Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– О, впізнаю звірятко. А я думав ця баба вже зовсім порядного демона зіпсувала. Ось правильно зробив, що втік від неї. Біжи та вертати не здумай. Їй таргана довіряти не можна, не те що чоловіка.

– Горимир!

Зневірившись достукатися до нього словами Дажена безцеремонно наступила на його ногу. За час душевної розмови Анна з Кой вже встигли кинути заклинання, що випалило на землі коло. Переконавшись, що те лягло як треба, Кой взялася розкладати в ньому чотири шматки кришталю, відповідно до сторін світу.

Анна лише схрестила на грудях руки, кинувши на дорогого викладача багатообіцяльний погляд. Одного конкретного чоловіка, у разі сприятливого результату цієї авантюри, чекало багато цікавого. Бо за образи тендітні творчі натури цілком могли розплатитися тонким і неординарним підходом до помсти.

І якщо Барс своїх намірів не дуже приховувала, мудра східна лисиця не втрачала свого знаменитого спокою. Педантично поправивши останній камінь так, щоб його гострий край дивився точно в центр, вона випросталась.

– Час, – тихо нагадала вона, займаючи місце біля східного каменю. – Дана – захід, Горимир – південь, Анна – північ.

– Північ?

Мимоволі посміхнувшись, Барс слабо хитнула головою. У цьому була своя іронія, зрозуміла лише їй та Кірану з Найстіелем. Ще б, адже пекло, у якому вони росли носило просту й коротку назву «Північ». Не зволікаючи більше, вона зробила крок у коло останньої, замикаючи його.

Камені на землі одразу тихо загули, огортаючись молочним сяйвом.

Озирнувшись на них, Кіран скривився. Адже міг спокійно сидіти вдома, заповнювати трикляті звіти... Ні, знову суне голову в саму гущу подій.

– Як тобі тільки могло так поталанити й зв'язатися з вартовим. Якщо я колись і одружуся, то це буде виключно мирна і тиха домосідка. Не вистачало щодня сивіти від того, що мою дружину десь хочуть вбити або вона когось прагне приголубити в бубон, – скривився він, різко обернувшись до одного з склепів. На його даху щось заскреготіло.

Усміхнувшись, Найстіель лише неквапливо оголив клинок. При цьому в його трохи гіркуватій усмішці несподівано навіть для нього прослизнули якісь дивні, живі нотки. Те, що прорвалося в надлам гордості.

– Я теж мав такий план, – лаконічно кинув він широким помахом, переводячи меч у бойову позицію.

Поки щось задумливо скреготало на даху склепу, ніби вирішило поласувати спочатку черепицею, худорляві туші швидконогих упирів вже з'явилися біля найближчих надгробків. Заклинання, що набирало сили, діяло як манок і Най вважав за краще не замислюватися над тим, хто ще сьогодні загляне до них на вогник.

– Це взагалі несправедливо, що ми маємо тут сидіти!

Не витримавши тиші, в якій далекий шум міських заворушень дратував дедалі більше, Журава рвучко піднялася з місця. Тремтлива ромашка, всупереч наївно безглуздому погляду, не хотіла сивіти без діла. Ще не дотягнувшись до рівня однокурсників, вона все одно хотіла діяти. Щось же вона могла зробити, а от люди у місті – ні.

Звичайно, частина некромантів зі старших курсів були в місті, та більшість тільки нещодавно виїхали на практику. Факультет переживав не найкращі роки й виходило, що зараз в місті хіба з двадцятеро некромантів недоучок. Так, а чим вони гірші?

– Ну, і що ти пропонуєш? – Випускаючи колечко диму, ліниво простяг Оберон.

Користуючись відсутністю викладацького складу, що вже влаштував фею прочухана за паління, він глузливо глянув на дівчину. І в цьому безсовісному погляді більш ніж виразно читалося, що він думає про неї.

– Піти та допомогти! – Запально озвалася Журава.

Почервонівши від гніву, вона забула навіть зніяковіти під його поглядом.

Втім, фея це особливо не надихнуло і наступну хмарку диму він пустив уже в її бік. А ось цього вже не могла опустити Мората, що різко схопилася з крісла.

– Вона хоч щось пропонує, а ти що?

– А мені начхати на людей, – з тією ж впевненістю кинув Оберон, демонстративно відвернувшись від неї.

Це бабське суспільство починало порядком набридати йому. Благо крижана дракониця мовчала, застигши біля вікна. Був, звичайно, ще й Ерік, але його фей взагалі вважав швидше за меблі.

Правда зараз ці меблі підняли до нахаби важкий похмурий погляд. Здавалося, фей ось-ось мав відчути весь тягар свого вчинку. Ерік вже навіть підвівся з місця, але зробити нічого не встиг.

Двері малої вітальні на їх поверсі різко грюкнули об стіну і в кімнату увірвався порядком скуйовджений Бастіан. Завжди випещений і глузливий, зараз хлопець здавався трохи не в собі. Це враження тільки посилював Аттар, що тихо увійшов за ним.

– Бастіан, це дурість. Нам наказали сидіти тут.

Різко завмерши просто перед Еріком, що здивувався від такого розвороту подій, принц раптом примружив очі й зло розреготався.

– З якого часу ти раптом став таким слухняним? – несподівано уїдливо кинув він, ривком обернувшись до похмурого друга. – Я багато про що тебе просив? Ні. Зараз мені потрібна допомога! Це моє місто, там десь мій брат і про нього ні слуху ні духу. Я хочу знайти його. Я просто хочу його знайти та витягнути гада до того, як його розірвуть і мені потрібна твоя допомога! До кого ще мені звернутися. От може ти підеш зі мною до міста, га?

Навмання тицьнувши в Жураву, майже крикнув він.

Підібгавши губи, дівчина вперто підвела голову.

– А ось і піду! – дзвінко і чітко промовила, разом привертаючи до себе увагу.

Невисока і мила, з довгою русявою косою, вона виглядала скоріше зворушливо, ніж небезпечно. Але зараз крізь звичайний образ солом'яної лялечки раптом проглянув інший, несподівано впертий і рішучий настільки, що Оберон у кріслі здавлено вилаявся та закашлявся.

– І я піду, – вводячи принца в ще більший ступор, подала голос Мората.

– І я, – буркнув Ерік.

– Я так і знав, що курить цей дятел зовсім не тютюн… – у дзвінкому мовчанні пробурмотів Аттар, глянувши на Бастіана.