Джоан Роулінг - Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)

за нього Еберфорс, - я не глухий, це чув цілий Гоґсмід. А ви не додумалися затримати кількох слизеринців заручниками? Там же були діти смертежерів, а ви їх просто переправили в безпечне місце. Чи не розумніше було залишити їх тут?

- Це Волдеморта не спинило б, - заперечив Гаррі, - а крім того, ваш брат так не вчинив би.

Еберфорс заскрипів зубами й кудись побіг.

Ваш брат так не вчинив би... але ж це була правда, подумав Гаррі, знову перейшовши на біг. Дамблдор, який так довго захищав Снейпа, ніколи не вимагав би викупу за учнів...

Аж ось нарешті він завернув за останній ріг і, не знаючи, лютувати йому чи радіти, побачив їх - Рона й Герміону з оберемками довгих, вигнутих і брудних жовтуватих предметів. У Рона під пахвою була ще й мітла.

- Де ж ви пропадали? - закричав Гаррі.

- У Таємній кімнаті, - відповів Рон.

- У Таємній... що? - перепитав Гаррі, зупиняючись.

- Це Рон, це його ідея! - важко дихаючи, пояснила Герміона. - Просто блискуча, правда? Ми ж чекали, коли ти пішов, і я сказала Ронові, що навіть як ми ту річ знайдемо, то як її знищити? Ми й чаші ще не позбулися! І тут йому сяйнула ця думка! Про Василіска!

- Про що?

- Про те, що нищить горокракси, - спокійно пояснив Рон.

Гаррі глянув на те, що тримали в руках Рон і Герміона: великі вигнуті ікла, видерті, як він тепер зрозумів, з черепа мертвого Василіска.

- Як же ви туди потрапили? - здивувався він, дивлячись то на ікла, то на Рона. - Там потрібно говорити парселмовою!

- А він і говорив! - прошепотіла Герміона. - Покажи йому, Роне!

Рон жахливо, здушено засичав.

- Так ти робив, відкриваючи медальйон, - вибачливо пояснив він Гаррі. - Я мусив випробувати кілька варіантів, - він скромно стенув плечима, - і врешті-решт ми там опинилися.

- Рон був просто неймовірний! - захоплено сказала Герміона. - Неймовірний!

- Отже... - ледве стримував хвилювання Гаррі. - Отже...

- Отже, ще один горокракс був та загув, - повідомив Рон і вийняв з-під куртки потрощені рештки чаші Гафелпаф. - Це Герміона проштрикнула. Вирішила, що тепер її черга. Вона ще ж не отримувала того кайфу.

- Геніально! - вигукнув Гаррі.

- Та що там, - відмахнувся Рон, утім, явно собою задоволений. - Ну, а які новини в тебе?

На цих словах угорі щось вибухнуло. Вони глянули на стелю, з якої сипався порох, і почули віддалений крик.

- Я знаю, яка на вигляд діадема, і знаю, де вона лежить, - швидко пояснив Гаррі. - Він заховав її саме там, де я колись ховав свій старий підручник з настійок, де всі століттями ховали різні речі. Він думав, що, крім нього, ніхто там не знайде. Ходімо!

Стіни знову здригнулися, а він повів друзів через прихований вхід, а тоді сходами вниз до кімнати на вимогу. Там не було нікого, крім трьох жінок: Джіні, Тонкс і підстаркуватої відьми в поїденому міллю капелюшку, в якій Гаррі відразу впізнав Невілову бабусю.

- А, Поттер, - сказала вона таким тоном, ніби вже давно його чекала. - Скажи, як там ситуація.

- Усе нормально? - запитали одночасно Джіні й Тонкс.

- Та ніби так, - відповів Гаррі. - А в переході до «Кабанячої голови» ще хтось є?

Він знав, що кімната не перетвориться, поки в ній залишається хоч хтось.

- Я нібито була остання, - сказала місіс Лонґботом. - Я ще й заблокувала тунель, бо нерозумно залишати його відкритим, якщо Еберфорс уже покинув шинок. Ти бачив мого внука?

- Він бере участь у битві, - відповів Гаррі.

- Ну, звісно, - гордо промовила стара пані. - Ви вже вибачте, але мушу піти йому на підмогу.

Навдивовижу спритно вона вибігла по сходах.

Гаррі подивився на Тонкс.

- Я думав, ви з Тедді у твоєї матері.

- Я не могла витримати невідомості... - зболено пояснила Тонкс. - Вона з ним побуде... а Ремуса ви бачили?

- Він планував вести бійців у наземному бою...

Нічого не кажучи, Тонкс вибігла.

- Джіні, - сказав Гаррі, - мені дуже прикро, але ти теж повинна піти. Ненадовго. А тоді знову повернешся.

Джіні аж зраділа, що може вийти зі сховища.

- А тоді знову повернешся! - крикнув він їй навздогін, на сходи, куди вона метнулася вслід за Тонкс. - Ти мусиш повернутися!

- Хвилинку! - різко сказав Рон. - Ми про когось забули!

- Про кого? - здивувалася Герміона.

- Про ельфів-домовиків, вони ж мають бути внизу на кухні.

- Маєш на увазі, що їх теж треба залучити до бою? - не зрозумів Гаррі.

- Та ні, - заперечив Рон, - я маю на увазі, що їм треба звідси тікати. Вистачить смерті одного Добі. Ми не можемо їм наказати гинути заради нас...

Василіскові ікла посипалися з Герміониних рук, вона підбігла до Рона, обвила його шию руками й міцно поцілувала в губи. Рон кинув ікла й мітлу і відповів їй на цілунок з таким завзяттям, що аж підняв Герміону над підлогою.

- Хіба зараз до цього? - тихим голосом запитав Гаррі, а коли Рон і Герміона ще міцніше злилися в обіймах і аж загойдалися, він підвищив голос: - Алло! Іде війна!

Рон і Герміона нарешті перестали цілуватися, але все ще не випускали одне одного з обіймів.

- Я знаю, старий, - сказав Рон з таким виглядом, ніби щойно отримав удар бладжером у потилицю, - тому, власне, або зараз, або ніколи!

- А про горокракс ви що, забули?! - крикнув Гаррі. - Може б, ви хоч... хоч трохи потерпіли, поки знайдемо діадему?

- Так... справді... вибач... - пробурмотів Рон і, зашарівшись, вони з Герміоною кинулися збирати ікла.

Коли друзі знову піднялися сходами і вийшли в коридор, стало зрозуміло: за ті кілька хвилин, що вони пробули в кімнаті на вимогу, ситуація в замку значно погіршилася. Стіни й стеля здригалися страшніше, ніж до цього. У повітрі висіла курява, а з найближчого вікна Гаррі побачив спалахи зеленого й голубого сяйва так близько до замку, що смертежери, зрозумів він, ось-ось можуть увірватися всередину. Глянувши вниз, Гаррі побачив велета Ґропа, що кудись брів, розмахуючи чимось схожим на кам’яного ґарґуйля, видертого з даху, й обурено ревів.

- Сподіваюся, він