Пробач мені, Аво, - дивиться вона мені в очі, - я виявилась боягузкою. Тебе врятувала лише власна сміливість і рішучість.

- Ну, все ж ви брали їх в розрахунок, - криво посміхаюсь. – Кертіс вважає, що я весь час була тут? Чи він здогадався?

- Не впевнена. Але якщо й взнав, то не від мене.