Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Бойове фентезі » Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар 📚 - Українською

Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

29
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Факультет некромантії. Виживуть (не) всі" автора Софія Чар. Жанр книги: Бойове фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 100
Перейти на сторінку:

– О, впізнаю звірятко. А я думав ця баба вже зовсім порядного демона зіпсувала. Ось правильно зробив, що втік від неї. Біжи та вертати не здумай. Їй таргана довіряти не можна, не те що чоловіка.

– Горимир!

Зневірившись достукатися до нього словами Дажена безцеремонно наступила на його ногу. За час душевної розмови Анна з Кой вже встигли кинути заклинання, що випалило на землі коло. Переконавшись, що те лягло як треба, Кой взялася розкладати в ньому чотири шматки кришталю, відповідно до сторін світу.

Анна лише схрестила на грудях руки, кинувши на дорогого викладача багатообіцяльний погляд. Одного конкретного чоловіка, у разі сприятливого результату цієї авантюри, чекало багато цікавого. Бо за образи тендітні творчі натури цілком могли розплатитися тонким і неординарним підходом до помсти.

І якщо Барс своїх намірів не дуже приховувала, мудра східна лисиця не втрачала свого знаменитого спокою. Педантично поправивши останній камінь так, щоб його гострий край дивився точно в центр, вона випросталась.

– Час, – тихо нагадала вона, займаючи місце біля східного каменю. – Дана – захід, Горимир – південь, Анна – північ.

– Північ?

Мимоволі посміхнувшись, Барс слабо хитнула головою. У цьому була своя іронія, зрозуміла лише їй та Кірану з Найстіелем. Ще б, адже пекло, у якому вони росли носило просту й коротку назву «Північ». Не зволікаючи більше, вона зробила крок у коло останньої, замикаючи його.

Камені на землі одразу тихо загули, огортаючись молочним сяйвом.

Озирнувшись на них, Кіран скривився. Адже міг спокійно сидіти вдома, заповнювати трикляті звіти... Ні, знову суне голову в саму гущу подій.

– Як тобі тільки могло так поталанити й зв'язатися з вартовим. Якщо я колись і одружуся, то це буде виключно мирна і тиха домосідка. Не вистачало щодня сивіти від того, що мою дружину десь хочуть вбити або вона когось прагне приголубити в бубон, – скривився він, різко обернувшись до одного з склепів. На його даху щось заскреготіло.

Усміхнувшись, Найстіель лише неквапливо оголив клинок. При цьому в його трохи гіркуватій усмішці несподівано навіть для нього прослизнули якісь дивні, живі нотки. Те, що прорвалося в надлам гордості.

– Я теж мав такий план, – лаконічно кинув він широким помахом, переводячи меч у бойову позицію.

Поки щось задумливо скреготало на даху склепу, ніби вирішило поласувати спочатку черепицею, худорляві туші швидконогих упирів вже з'явилися біля найближчих надгробків. Заклинання, що набирало сили, діяло як манок і Най вважав за краще не замислюватися над тим, хто ще сьогодні загляне до них на вогник.

 

– Це взагалі несправедливо, що ми маємо тут сидіти!

Не витримавши тиші, в якій далекий шум міських заворушень дратував дедалі більше, Журава рвучко піднялася з місця. Тремтлива ромашка, всупереч наївно безглуздому погляду, не хотіла сивіти без діла. Ще не дотягнувшись до рівня однокурсників, вона все одно хотіла діяти. Щось же вона могла зробити, а от люди у місті – ні.

Звичайно, частина некромантів зі старших курсів були в місті, та більшість тільки нещодавно виїхали на практику. Факультет переживав не найкращі роки й виходило, що зараз в місті хіба з двадцятеро некромантів недоучок. Так, а чим вони гірші?

– Ну, і що ти пропонуєш? – Випускаючи колечко диму, ліниво простяг Оберон.

Користуючись відсутністю викладацького складу, що вже влаштував фею прочухана за паління, він глузливо глянув на дівчину. І в цьому безсовісному погляді більш ніж виразно читалося, що він думає про неї.

– Піти та допомогти! – Запально озвалася Журава.

Почервонівши від гніву, вона забула навіть зніяковіти під його поглядом.

Втім, фея це особливо не надихнуло і наступну хмарку диму він пустив уже в її бік. А ось цього вже не могла опустити Мората, що різко схопилася з крісла.

– Вона хоч щось пропонує, а ти що?

– А мені начхати на людей, – з тією ж впевненістю кинув Оберон, демонстративно відвернувшись від неї.

Це бабське суспільство починало порядком набридати йому. Благо крижана дракониця мовчала, застигши біля вікна. Був, звичайно, ще й Ерік, але його фей взагалі вважав швидше за меблі.

Правда зараз ці меблі підняли до нахаби важкий похмурий погляд. Здавалося, фей ось-ось мав відчути весь тягар свого вчинку. Ерік вже навіть підвівся з місця, але зробити нічого не встиг.

Двері малої вітальні на їх поверсі різко грюкнули об стіну і в кімнату увірвався порядком скуйовджений Бастіан. Завжди випещений і глузливий, зараз хлопець здавався трохи не в собі. Це враження тільки посилював Аттар, що тихо увійшов за ним.

– Бастіан, це дурість. Нам наказали сидіти тут.

Різко завмерши просто перед Еріком, що здивувався від такого розвороту подій, принц раптом примружив очі й зло розреготався.

– З якого часу ти раптом став таким слухняним? – несподівано уїдливо кинув він, ривком обернувшись до похмурого друга. – Я багато про що тебе просив? Ні. Зараз мені потрібна допомога! Це моє місто, там десь мій брат і про нього ні слуху ні духу. Я хочу знайти його. Я просто хочу його знайти та витягнути гада до того, як його розірвуть і мені потрібна твоя допомога! До кого ще мені звернутися. От може ти підеш зі мною до міста, га?

Навмання тицьнувши в Жураву, майже крикнув він.

Підібгавши губи, дівчина вперто підвела голову.

– А ось і піду! – дзвінко і чітко промовила, разом привертаючи до себе увагу.

Невисока і мила, з довгою русявою косою, вона виглядала скоріше зворушливо, ніж небезпечно. Але зараз крізь звичайний образ солом'яної лялечки раптом проглянув інший, несподівано впертий і рішучий настільки, що Оберон у кріслі здавлено вилаявся та закашлявся.

– І я піду, – вводячи принца в ще більший ступор, подала голос Мората.

– І я, – буркнув Ерік.

– Я так і знав, що курить цей дятел зовсім не тютюн… – у дзвінкому мовчанні пробурмотів Аттар, глянувши на Бастіана.

1 ... 91 92 93 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар"