Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 37

АВА

Безліч планів, що крутяться в голові, нове місце – все це не дає мені заснути. Вдається це лише під ранок, з першими променями сонця. А вже за кілька годин так само невиспана Ліс будить мене. Ми приводимо себе до ладу і приймаємось за справу – приховувати мою присутність вже не потрібно, тож я вдягаю сукню з тих, що захопила з собою, коли вирушала сюди з Роузхіла. Ліс майструє скромну та вишукану зачіску. І за півгодини я виглядаю цілком жіночно й звично. Об’єктивно сукня і близько не така зручна, як штани, але спрацьовує сила звички  – вона відчувається обладунками, що дає відчуття душевної рівноваги.

На мить я замислююсь, чи варто йти до сніданку самій чи зачекати Міргана. Мені зручніший другий варіант, але…

-Ліс, піди знайди лорда Міргана, скажи, що я готова і чекаю на нього.

У малу вітальню, де зазвичай снідають господарі замку, ми з Мірганом заходимо рука об руку. .

Леді Агата обертається від вікна, у яке дивилася, очікуючи, і завмирає. Її очі вражено перебінають з мого обличчя на Мірганове, на наші з’єднані руки… Вона важко сковтує.

- Рей також тут? – обличчя її бліде до сірості.

Мірган кидається до матері, щоб підтримати її і за руку підводить до крісла. Я тим часом наливаю з графіна воду у склянку.

- Ні, Рея тут немає, - кажу, простягаючи їй.

Леді Агата підносить склянку до губ і Мірган допомагає їй. Його мати переводить подих і її обличчя поступово набирає звичного кольору.

- Чому ви так налякалися? – питаю здивовано. – Адже ваш син тут, і всі ми тепер у безпеці. Я взагалі збираюсь їхати додому, от повернула привітатися.

Мірган сіпає бровою і скидає на мене очі, але його мати не помічає цього, не в силах відірвати від мене погляду.

- Справді? Ти вже не боїшся Кертіса? – питає недовірливо.

- Думаю, що вийду за нього, - відповідаю. – Врешті, він чоловік і чоловік немолодий. Буду його спадкоємицею, та й Рею зайві землі не завадять. Я вже не та боягузка, що колись. До того ж, він дав мені зрозуміти, що буде дуже радий бачити мого сина в Оукхілі. Ми не дуже поширювали чуткі про батьківство Міргана, тож можна буде видати його перед усіма за сина Кертіса.

- Ти була настільки проти… просила в мене захисту…Чому ти передумала? –розгублено питає леді Агата.

- Завдяки вам. – кажу, посміхаючись безтурботною посмішкою. – Ви ж написали Міргану, що очікуєте цього. Отже, у своїй мудрості передбачали такий варіант безпечним для мене. І для мого сина. Чи не так?! – хижо звужую очі і впиваюсь ними у її блякло-блакитні. – Вирішили покласти мене на вівтар?!

Руки леді Агати судомно стискаються, Мірган кидає на мене обурений і розгніваний погляд з-під нахмурених брів. Але його мати з полегшенням переводить дух.

- Отже, ти його не взяла. – впевнено говорить. – Рей справді у безпеці?

- У повній, - відрізаю похмуро. Відвертаюся і відхожу до вікна.

У повній тиші чую, як Мірган також відходить і сідає у сусіднє крісло, розвертаючи його.

-Я намагалась врятувати тих, хто мені дорогий. Ти не приймала моєї опіки, не довіряла. Тож я дбала за своїх сина й онука. Адже я не змушувала тебе йти до Кертіса. Я полишила тебе твоєму вибору.- тихо каже леді Агата.

- Бачу, у вас з Кертісом багато спільного. Може, разом приносили жертви? – цікавлюся, розвертаючись від вікна.

Вона сіпається, як від удару.

- Ти знаєш..!- виривається в неї. - Ні, я ніколи не приносила ніяких жертв, - швидко заперечує, кинувши погляд на враженого Міргана.

Той мовчки дивиться на неї, не в силах здобутися на слово. І цей погляд діє на леді Агату сильніше, ніж будь-які слова, що я могла б знайти.

- В часи моєї молодості все було не так, як зараз. Чаклуни не були заборонені, а деякі й взагалі служили королю. – говорить вона. - І коли хтось проводив якісь обряди – це не вважалось дивиною. Про Кертіса говорили. Але я сама не мала до цього стосунку.

- Він був твоїм нареченим? – через силу виштовхує Мірган через стиснуті губи.

- Ніколи. Але не втрачав надії, доки мої батьки не заручили мене з лордом Вараном. Я боялася його через ці чутки і була ладна вийти за того, на кого вкажуть батьки. Твій батько, Міргане, був старший від мене на двадцять років. І я сподівалась на його захист.

- То чому ти настільки боїшся Кертіса тепер? Що він знає про тебе?

- І що ви знаєте про нього? – додаю я. – Зараз не час приховувати. І я, і ваш син зробимо все, щоб захистити вас. Проте ми самі в небезпеці, коли не знаємо, чого від нього очікувати.

- Що я можу сказати? Плітки, не підтвердженні доказами? Що Кертіс займається темним чаклунством, що він неймовірно молодо виглядає, хоч старший за мене? Що я остерігаюсь його ще з часів моєї молодості, коли він добивався мене?

- Для чого йому я? Чому він призначає вам зустріч, чого добивається від вас? І чому він хоче Рея?

Він вимагає віддати тебе, пояснюючи тим, що я другий раз стаю на заваді його шлюбу з жінкою, яку він хоче. Нічого не каже він мені, крім от таких загальних фраз. Але дивиться… Дивиться так, ніби не бажає приховувати, що все це лиш слова. Як я поступлюся – буду відчувати себе спільницею, він цього й прагне, граючи мною. І я боюсь. Боюсь за Рея найбільше. Мені дико казати вголос, що я боюсь кривавих жертв. Коли кажеш вголос – це звучить безглуздо, після цього ви вважатимете мене несповна розуму і не рахуватиметесь із попередженнями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍